Суржик як соціолінгвістичний феномен або Говір Чернігівщини

  А як же “суржик”,

                      Де він, цей милий покруч,                     

                      Химерний мішанець,

                      Кровозмісне дитя                 

                                               білінгвізму?

                                Юрій Андрухович

    Що ми маємо на порозі 21 століття? Численні помилки на радіо та телебаченні, “засмічені” словесним брудом розмови на вулиці, нецензурщину, що лунає з вуст перехожих.  Прислухаючись до мовлення людей, жахаєшся від суспільного суржику- безглуздої суміші батьківського, давнього з тим чужим, що нівелює і особистість, і національну свідомість.

  Тлумачний словник української мови фіксує слово суржик у двох значеннях:

1.Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса та ін.; борошно з такої суміші; 2.(перен., розм.) Елементи двох або кількох мов, об’єднаних штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова.

   Абстрагувавшись від зерново-борошної субстанції суржику, лінгвісти зробили висновок, що це все-таки мова, якою би невпорядкованою та асистемною вона не була.

  “Українці успішно занедбали свою мову, а перейти на інші вже не було змоги – інші були мертвими. Тому й залишилися зі страшним суржиком, який просто різав вуха. Проте, саме він відіграв роль літературної мови”- говорить новітня літературна фантасмагорія.

   Ніжинці- ті, хто більш-менш прихильно ставиться до суржикової мови, схильні вважати її територіальним діалектом. Хто ці прихильники кровозмісного покруча? Ті, для кого показова психологія “тутешніх”: у нас так говорять, а отже, це припустимо і правильно. Цілком імовірно, що людина весь вік прожила у суржиковому мовному світі, проговорювала цією мовою своє життя та емоційний досвід. Це тонко помітив Тарас Возняк:

   “Звичайно, суржики не визнаються за справжні у традиційному сенсі мови. Однак, омовлюючи для їх носіїв світ у чомусь вони є рівні з ними. Суржик існує ніби у тіні мови, у чомусь є несамодостатнім, однак онтологічно він виконує функцію аналогічну- є основою світу людини. Принаймні навіть із суті гуманних міркувань ми не маємо права відмахуватися від них і не бачити за за ними інших проблем мільйонів людей, їх інакшого, у чомусь, можливо, збідненого, але для багатьох актуального і, можливо, єдиного світу”.

   Аби ще глибше та більше дослідити проблему поширення суржику на Чернігівщині, я вирішила взяти інтерв’ю в Пугач Валентини Миколаївни, педагога НДУ, мовознавця, лінгвіста, людини, яка знає про українську мову все і, навіть більше.

   “Валентино Миколаївно, як на вашу думку, чому у Ніжині суржикомовних людей більше, ніж, наприклад, у Чернігові?”

  “Не більше, ніж у Чернігові. Загалом,       

за такими сучасними даними, лише 20% населення говорить літературною мовою, а всі інші – суржикомовні. Ось такі є факти. Звичайно, суржик – явище вкрай негативне, яке потребує розв’язання на державному рівні.

   Ми знаємо, що це явище не нове, оскільки суржик заполонили Україну на межі 18 століття. Він зараз набуває нових форм і, на це є причини. Населення стала дуже мало читати, тому й не спрацьовує і зорова, і слухова пам’ять.

   Зараз є електронні джерела. Але чи стало населення від цього грамотнішим? Напевно, ні. Тому що легко знайти відповіді на будь-які питання не шляхом пошуку, вивчення закономірностей, правил, а просто дізнатися значення слова одним кліком”.

   “А яких тоді, на вашу думку, потрібно вжити заходів, аби суржикомовне населення змінило свої парадигми та ставлення до рідного слова і розмовляло би чистою української мовою?”

   “Проблема ця є складною і багатоаспектною. Тут повинні бути, по-перше, власна мотивованість і, по-друге, повинна бути відповідна державна політика. Знову ж таки, Закон про Обов’язковість вивчення української мови, адже державною повинна бути лише одна мова. А в нас ще ця проблема не розв’язана.

   Українській мові повинні надаватися пріоритети. Суржик, звичайно, явище негативне, яке руйнує норми української мови. Ось ми  говоримо про те, що іноземці повинні знати мову. Але вони переважно вчать російську мову, коли приїжджають до нас. І це дозволяється поки що. Такої вимоги про те, що вони повинні знати українську мову немає. Мабуть, потрібно брати приклад із Польщі, інших держав.

   Беззаперечно, що суржик – явище негативне для будь-якої мови. Але викоренити це буде дуже важко”.

   На мою думку, вивчення рідної мови, її граматичних догм, щоденне поглиблення та удосконалювання своїх знань має стати пріоритетним завданням кожного громадянина, адже розвиток мови – єдиний правильний шлях до утвердження країни на міжнародній арені. Бо, як писала Ліна Василівна Костенко:” Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову”.

   Разом ми зробимо майбутнє Чернігівщини, а згодом, усієї України кращим! Ми  збережемо духовне надбання попередніх поколінь, плекаючи та примножуючи словесні багатства. Станемо на чолі реформ ставлення до рідного слова!

   Я вірю у світле й чисте майбутнє української мови. І, завдання кожного з нас – зробити його щасливим, бо , за словами Володимира Сосюри, “коли ж забудеш рідну мову, загубиш душу ти свою…”

 

___________________________

Список використаної літератури:

науково-методичний журнал “Дивослово” 3’2002 с.11;

Леся Ставицька “Блудний суржик”;

Тарас Возняк. Тексти та переклади.

-Харків: Фоліо,1998, с.260-261

   

                               Юлія Іваницька

            Учениця Ніжинського міського ліцею при НДУ ім. Гоголя

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *