Життя ніжинських козаків ціною в шмат хліба

1660 рік, Українська козацька держава, створена козацькою кров’ю та генієм лідера українського народу Богдана Хмельницького, опинилася у скрутному становищі. Сусідні країни: Річ Посполита і Московське царство мали свої претензії на українську землю і не визнавали право українців на свою державність. Козацька старшина на чолі з гетьманом Юрієм Хмельницьким, захопившись поділом млинів, сіл, лісів та полів, геть забули про свій обов’язок боронити рідний край. Цим скористалися поляки та московіти, які розпочали між собою відкриту війну за Україну. Станом на 1660 р. Варшава володіла Правобережною, а Москва – Лівобережною Україною. Втім, кожен сусід прагнув загарбати обидва береги Дніпра. За наші землі боролися сусіди, але кров проливали українці, оскільки гетьман Ю. Хмельницький, згідно з Переяславськими статтями 1659 р., мав воювати на боці Московського царства. Кремль і московський цар Олексій Михайлович прийняли рішення переправити війська на правий берег Дніпра і вибити звідти поляків.

У вересні 1660 р. московські війська на чолі з Василем Шеремєтєвим зайшли на Правобережжя. На допомогу їм було послано Ніжинський і Чернігівський козацькі полки на чолі з наказним гетьманом Тимішем Цицюрою. Тодішній ніжинський полковник Василь Золотаренко активно підтримував Москву й не вагаючись відправив своїх козаків «бити ляхів». Втім, сам полковник участі у військовій кампанії не брав. Ніжинців очолював наказний полковник, яким, ймовірно, був Федір Завадський.

На той час козацька піхота була найкращою в Європі. Перед козаками тремтіла могутня Османська імперія, впродовж 1648-1657 рр. їх бойове мистецтво ледь не знищило Річ Посполиту. Москва, за допомогою козаків, мала перемогти Варшаву. Але людський фактор і небачена самовпевненість московського головнокомандувача В. Шеремєтєва зіграли з ним злий жарт. В. Шеремєтєв не бажав радитися з наказним гетьманом Т. Цицюрою, розглядав козаків лише як допоміжну силу, в переговорах з поляками обіцяв перетворити Річ Посполиту на попіл, не врахував того, що поляки краще знають місцевість Правобережжя. Як наслідок, неподалік містечка Чуднів війська В. Шеремєтєва та Т. Цицюри потрапили у повне оточення. Гетьман Ю. Хмельницький раптово приймає рішення укласти мир з Річчю Посполитою і не визволяти В. Шеремєтєва з оточення. Дії гетьмана є зрозумілими – він перейшов на бік сильнішого. Водночас, Ю. Хмельницький належним чином не подумав про козаків Т. Цицюри, які були оточені поляками разом з В. Шеремєтєвим. Московіти, дізнавшись про зраду Ю. Хмельницького, не тямились від люті на козаків. У пам’яті була геть свіжою поразка московської армії О. Трубецького під Конотопом рік тому.

Тим часом, становище оточених погіршувалось з кожним днем. В. Шеремєтєв не мав сил прориватися, у московітів закінчувались харчі, поляки день і ніч обстрілювали ворога з гармат. Навіть погода була проти московітів. Декілька днів тривала злива, що остаточно намочила московський порох. Люди і коні загрузали в утвореній багнюці по коліна. Від людських і кінських трупів, що лежали у таборі, утворився жахливий сморід, від якого не можливо було дихати…

В. Шеремєтєв у всьому звинувачував козаків Т. Цицюри, які, начебто, завели його в пастку. За цих обставин становище ніжинських і чернігівських козаків стало критичним. Московіти спочатку мали намір їх вбити, але раптово своє слово сказали татари, які в цій війні були на боці поляків. Кримчаки мали свої старі рахунки до козаків за поруйновані ринки рабів і втрачені ясири. Ханський представник нуреддін Мурад Гірей запропонував В. Шеремєтєву видати йому козаків. Московський головнокомандувач погодився, оскільки 10 тис. козаків  були «зайвими ротами» за умов тотального голоду в армії.

Просто вбити ніжинців Мураду Гірею було замало, їх смерть мала бути принизливою і негідною лицарської честі. Козаки стали гарматним м’ясом, сліпими кошенятами, якими вирішили погратися татари та московіти. Вранці 3 листопада 1660 р. московіти вигнали ніжинських і чернігівських козаків зі свого табору. З арканами у руках на козаків накинулись татари, які відловлювали їх як загнаних коней. Поляки, які спостерігали за цим, пізніше згадували, що все це нагадувало ловлю риби сітками… Згрупувавшись, козаки увірвалися назад до московського табору. Але московіти не мали наміру допомагати козакам. Навпаки, В. Шеремєтєв розпочав торги з татарами, намагаючись обміняти ніжинських і чернігівських козаків на їжу. Доходило до того, що московіти обмінювали козака на шмат хліба, жменю борошна чи одне яблуко.

Лише небагатьом нашим козакам вдалося вижити за тих умов. Переважно смерті уникла старшина. Порятунок приніс мир, який В. Шеремєтєв уклав з поляками. Головною умовою миру було виведення московських військ зі всієї України в обмін на життя московських вояків. Знущаючись з останніх, поляки зажадали, щоб солдати В. Шеремєтєва віддали всю зброю. Але на війні правил немає, довіряти нікому не можна. Коли беззбройні московіти виходили з табору, на їх напали татари, набравши тисячі полонених.

Змучені рештки ніжинських козаків повернулися до Ніжина. Траур охопив стародавнє місто. Через недалекоглядність гетьмана Ю. Хмельницького та підступність В. Шеремєтєва ніжинські козаки загинули ганебною страшною смертю. Життя козака коштувало шмат хліба! Втім, доля покарала винних: Ю. Хмельницький через декілька років втратив посаду гетьмана і набув у козацькому середовищі репутації невдахи та «негідного сина свого славетного батька». Натомість московський головнокомандувач В. Шеремєтєв, потрапивши до татарського полону, пробувши у неволі 22 роки. Московський цар не мав наміру викупляти «невдаху». Хоча татари очікували на кругленьку суму викупу, за В. Шеремєтєва Кремль не дав навіть і шматка хліба.

Роман Желєзко – науковий співробітник

НКМ ім. І. Спаського

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *