Спогади ліквідатора з Ніжина: ми не можемо забути, та чи завжди пам’ятає держава?

З метою гідного відзначення мужності, самовідданості і високого професіоналізму учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС щорічно 14 грудня  відзначається день пам’яті і вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Ті, хто вважають 14 грудня своїм святом, вже давно називають цю дату Днем ліквідатора. Ще в 1986 р. учасники ліквідації зібралися разом, щоб відзначити свою першу перемогу. У 1994 р. громадські організації чорнобильців України звернулися з листом до керівників держави, у якому запропонували заснувати в календарі день учасників ліквідації чорнобильської катастрофи. Тоді офіційне рішення не було прийнято, але ліквідатори самостійно почали відзначати цю дату. Святкування було офіційно дозволено, від різних силових структур виділялася почесна варта, покладалися вінки від керівників держави, іноземних посольств і громадських організацій, але було відсутнє визнання цього дня на державному рівні.

Додання державного статусу Дню ліквідатора ще раз нагадує суспільству про проблеми ліквідаторів-чорнобильців, найважливіша з яких – недостатній для нормального життя розмір пенсії. Безпосередньо з цією проблемою пов’язана і інша – проблема статусу ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Тільки перші 5 тисяч з тих, хто ліквідовував аварію, офіційно стали називатися ліквідаторами, отримавши відповідні посвідчення, а з 1992 р. всім іншим видавали «корочки» постраждалих від чорнобильської катастрофи.

Незважаючи на всі труднощі і проблеми, самі ліквідатори називають 14 грудня святом. У ліквідації катастрофи на ЧАЕС брали участь більше 650 000 людей з усього Радянського Союзу, серед яких дуже багато жителів Чернігівщини і зокрема Ніжина.

Мужність і самовідданість цих чоловіків важко переоцінити. А їх діло варто пам’ятати.

Напередодні Дня Ліквідатора  журналісти «Нежатину» поспілкувалися з Сергієм Шевченко, який мав безпосереднє відношення до створення безперебійного і якісного зв’язку на період дислокації військ у Зоні Відчуження, тимчасово виконував обов’язки начальника станції зв’язку.

«Я  служив в тропосферному батальйоні зв’язку, і основний урядовий зв’язок йшов через нашу станцію. 9 травня нас відкликали з навчань, які ми проводили під Полтавою.  Вже на наступний день о 5-й годині ранку нас підняли по  тривозі і колонна із 55 машин, а це весь батальйон,  рушила на Чорнобиль. Особисто я мав три відрядження в зону відчуження. Перший був навесні, другий восени, а третій взимку», – розповідає ліквідатор.

Як належить справжньому чоловіку, Сергій Шевченко  не називає себе героєм  і запевняє,  що нічого героїчного не робив. Але ми розуміємо, яку важливу роль відіграла кожна людина в ділі знешкодження і мінімізації негативного впливу 4-го Чорнобильського реактора на довкілля. А надійний, безперебійний зв’язок  дуже допомагав у швидкості і результативності вирішення будь-яких нагальних  питань.

Як все починалося

Ми приїхали на місце дислокації в Чорнобиль. Спочатку були дезорганізовані. Ціль нашого прибуття і основні задачі нам ніхто не пояснював. Тільки після приїзду через 4-5 діб начальника  Київського округу порядок був відновлений. Нести службу залишили лише необхідну кількість солдат, решту батальйону відправили назад до Ніжина. Нас підняли по тривозі і тому документи про перебування в Чорнобилі не всім оформили. Ми просто виконували свою роботу, не замислюючись про власну безпеку», – пояснює Сергій та додає, що ніхто до кінця не розумів всю ступінь тяжкості того становища в якому опинилися. Ніхто не думав про радіоактивне випромінювання, якому вони піддавалися.

Побратим – це назавжди

Я був тимчасово виконуючий обов’язки начальника станції на період навчання нашого керуючого. Як зараз пам’ятаю нашу службу з земляком Олександром Нечваль, він і зараз живий та здоровий і мешкає в 3-му мікрорайоні міста Ніжина. Так ось наша станція «Тропосферка», відстань зв’язку якої 250 км,  залишилася основною урядовою лінією в зоні відчуження.

Ще багато друзів я можу перелічити, які червоною ниткою пройшли через моє життя. В далекому 86-му нам було по 25-ть років, а ми й согодні маємо чудові стосунки і постійно зустрічаємося.

Не завжди все складалося, як хотілося

Із-за великого ступеня зараження навколишнього повітря нас  годували лише консервами. Варити їжу категорично заборонялося. Навіть сосиски нам привозили законсервованими. Задля дотримання правопорядку поряд знаходилася Міліція, Спеціальний відділ і Трибунал, але різні ЧП все одно траплялися. Хочеться розвінчати міф про горілку – вживати спиртне було суворою забороною і всі дотримувалися цього правила.

З часом про героїв забувають?

Не хочеться перераховувати всі наслідки перебування в зоні відчуження, але на сьогодні у мене 2-га група інвалідності. Як говорить статистика, кожного року помирає до двох десятків ніжинців, які мають пряме відношення до ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.  Нажаль, складається враження, що держава взагалі забула про наше існування. Деякі ще й досі через суди доводять своє перебування в Чорнобильській зоні. Про розмір пенсії взагалі не хочеться говорити. Нас просто образили. Особисто я подавав позов і виграв всі суди зокрема і Європейський, але наш уряд показав мені великий…. Разову компенсацію виплатили, а пенсію гідну платити не хочуть.

Та не зважаючи на всі обставини Сергій Шевченко посміхається і з позитивом говорить: «Я радий, що не зважаючи на аварію, зараження і небезпеку для життя зустрів справжніх друзів – побратимів. Кожного року ми зустрічаємося 26 квітня і 14 грудня, згадуємо минулі роки і тиснемо один одному руки».

Ми повинні пам’ятати людей, які ціною власного життя гасили радіоактивне полум’я над 4 реактором Чорнобильської АЕС. Вдячність це найменше, що ми можемо зробити для цих героїв!

Лілія Журко

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *