Як «ніжинський» диявол москалів покарав

Березень 1654 року. Триває шостий рік переломної Національно-визвольної революції під проводом гетьмана Б. Хмельницького (1648-1657 рр). Молода Українська держава веде виснажливу війну за право особистої волі українського народу проти Речі Посполитої. І ця воля здобувалася ціною сотень спалених сіл, тисяч вбитих, річок крові. Розуміючи неможливість перемогти Річ Посполиту самотужки, гетьман Б. Хмельницький у січні 1654 р. укладає Переяславську військово-політичну угоду з Московським царством. Втім, не минуло й двох місяців, як московські урядовці виявилися нічим не кращими за польських. Московіти активно почали закріпачувати українських селян. Причина такого поводження Московського царства є зрозумілою – відповідно до Соборного уложення 1649 р. в Московському царстві вводилося кріпацтво. Крім того, московський цар Олексій Михайлович вважав, що після Переяславської ради дія Соборного уложення поширюється і на Україну. Москві було начхати на те, що з 1648 р. українське населення вважалося особисто вільним. Байдуже було і щодо наявності в Гетьманщині свого правителя – гетьмана, своїх правил та законів. Цар всіх вважав своїми кріпаками, а в реальності – рабами.

Яскравим підтвердженням українсько-московських протиріч стосовно питання особистої волі українських селян є події березня 1654 р., що розгорілися на теренах Ніжинського козацького полку. Ніжинщина безпосередньо межувала з Московським царством, що викликало постійний рух московських царедворців, посланців, стрільців тощо цим регіоном. Вирішуючи державні питання «Його Царської Милості», московіти поводилися на Ніжинщині «як в себе вдома», «прийшовши зі своїм уставом у чужий монастир». Так, на початку березня 1654 р. люди боярина Федора Волконського та стрілецького голови Олексія Мещеринова, їдучи  дорогою з Києва до Москви, полонили у полковому Ніжині місцеве українське населення [10 том «Актов, относящихся к истории Южной и Западной России. – С. 507-508]. Полонивши ніжинців, серед яких були підлітки, московські стрільці Сенька та Данило вирішили продовжити свій рух, а на звороті вивезти їх до московських земель. Після Ніжина московіти заїхали до м. Борзна. Й тут на захист свого населення стали ніжинські козаки. Ніжинський полковник Іван Золотаренко в цей час теж перебував у Борзні і відразу ж зреагував на цей вчинок московський людей. На наказом полковника, стрільці Сенька і Данило були взяті під варту і приведені до І. Золотаренка. Полковник був несамовитий від люті. В пориві злості він наводив страх на всіх оточуючих, за що пізніше поляки назвали його «сином диявола». Після сварки і голосних погроз московітам, «ніжинський диявол» І. Золотаренко запитав: «Навіщо вони крадуть государевих людей?». Ніжинський полковник наказав було повісити москалів за містом. Вирок був майже виконаний. Стрільці були помилувані вже перед тим як треба було лізти до петлі. Після ж, І. Золотаренко наказав прикували Сеньку і Данила до стовпа на центральному ринку Борзни. Не заспокоївшись, Іван прийшов на ринок вдруге, знову сварив московітів за злочин та вдарив Сеньку плазом шаблі (пласка, бічна негостра сторона). Удар плазом вважався у козацькому середовищі привселюдним осоромленням, тож дії І. Золотаренка стосовно московського стрільця мали викликати сміх серед присутнього ніжинського козацтва. Згодом царські люди були відпущені, а ніжинці звільнені. Після повернення московітів до Москви, цар Олексій Михайлович наказував гетьману Б. Хмельницькому, щоб надалі ніхто не мав права царських людей самочинно карати. Щоб не сталося, навіть, якщо це закріпачення українських селян, місцева козацька старшина має право лише затримати винних, а не карати на власний розсуд.

Як там було далі нам невідомо, але допоки в тілі Б. Хмельницького вирувало життя, українське селянство продовжувало залишатися особисто вільним. Воля була чи не головним здобутком всієї Національно-визвольної революції 1648-1657 років. Лише зі смертю гетьмана Б. Хмельницького, загибеллю «ніжинського диявола» І. Золотаренка та інших авторитетних козацьких ватажків, московська влада вкоренилася на українській землі, відчувши себе її повноправним володарем.

Роман Желєзко – науковий співробітник

Ніжинського краєзнавчого музею

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *