12 операцій за місяць: наслідки жахливого ДТП в Ніжині на залізничному мосту

«10 квітня в Ніжині на залізничному мосту сталося ДТП. Водій автомобіля «Seat Ibiza» виїхав на смугу зустрічного руху і зіткнувся з автомобілем «Opel Omega». Внаслідок цього 49-річний водій «Seat Ibiza» загинув на місці аварії, а водій автомобіля «Opel Omega» отримав тілесні ушкодження та з політравмою госпіталізували до Ніжинської центральної міської лікарні».


Так про цю трагічну подію повідомляли ЗМІ. Цілий місяць медики буквально складали по частинах розбиті руки і ноги потерпілого в ньому 32-річного Романа Резвін. Весь цей час поруч днювала і ночувала його цивільна дружина Лариса. Такого складного за кількістю переломів випадку в гообольніце не було майже 20 років! Тільки після останньої успішної операції і подружжя, і лікарі наважилися розповісти, чого їм коштував цей місяць.

«ДЕРЖИСЬ, МИ ТЕБЕ ЗАРАЗ витягнемо!»

Роман і Лариса з сумом згадують: до аварії у обох була робота, машина, багато планів.

– Збиралися переїжджати з Ніжина від моїх батьків у Ромин будинок – в Пошуковики (Ніжинський район. – Авт.). Почали там ремонт. До аварії два дні були в селі, прибирали, загрібали. Насадили фруктових дерев. Рома говорив: «Тепер будемо їздити не тільки на вихідні, а щодня – поливати». Але більше не поїхали … – розповідає 40-річна Лариса Деркач.

– У той день брат Роми попросив перевезти телевізор з однієї квартири на іншу (вони переїжджали). Рома завіз мене додому, перекусив і близько пів на дев’яту поїхав. Чекаю-чекаю – ні. Набираю – не бере трубку. Раптом телефонує кума і так обережно питає: «Роми будинку немає?» – «Ні».

– «Не лякайся, там сталася аварія …» У мене всередині все похололо, стала знову набирати йому. Відповів незнайомий голос: «Це з« швидкої », ваш чоловік потрапив в ДТП …» Як ?! Він за кермом (та й по життю) завжди такий спокійний, обережний. Був тверезий. Він взагалі не п’є і навіть не курить.

– Ми перевезли речі брата, – згадує Роман.

– Я заїхав на Гуньки заправитися – газу немає. Думаю: поїду на Носівський шлях. Їду 60 км / год, піднімаюся на міст. Там справа ями, так все намагаються брати лівіше, ближче до розділовій смузі. І я також. Майже піднявся до повороту на вокзал і побачив, що прямо на мене з шаленою швидкістю летить машина. Дві секунди – і удар. Мене відразу вибило. Наступне, що пам’ятаю, – голос: «Тримайся, ми тебе зараз витягнемо!» Напевно, це був рятувальник. Пам’ятаю, як «швидка» привезла мене сюди. Майже весь час я був у свідомості. Ще відповідав на телефонний дзвінок. По мосту їхали моя сестра з чоловіком, побачили аварію. Сестра вагітна, щоб її не злякати, зять зупинився, вийшов і набрав мене. Я встиг йому сказати, що потрапив в аварію, і віддав телефон, потім моїх вже хтось телефонував. Сестра у мене підписана, як «Доця». Подзвонили і їй: «Ваш батько потрапив в аварію». Вона не зрозуміла – тата немає вже два роки. Ось вам і не налякали …

«ЦЕ НАШ СПАСИТЕЛЬ!»

– Я примчала до лікарні, – продовжує Лариса, -захожу – він лежить: одна нога нормально, а інша вивернута мало не п’ятою догори, ліва рука бовтається, все обличчя в крові, побито-побилися, скло випльовує! .. Картина була – ніби з фільму жахів! Добре, що тут працює такий суперфахівець – Геннадію Григоровичу!

А тут і лікар на порозі.

– Це наш рятівник! – засяяла Лариса.

Завідувач травматологічним відділенням Геннадій Пруденко тільки вийшов після чергової операції і вже збирався на наступну. На нашу розмову викроїв кілька хвилин.

– Пацієнт поступив до нас близько 22-ї години, – Геннадію Григоровичу показує численні рентгенівські знімки Романа. Його діагноз навіть спрощено звучить страшно: закрита черепно-мозкова травма і струс головного мозку; відкритий перелом лівого ліктьового суглоба; закриті переломи лівого стегна, гомілки, ступні; закриті переломи правого стегна і гомілки; перелом 5-го поперекового хребця (слава богу, без невралгічною симптоматики, тому рухливість не втратили). – Йому відразу зробили 6 малих операцій: зашивання ран, закриті репозиції, скелетневитягування і т. П. Потім відправили в реанімацію, там вивели з травматичного шоку – і знову до нас, оперувати. Відразу зробили ліве стегно – методом інтрамедулярного блокуючого остеосинтезу.

До слова, цей метод вже давно використовується в Чернігівській обласній лікарні, куди донедавна їздили і пацієнти з Ніжина. А кілька місяців тому фахівці Ніжинської міськлікарні ім. Н. Галицького під керівництвом головного лікаря Олександра Костирка також освоїли інтра- Медулярний остеосинтез. Він полягає в тому, що всередину кістки (в костномозговой канал), замість фіксації перелому гіпсом, вставляється стрижень.

– Для Романа з’єднання інтрамедулярних стрижнем було найкращим варіантом, тому що стегно було поламано в двох місцях. Потім ми прооперували йому праве стегно, потім гомілку, лікоть, гомілковостопний суглоб, стопу – її робили в два етапи, оскільки там була суцільна каша. Закінчили 16 травня. Це була 12-я серйозна операція.

Я тут неповні три роки (до цього працював в районній лікарні в Сумській області), але колеги говорили, що за останні 15-18 років в лікарні таких складних за кількістю переломів випадків не було. Як і в моїй 18-річній практиці. Роману пощастило, що у нього не було внутрішніх пошкоджень. Це чудо, що після такого ДТП він взагалі вижив! В першу чергу – саме завдяки вчасно наданій першій допомозі.

– Нам говорили, що хтось із таксистів, побачивши аварію, зупинив проїздила неподалік «швидку» і направив її на міст. Якби мед-бригаду чекали довше, Рома втратив би ще більше крові і хто знає – чи вижив би чи …

Ще одне, що вберегло Романа від набагато гірших наслідків: в його «опелі» не було переднього пасажирського сидіння.

– Ми його зняли, тому що перевозили всякі речі для ремонту. Від удару мене відкинуло на бік, мою водійську сторону зім’яло, кермом перебило ноги. Було б пасажирське сидіння, мене б ще і їм приплющив.

– До речі, за два дні до аварії Рома хотів поставити сидіння, але я відмовила, мовляв, ще стільки належить возити речей. Ніби щось відчувала. Тепер наша машина – купа металобрухту.

«Вдячні ВСІМ!»

16 травня був рівно місяць, як Лариса живе поруч з Романом в лікарняній палаті.

– Як тільки його перевели з реанімації до травматології, я кинула роботу (готувала і продавала на ринку чебуреки) і переселилася сюди. Спасибі, що нам надали двомісну комфортну палату і дозволили мені постійно бути біля Роми. Купити і подати ліки, перекласти ногу і руку, підкласти подушку, промити шви-справ мені вистачає цілодобово. Додому їздила тільки разів зо три.

На лікування вже пішло більше 100 тисяч гривень.

Ніхто з родини загиблого до нас не приходив, допомога не пропонував. Хоч аварія сталася з вини того водія. У нього, кажуть, на спідометрі стрілка завмерла на позначці 160 км / ч. І Рому покалічив, і сам загинув …

60 тисяч нам зібрали люди, решту ми взяли в борг. Рома працював на ринку: торгував і ремонтував бензо- і електроінструменти. Він такий безвідмовний, завжди всім намагався зробити дешевше. Так люди самі несли мені гроші. Я багатьох навіть не знала. Підходили в лікарні: «Ви дружина Романа? Ось, ми зібрали для нього ». І один Роми, Саша Муромець, постійно приносить гроші від ринковиків. Скидалися і Роміна односельці. Спасибо всем огромное!

Безмежно вдячна Лариса і медикам. Зокрема, операційної бригаді: це травматологи вищої категорії Геннадій Пруденко і Олександр Костирко, травматолог Олександр Парфенюк, завреанімаціей і анестезіолог Жанна Безручко, операційна медична сестра Валентина Куранда.

– Дякую всім, хто брав Рому і зараз допомагає його виходжувати! Жанна Василівна для нас – справжня матуся! Як вона переживає! Щодня заходить, щось радить, підтримує. Земний уклін всьому медперсоналу лікарні!

Нескоро, АЛЕ ХОДИТИ БУДЕ

Найважче, зізнаються подружжя, було в перші дні – через невідомість. Жили від операції до операції.

– Спочатку все жахливо боліло. Спав по дві години на добу. Це зараз хоч телевізор дивлюся, відволікаюся, а то лежав, втупившись у стелю, різні думки лізли в голову.

Однак і зараз рано розслаблятися.

– Кажуть, відновлення у Роми буде довгим і дорогим. Не знаю, звідки братимемо гроші. Іноді просто руки опускаються: ну за що це нам і коли все закінчиться ?! Заспокоюють лише слова Геннадія Григоровича: «Випадок дійсно дуже складний, але Рома – молодець! Бігати вже не вийде, але топати через рік буде ».

Лікар мені це підтверджує:

– Роман тримається дуже добре. Справжній чоловік! Ходити буде (для цього адже ми все і намагалися). Правда, не скоро. Переломів багато, вони будуть довго зростатися. Лежачий і напівсидячому режим треба буде дотримуватися більше півроку.

– Рома завжди любив спати на боці, а тут весь час потрібно на спині. Якби можна було сісти, то на вулицю в колясці виїжджали б. Він все поглядає на вікно. Нам обом дуже хочеться додому! По-перше, вдома і стіни лікують, по-друге, там хоча б я зможу щось робити. Зараз же все – на моїй мамі.

Дивуюся: на наступний день після операції Роман ще і жартує. Лариса каже: «Він так постійно». Питаю у нього, звідки черпає сили.

– Треба жити. І сам ще молодий, і сини маленькі, не хотілося б їх осиротити.

У них з Ларисою на двох – п’ятеро дітей від попередніх шлюбів. У неї – Саша (11 років) і Марина (їй 21, вже заміжня), у нього – Максим, Діма і Гліб (10, 7 і 5 років). Приходять, відвідують.

9 травня було всього рік, як Роман з Ларисою разом. І їм вже таке випробування. Справжня перевірка один одного на міцність!

Р.S. Якщо наші читачі захочуть допомогти Роману стати на ноги, свою посильну допомогу можна перераховувати на картку
ПриватБанку:
5168755633481300.
Деркач Лариса Василівна.

Аліна Ковальова, “ГАРТ” №21 (2877) от 24 мая 2018

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *