Безсмертя ніжинського козацького духу

До 370-тої річниці створення Ніжинського козацького полку як військової і адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини

Україна – земля козацька. Неможливо уявити українські безкраї степи й широкий Дніпро без образу козака, який конем чи чайкою підкорює природню стихію. Але не лише Запорізька Січ була єдиною козацькою оселею. Національно-визвольна революція 1648-1657 років призвела до небаченого процесу покозачення. Мало залишилося чоловіків, які з байдужістю поставилися до палаючого антипольського національного виступу. Кожен хотів бути козаком, жити вільним життям, змінити існуючий стан речей, здобути славу та багатство. Одним з осередків козацького руху ІІ пол. XVII ст. було місто Ніжин – центр провідного козацького полку Лівобережної України. Козаки мешкали в Ніжині з кінця XVI століття. У 1620 р. Ніжин став центром реєстрового козацького полку, що був складовою армії короля Речі Посполитої. У 1648 р. Ніжин було визначено центром Ніжинського козацького полку як військової і адміністративно-територіальної одиниці Гетьманщини.  У червні 2018 р. Ніжин святкуватиме 370-ту річницю створення Ніжинського козацького полку. Тож, незайвим буде ще раз нагадати чим відоме ніжинське козацтво й чому ніжинська земля пройнята козацькою славою та відвагою.

«Що не хлоп – то козак». Перемога війська гетьмана Б. Хмельницького під Корсунем забезпечила звільнення Лівобережної України з-під польського панування. На Лівобережжі активно створюються козацькі полки. У червні 1648 р. Прокіп Шумейко, один з лідерів місцевого козацтва, був обраний першим полковником Ніжинського козацького полку. Під його пірначем перебувало 10 тисяч шабель. Потужна сила, що була вагомою перешкодою для будь-якої армії. Втім, у 1649 р. умови Зборівського договору гетьмана Б. Хмельницького з польським королем зменшили кількість ніжинського козацтва до 10 сотень, з яких 7 (6 Ніжинських сотень  і сотня Г. Кобилецького) базувались в ніжинських передмістях і навколишніх селах. Іншими словами, з 991 козака Ніжинського полку, що значився у реєстрі, майже 700 було ніжинцями. Порівняння прізвищ сучасних мешканців Ніжина з прізвищами козаків з реєстру Ніжинського полку 1736 року дозволяє стверджувати, що приблизно кожен п’ятий сучасний ніжинець є козацького роду. Підтверджують це і пізніші метричні книги початку ХХ століття. Для прикладу метричні книги Введенського монастиря за 1902 р. згадують такі характерні для XVIII ст. ніжинські козацькі прізвища як Вольга, Желєзко, Латиш, Тарасенко та інші.

«Один на землях трьох держав». З 1654 р. і до наслідків Чорної ради 1663 р. Ніжинський полк був територіально найбільшим полком Гетьманщини, розміром переважаючи такі сучасні країни як Бельгія, Данія, Швейцарія та Голландія (згідно з підрахунками ніжинського історика Луняка Є.М.). В ті роки влада ніжинського полковника поширювалася на сучасну Чернігівську область, північну частину Сумської області, Брянську область Російської Федерації та прилеглі до сучасної України білоруські землі (у 1654-1656 рр. ніжинський полковник контролював такі білоруські міста як Гомель, Бобруйськ, Могилів, Новий Бихів та інші). Цілком справедливо український історик Володимир Кривошея називав Ніжинський козацький полк «полком-гігантом». Як бачимо, територія колишнього Ніжинського козацького полку розташовувалася на землях трьох сучасних держав: України, Білорусія та Росії.

Вперше зменшити величезну територію Ніжинського козацького полку спробувало Московське царство після перемоги в українсько-московській війні (1658-1659 рр.). Під час переговорів між українською старшиною і московськими урядовцями у ході підписання Переяславського договору 1659 р., московський князь Олексій Трубецький оголосив гетьману Ю. Хмельницькому вимогу царя Олексія Михайловича повернути Московському царству міста Новгород-Сіверськ, Чернігів, Стародуб і Почеп «бо ті міста з давніх-давен належали до Московщини, а не до Гетьманщини». У відповідь українська старшина заявила, що м. Новгород-Сіверськ, Почеп і Стародуб належать тепер до Ніжинського полку і віддавати їх Москві гетьман не буде. У протилежному випадку, в разі скасування козацького устрою на цих землях, невдоволення козаків Ніжинського полку будуть проблемою і головним болем виключно московського царя. Як наслідок, Москва була змушена відступити від своїх територіальних претензій.

Кардинальні зміни адміністративно-територіального устрою Ніжинського козацького полку відбулися у 1663 р. і були викликані наслідками сумнозвісної Чорної ради під Ніжином. Після страти свого опонента у боротьбі за гетьманську булаву ніжинського полковника В. Золотаренка, новообраний гетьман Іван Брюховецький приймає рішення послабити опозиційний йому Ніжинський полк. Внаслідок адміністративно-територіальної реформи зі складу Ніжинського полку було виокремлено три нових полки: надалі постійний Стародубський (Мглинська, Новгородська, Погарська, дві Почепські, Стародубська, Топальська та Шептаківська сотні), та тимчасові Сосницький (1663-1668 рр.) і Глухівський (1663-1665 рр.). Шість сотень відійшло до Чернігівського та дві до Київського полків. Загалом, кількість сотень Ніжинського полку скоротилася з 36 до 20 одиниць. Відтепер сотенні центри були зосереджені у наступних містечках: Ніжин (три полкові), Олишівка, Мрин, Нові Млини, Веркіївка, Салтикова Дівиця, Прохори, Борзна, Шаповалівка, Івангород, Бахмач, Батурин, Короп, Кролевець, Вороніж, Глухів (1665-1668 рр.) та Ямпіль.

«Твердиня на перехресті трикутника смерті». З моменту створення Ніжинський козацький полк мав статус прикордонної території. Ніжинський замок був центральною оборонною фортецею Північного Лівобережжя, тож «той хто володіє Ніжином – має ключі до Сіверщини та Лівобережної України». Землі полку на півночі межували з Великим князівством Литовським, на сході – з Московським царством. Були свої особливості і стосовно південного напрямку, що був пов’язаний з Кримським ханством. Хоч Ніжинщина безпосередньо і не межувала з Кримським ханством і територіально була віддалена від нього, татари становили постійну небезпеку для Ніжинського полку. Тому аж до сер. XVIII ст. Ніжинський замок входив до переліку фортець з системи протитатарської оборони. Ніжинський козацький полк знаходився на перетині загарбницьких інтересів трьох країн, в оточенні ворогів. Й невідомо, з якого боку могло прийти лихо, чия орда була страшніша: татарська чи московська? Неодноразово литовці (1651 р.), московіти (1659 р.) і татари (1661 р.) намагались захопити Ніжин, втім козацька шабля вміло боронила місто. Крім Москви, Вільно та Бахчисарая Ніжин прагнули захопити Річ Посполита, Османська імперія та Шведське королівство. Так, польський король Ян ІІ Казимир був під стінами Ніжина у 1663/1664 р., у 1668 р. ніжинське козацтво під булавою Петра Дорошенка було готове прийняти підданство османського султана, шведське військо марширувало Ніжинським полком у 1708 році. Багатьох загарбників бачила ніжинська земля. Втім, ніжинське козацтво щораз до останнього стояло з шаблею в руках на обороні державних та національних інтересів.

«Лиш вітер пам’ятає їхні імена». Козацьке життя як вогонь на вітру, то розгорається до пекельного жару, то раптово гасне. Гасне в мить і безповоротно. Такою є козацька смерть, що часто зустрічала ніжинських козаків в полі, лісах, морі, тюрмах, а інколи на шибеницях та палях…Ніжинські козаки упродовж ІІ пол. XVII – XVIII ст. стали учасниками низки величних походів під проводом українських гетьманів та російських полководців. Оборона кордону від військ литовської армії Януша Радзивілла 1649-1653 рр., Білоруський похід 1654-1656 рр., Конотопська битва 1659 р., оборона Ніжина від московських військ 1659 р., українсько-московська війна в Ніжині 1668 р., Чигиринські походи 1677-1678 рр., Кримські походи 1687, 1689 та 1695-1697 рр., Північна війна 1700-1721 рр. тощо… За роки Гетьманщини через реєстри Ніжинського полку пройшли декілька сот тисяч козаків. Але не всім  судилося дожити до старості. Низка побратимів загинули в походах. Єдиною згадкою про них є безіменні могили, що губляться в безкрайніх степах Причорномор’я, Прибалтики, Сибіру та Кавказу. Лиш вітер пам’ятає імена ніжинських козаків, яким не судилося повернутися з походу до рідної домівки.

***

В честь 370-річчя створення Ніжинського козацького полку, з метою вшанування учасників національно-визвольних змагань XVII – XVIII ст., продовжуючи справу українського державотворення було б доцільним встановити в м. Ніжині пам’ятник безіменному ніжинському козаку. Історія Гетьманщини традиційно пишеться крізь призму діяльності гетьманів, старшини, полковників тощо. Тобто людей, чиї постаті і державотворчі доробки досі неоднозначно сприймаються історичною наукою та громадськістю. Імена гетьмана Б. Хмельницького, ніжинських полковників І. Золотаренка чи Г. Гуляницького навіки вписані до сторінок літопису минулих діянь. Втім, віддаючи належне старшині, слід пам’ятати, що все найскладніше, найнебезпечніше на війні лягало на плечі простого козацтва, чий внесок часто навмисне ігнорувався провладними літописцями. Тож не забуваймо якого ми роду, будьмо справедливими, віддамо належним чином шану нашим славним предкам – ніжинським козакам.

Роман Желєзко –        

науковий співробітник Ніжинського краєзнавчого музею

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *