Ніжинка Богдана Марченко «занурює» у світ своїх пісень

Талановита, сором’язлива та тендітна Богдана Марченко, у свої юні роки вже змогла прославити рідне місто Ніжин чуттєвим та мелодійним голосом не лише на обласному, а й на державному рівні. За 7 років дівчина взяла участь у близько 40-ка пісенних конкурсах, здобула визнання, і переспівала найголосистіших. Саме вона заспівала українську народну пісню «Ой, люлі, люлі…» настільки пронизливо, що журі обласного конкурсу «Яскраві діти України» з радістю вручило їй суперприз за найкраще виконання української народної пісні. У травні цього року Богдана стала «Талантом року» у номінації «Гордість Ніжина».

Богдана живе звичайним життям підлітка: навчається, шукає себе, пізнає нові дороги, і шукає натхнення. Але в неї є особливість, котра відрізняє її серед тисяч інших творчих дівчаток. Про неї змогли дізнатись журналісти нашого видання, а Богданка радо поділилась своїми таємницями…

 

  • Хто зміг виростити в тобі «зернину» співочого таланту?

Ще з дитинства пам’ятаю голос бабусі Валентини… Щоб вона не робила, постійно наспівувала пісні: коли поралися по хазяйству, або працювала на городі, готувала їсти, чи просто, коли мала гарний настрій. І то було так милозвучно… Саме вона привила  мені любов до мелодійності українських пісень, адже вони відкладались у мене в голові, і бувало, коли співали з нею разом. Можливо бабуся розгледіла мій талант, і у п’ять років  мене віддали до музичної школи. Так і почався мій шлях до професійного вокалу.  Моєю вчителькою стала відома ніжинська співачка, а на сьогодні вже «Людина року-2018» Ніна  Крутько. З нею я робила перші, невпевнені кроки у професійному співі, долала страх сцени та звикала до софітів. Ніколи не забуду її віру в мене та мудрі настанови, які і сьогодні допомагають у моєму творчому бутті.

  • Що саме тебе надихало бути не просто співачкою, а кращою з кращих?

Переглядаючи трансляції концертів, хотілося опинитися разом з артистами та співаками на сцені, маючи змогу подарувати свої емоції та переживання якомога більшому числу глядачів. Тож полонила сцена, і той, хто хоч раз відчує енергетику глядацького залу, не зможе вже ніколи від цього відмовитися. Пам’ятаю свій перший вихід на сцену… То було боязко, але так хотілось проявити себе. У залі сиділи мама, дідусь та бабуся і так хотілось, щоб їм сподобалось моє виконання. Вже важко згадати, яку першу пісню заспівала, адже мені було лише 5, але емоції пам’ятаю і до сьогодні. Окрім музичної школи, я займаюсь в зразковому театрі естрадної пісні «Vivat». Маю колектив, до якого входять близькі мені по духу люди. Ми беремо участь в різних конкурсах. Нещодавно їздили на конкурс «Вікторія» в місто Києв. Виконували пісні «Калина», «Запалюємо з Елвісом».  Нам аплодують – і це надихає. Коли співаєш в колективі, важливо бути єдиними і в той же час різними. Це можна порівняти з квіткою, яка красива вцілому, але має пелюстки, стебло, серцевину. Кожен з нас має свій голос, але наш наставник Ніна Крутько вміє так поєднати тональності вокалу кожного, що виходить щось неймовірне. Дуже пишаюсь і викладачем, і колективом.

 

  • Які виконавці або стиль в музиці подобаються найбільше?

Важко визначитись з одним улюбленим стилем. Мені подобається все, що емоційно заряджене та яскраве у відчуттях. Зокрема, полюбляю джаз та поп-музику, і звичайно ж українські народні пісні. Вже так вийшло, що дуже прикипіла душею до своєї пісні «Ой, люлі, люлі», адже за її виконання здобула  спеціальний приз на конкурсі «Яскраві діти України». Дуже кортіло передати свої переживання людям, дати їм змогу опинитися зі мною серед тихого та спокійного лісу, щоб вони почули  тихий «шепіт» струмочку та спів солов’я . Сподіваюсь, мені це вдалося.

А щодо співаків, то більше схиляюсь до сучасних українських та зарубіжних виконавців. Серед українських виконавців, на яких я рівняюся у творчості, можна виділити Тіну Кароль, Таяну та Альошу. Частенько вправляюся у співі запальних пісень на іноземній мові. Зазвичай – це англійська. Переспівую Бейонсе та багато інших популярних співаків.

  • Що в тобі є особливого, як в співачці?

Про це, можливо, важко судити особисто. Це краще видно зі сторони. Та я знаю, що прихильність до співака – співачки, не залежить лише від голосу. Важливий діалог виконавця і публіки. Я своїх слухачів хочу переносити в атмосферу пісні, яку співаю, щоб вони відчули всі барви емоцій, щоб, як кажуть в народі, «мурахи бігали по тілу». Це мають бути рухи в ритм музики – цим запалюється публіка. Твій голос – продовження тебе, яке має торкатись душ, і в цьому, напевно, головна особливість.

  • Чим захоплюєшся окрім пісень?

Пишу ліричні вірші та твори на різні теми. Зокрема подобається тема кохання, природи, філософії життя. Також іноді поринаю у свою фантазію і створюю фантастичні твори. Так один з них розповідає про подорож у інші космічні світи. Я ще його не дописала, адже займаюсь цим лише по вечорам, а коли є завантаження по навчанню, залишається мало часу на це захоплення. Можливо, в майбутньому по сюжетам цих творів захочу створити фільм, якщо матиму підтримку.

  • Чи відчуваєш ти підтримку та допомогу сім’ї?

Дуже вдячна своєму дідусю Петру Івановичу Балашу, адже  він завжди підтримував мене: возив на всі заняття в музичну школу та й досі продовжує піклуватися про мене. Я знаю, що він пишається мною і це мене надихає йти впевнено до своєї цілі. Він хоче, щоб я продовжувала шлях творчої особистості та стала знаною виконавицею. Мама ж бажає бачити мене лікарем, бо вважає, що це серйозна професія, а співи мають залишитись хобі. На кого навчатись і ким бути я ще не визначилась, але точно знаю, що співати ніколи не полишу, адже це те, до чого лежить моя душа та серце.

  • Твій дідусь відомий пасічник України. Ти єдина онука чи захочеш продовжити справу.

З дитинства він мене водив гуляти по своїм володінням. Завдяки ньому бджіл не боюсь, а навпаки розумію їх важливість як для природи, так і для людей. Цю кропітку справу дідуся підтримую, і можливо в майбутньому продовжу, але не в таких масштабах.

  • Які плани на майбутнє?

Зараз я закінчую дев’ятий клас та планую поступити у ліцей, навчатися у філологічному класі. Що буде далі, покаже лише час.

 

Редакція «Нежатин» бажає Богдані Марченко та всій її дружній команді викладачів та родини натхнення, прихильності долі, подальших творчих здобутків та справжнього щастя сьогодні та завжди!

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *