Талановитий ніжинець з нелегкою долею, але добрим серцем

За день ми двічі зустріли Ігоря Одосовского на різних вулицях Ніжина. Його «BMW» – так він називає свою інвалідну електроколяску- кидається в очі здалеку. Яскравий «дашок», з боків два прапорці (український та Євросоюзу).

Ми зупинили своє авто і вийшли познайомитися. Каже Ігор нечітко, але зрозуміти можна. Вже після декількох хвилин розмови запросив нас до себе додому.

ДЦП І БОРОТЬБА ЗА ЖИТТЯ

Його мама, 67-річна Галина Миколаївна, несподіваним гостям не здивувалася:- Наш Ігорьок дуже товариський. У нього багато друзів! Коли йду з ним по місту, навіть дивуюся – скільки людей з ним за руку вітаються. Я не всіх і знаю. Його люблять сусіди, за ним слідом постійно бігають діти і навіть коти з собаками. Він постійно посміхається. Світла людина.

9 серпня Ігорю буде 35. У нього дитячий церебральний параліч.

– У мене був високий тиск, і я його недоносила. Ігорьок народився маленьким – півтора кілограма і 46 сантиметрів. В область мене направили не відразу, говорили, що він «безперспективний», жити не буде. Словом, проґавили …

Ми з Ігорем до його 16 років практично взагалі не бували вдома. Їздили по лікарнях, тричі на рік по три місяці – в санаторії. Він переніс вісім переливань крові, дві важких операції, 4 роки їм займався сумської платний лікар. Однак на ноги Ігорьок так і не став.

У 8 років попросив: «Мама, випиши мені вчителя». Спочатку до нас ходила одна молоденька дівчина, але займалася з ним без особливого інтересу. Результатів ми не побачили. Попросили в школі, щоб призначили іншу вчительку. Займалися в будинку, Ігорьок її дуже чекав. Вона за 3 роки навчила його читати, писати, рахувати. Математика йому ніяк не давалася. Вчителька говорила: «Ви його посилайте в магазин з грошима – рахувати і навчиться». Спочатку давали йому рівну суму, потім і зі здачею купувати приловчився. З предметів любив історію Стародавнього світу, географію, природознавство.

Ігоря на його транспорті неможливо не помітити.

– Ця коляска у нас 4-й рік. До цього теж була електрична, але кімнатна, для вуличних поїздок не годилася. Ми стояли в черзі на цю в службі соціального захисту населення. Одного разу я сама подзвонила до Києва на завод «Артем», запитала українською мовою, коли прийде наша коляска. Жінка відповіла: «Говоріть нормальною мовою. Я вас не розумію. Ви хочете таку коляску, та ще й без черги? Чекайте ».

Буквально після того Ігорьок в місті зустрів тезку – ніжинського «свободівця» Смаля (тоді Ігор Вікторович очолював райдержадміністрацію. – Авт.). Вони були знайомі, той поцікавився у Ігоря, як справи. Син і поскаржився, що ніяк не отримає вуличну коляску. Ігор Вікторович взяв мій номер, подзвонив і пообіцяв посприяти. Через тиждень з Києва зателефонувала та сама жінка: «Я з вами буду говорити українською. Вам днями привезуть коляску ». І привезли. Наш батько її дообладнав: поробив бічні дзеркала і дах, щоб був захист від сонця.

– Ще хочу на коляску поставити знак «BMW», – додає Ігор.

КОЛЕКЦІЯ

 

– Я працювала бухгалтером. Коли народився Ігорьок, роботу кинула і займалася тільки дитиною. Потім і у самоъ здоров’я похитнулося. Так що гроші заробляє тільки наш батько, Іван Миколайович, день і ніч працює (ми його майже не бачимо), адже гроші потрібні. Змалку ми купували Ігорькові всяку техніку, він у всьому розбирається. Правда, музичний центр, DVD-програвач і відеокамера вже стоять без діла, а комп’ютером і планшетом він активно користується. По Інтернету переписується з безліччю людей.

Ігорьок з самого дитинства знає біографії багатьох артистів. А його незмінний кумир – бард і актор Володимир Висоцький. Ось ходімо покажу колекцію сина.

Кімната Ігоря – це просто святилище легендарного артиста. Скрізь його портрети, плакати, газетні вирізки, касети, диски, книги – буквально хроніка життя Висоцького.

– Це захоплення у Ігорка почалося в 5 років. Ми лежали в лікарні, в палаті було 10 хлопчиків від 3 до 15 років. Чийсь тато приніс маленький телевізор. Якраз мали показувати футбол. Перед ним йшла «Кінопанорама» – про Висоцького. Ігор притих, сидів і слухав. А потім його сестра по батькові зі своїм кавалером поїхали в Київ на вихідні і привезли плакат. Ігорьок почав випрошувати, і вони йому подарували. Цьому плакату вже 30 років! З тих пір пішло-поїхало.

Ігорьок збирав все, що потрапляло під руку, що тільки міг знайти. Мамка (так себе називає Галина Миколаївна. – Авт.) Допомогла йому впорядкувати фотографії – вклеїти їх в альбоми. І то не всі помістилися, просто не можу знайти альбоми потрібного розміру. Ось це рідкісні дитячі знімки Висоцького, вони майже ніде не публікувалися. По Інтернету Ігорьок познайомився з однією жінкою, яка розповіла про нього товаришу Висоцького – Вадиму Туманову, і він прислав нам ці фотографії. До Дня інваліда в ніжинської бібліотеці навіть організували виставку про Висоцького з експонатами з колекції Ігоря.

Батьки тільки підтримують захоплення сина, яке приносить йому радість.

– Он мамка вишила йому парус (до пісні «Порвали вітрило») і «коней вибагливих». Ця пісня – його улюблена. Синок, покажи кліп на неї. Ігор на комп’ютері монтує ролики до улюблених пісень Висоцького: до кожної фрази підбирає смислові фотографії. Таких кліпів у нього зібрався не один десяток.

– Іноді він слухає і інших виконавців, але в основному Висоцького. Любить композиції зі змістом. Сусідка якось говорила: «Приїхала моя сестра з Чернігова, так ми до ночі слухали Ігорькові пісні. Такі філософські, навіть плакали ».

Наостанок Галина Миколаївна показала ще й сімейний фотоальбом. І похвалилася:

– По батькові Ігор – нащадок Марії Заньковецької. Його бабуся, моя свекруха Марія Іванівна, – внучата племінниця актриси.

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *