Коли ми дивимося на хрест, ми бачимо Того, Хто на ньому розп’ятий. Але споглядання образу не розкриває нам повний смисл розп’яття Боголюдини дві тисячі років тому. Бо і сьогодні маленькі хрестики на грудях християни сприймають, у кращому випадку, як прикрасу і не більше. Аж дивно і одночасно страшно звучить: ми прикрашаємося чиєюсь смертю. Зрештою, смисл хреста не у самій смерті, а у Воскресінні Померлого на хресті. І цим підкреслюється, що смерті не існує, вона переможена Життям, життям вічним.
У Псалтирі ми читаємо: «Милість і істина зустрілися» (Пс.84: 11). І зустрілися вони саме на хресті. Не міг Господь споглядати за людьми, що мучаються у своїх гріхах, тому і подав нам Свою милість через Істину, розп’яту на хресті. Сама Істина, не вчинивши гріха, страждає і помирає на хресті. Яка несправедливість! Бо справжня справедливість це покарання за гріх. Тому хрест постає, як постійне протиріччя між істиною і милістю. Бо істина полягає у тому, що за порушення закону має бути покарання, а милість проявлена любовю Бога дарує прощення.
Хрест для нас не повинен бути прикрасою, він для нас – символ і образ перемоги життя над смертю, спасіння над гріхопадінням.
