Москва Ніжин спалила. До 350-ліття українсько-московської війни

Українсько-московські державні контакти XVIIXVIII ст. були далеко недружніми, а навіть ворожими. Всупереч пропагованої Радянським Союзом нерозривної дружби та спільної історії українського та російського народів, у ІІ пол. XVII ст. Гетьманщина мала дві кровопролитні війни з Московським царством, що відбулись у 1658-1659 рр. та 1668 роках. Одним з головних театрів військових дій став Ніжинський козацький полк, що безпосередньо межував з московськими землями. Під час війни 1668 р. військові бої перекинулися безпосередньо до самого міста Ніжина, тим самим визначивши сумну долю міста та його мешканців. У вересні 1668 р. Ніжин був підпалений та розграбований московським військом князя Григорія Ромодановського.

 

Причини другої українсько-московської війни 1668 р.

 

У 1665 р. гетьман Іван Брюховецький, обраний на свою посаду в ході ніжинської Чорної ради 1663 р., підписує Московський договір з царем Олексієм Михайловичем, що поставив Гетьманщину на коліна перед Кремлем. Умови договору обкладали все українське населення, окрім козацтва, податками на користь царя, у всіх полкових містах розміщувалися московські стрільці на чолі з воєводою, селянам було заборонено переходити до козацького стану. Збір податків відтепер проводився виключно московськими представниками. Контроль за збором податків покладався на воєвод. У Ніжині на той час воєводою був Іван Ржевський, під керівництвом якого все населення міста та довколишніх сіл було піддано перепису та подальшому оподаткуванню, що нерідко супроводжувався прямим грабунком мирного населення – міщан та селян.

Українська Національно-визвольна революція 1648-1657 рр. звільнила український народ від кріпацтва й відробітків та дарувала особисту волю. Тож для українських козаків та селян було неприйнятно, щоб чужі московські порядки замінили польський гніт, який вони повалили ціною десятків тисяч життів. Захищаючи державні та національні інтереси, продовжуючи процес боротьби за українську державність українці знову стали до зброї, тепер проти московської агресії. В ряді міст Гетьманщини, в тому числі в Ніжині, почався процес побиття московських чиновників, воєвод та стрільців.

Світанок  війни

Вчасно вивчивши настрої серед ніжинців у кінці 1667 р., воєвода Іван Ржевський розпочав підготовку до майбутньої війни. У місцевих ніжинських козаків та міщан було куплено провіант та все необхідне для облоги: віск, вино, вугілля, смолу, сало, свічки, гніт та порох для путивльських гармашів, дрова для освітлення зайнятої території вночі тощо. Розуміючи чисельну слабкість перед місцевими козаками, І. Ржевський приймає рішення перевести всіх стрільців та їхні родини до ніжинського замку (територія нинішнього центрального ринку).

З початком січня 1668 р. до Ніжина починають прибувати козаки з сотень Ніжинського полку. 17 січня о 6 годині вечора ніжинський полковник Артем Мартинович направляє до І. Ржевського свого сотника Якова Самойловича з універсалом про рішення Гадяцької старшинської ради стосовно розірвання статей Московського договору 1665 р. й логічної доцільності виведення стрільців з Ніжина. Зрозуміло, що воєвода ніяк не відреагував на цей універсал. Війни було не уникнути. Єдиним шансом врятуватися стрільцям, їхнім жінкам та дітям було запертися в замку та триматися там до підходу підмоги з Московії. Всі ті московіти, які не заховалися за стінами замку, поспіхом полишили Ніжин. Так, у березневій відписці царю київський воєвода Петро Шеремєтєв, писав, що вночі 25 січня 1668 р., через бойові дії, з Ніжина до Києва втік його представник стряпчий Василь Тяпкін, залишивши там багато свого майна. Вже будучи в Києві, В. Тяпкін наголошував, «що в Ніжині його ледь не вбили бунтівні козаки. А бунт розпочали гетьман І. Брюховецький, єпископ Мефодій та полковники».

22 січня 1668 р. ніжинський полковник А. Мартинович вводить козаків Батуринської, Конотопської, Новомлинської, Кролевецької, Спаської, Глухівської та Веркіївської сотень на територію Старого міста і Нового міста (правий берег р. Остер) й починає підготовку до штурму ніжинського замку.

28 січня Ігнат Волконський писав у листі до царя, що великі козацькі бунти відбуваються навколо Ніжина і Батурина. Пізніше вже І. Ржевський писав київському воєводі П. Шереметєву: «…міщани і уїзні люди, які в переписних книгах записані, йому Івану непокірні і позаписувалися в козаки мало не всі, і решта записатися теж хоче, і в твою государеву казну ніяких доходів не дають і надалі платити не хочуть і починають бунт». До слова, Московський договір 1665 р. забороняв селянам записуватися до козацтва.

Зайняття козаками міщанських та московських чиновницьких дворів викликало скарги частини мешканців Ніжина воєводі І. Ржевському на дії полковника А. Мартиновича. Так, прихильник Москви війт Олександр Цукровський скаржився, що ніжинський полковник «навів козаків без ліку багато, у кожному дворі перебувають по двадцять і більше», і що очікувати від них треба всяких неприємностей. Натомість, Фетинія – дружина стрілецького свічника Луки,– повідомила воєводі «… де козаки бунтуються і що хочуть великого государя зрадити…». За надану інформацію Фетинія отримала від І. Ржевського грошову винагороду з проханням діяти так само і в майбутньому.

Місто в полум’ї війни

Зібравши достатню кількість козаків Ніжинського полку в Новому місті та передмістях, А. Мартинович розпочав штурм ніжинського замку. Ніжинські козаки розкопали Покровський земляний вал, загатили замковий рів соломою та деревом, розпочали підкопи під вежею Веселухою (район сучасної вул. Покровської). Укріплення московських стрільців регулярно обстрілювалися з полкових гармат. Досить швидко війська воєводи І. Ржевського почали відчувати проблеми нестачі харчів, ліків та озброєння. Проте, усупереч всьому, ніжинські козаки А. Мартиновича не змогли захопити ніжинський замок. За свідченнями конюха Лазаря Барановича – Якова Хапчинського від 8 березня, – у ході боїв під Ніжином загинуло 2,5 тис. ніжинських козаків.

Починаючи з другої декади лютого 1668 р., активність українсько-московських боїв у Ніжині пішла на спад. Козаки полковника А. Мартиновича, перейшли до здійснення поодиноких нічних приступів замку, на що московські стрільці відповідали власними вилазками на територію дерев’яного Старого міста та передмість з метою підпалу будинків ніжинців. Часті нічні збройні сутички призводили до захоплення обома сторонами полонених. Інколи сторони здійснювали обмін бранцями. Так, полонений московський стрілець Іван Іванов, що в ув’язненні відбував роботи на млині ніжинського полковника А. Мартиновича в селі Липів Річ на р. Остер, був виміняний українцями на козака Грицька Федоровича.

25-26 квітня 1668 р. московські стрільці спалили дерев’яну Покровську церкву. У ході приступу ніжинські козаки зайняли приміщення храму, намагаючись використати його вежу для обстрілу стрільців І. Ржевського. У відповідь, московіти, які понесли в тому бою значні втрати, підпалили церкву разом з козаками. Окремої уваги заслуговує той факт, що за спалення православного храму стрільці Григорій Михайлов та Семен Яковлєв отримали від воєводи пожалування в 1 московський руб.

На початку травня 1668 р., у ході чергового приступу, ніжинським козакам вдалося захопити Московську мостову вежу (територія сучасного торгового центру «Терем»). Проте, вже 4 травня о 8 годині вечора московські стрільці, здійснили контрудар, у ході якого вибили козаків з вежі, поранивши та вбивши багатьох із них. Поряд з тим, до московського полону потрапили 4 «язики», полкова мідна гармата та 2 прапори. Про запеклість останнього бою свідчать і поранення московських стрільців: А. Харін втратив праву руку, а А. Дем’янцев – поранений списом у брову.

 

Ніжинці: хто за кого?

Українсько-московська війна 1668 р. в Ніжині яскраво підкреслює внутрішній конфлікт між різними верствами населення Гетьманщини, що роздирав Україну з середини і послаблював її потенціал у новій війні. На жаль, цей конфлікт став зерном, з якого виріс показний колос майбутньої поразки Гетьманщини. В Ніжині вистачало зрадників, які підтримували московських стрільців їжею та провіантом. Перш за все, на боці Московії в цій війні були ніжинські міщани, які вважали себе окремою «державою», «обраними» в складі Гетьманщини, посилаючись на дію в Ніжині Магдебурзького права. Маючи ряд пільг та привілеїв, ніжинські міщани не були активними в процесі покозачення та участі в Національно-визвольній революції. Навіть більше, ніжинські міщани відмовлялися надавати коней та підводи на користь козацького війська, вважаючи це обтяжливим податком. До Москви, починаючи з 1654 р., неодноразово надходили листи зі скаргами міщан на високі побори з боку козацької адміністрації гетьмана Б. Хмельницького та прохання до царя Олексія Михайловича заступитися за них. Московський уряд зіграв на цій ситуації та почав листування з ніжинськими міщанами без відома гетьмана та полково-сотенної старшини. Через це у 1668 р. ніжинські міщани були на боці воєводи І. Ржевського й стали троянським конем для міста Ніжина.

Дивний нейтралітет у війні 1668 р. займало духовенство. Викручуючись як в’юни на розпеченій сковорідці, єпископ Мефодій та ніжинський протопіп Симеон Адамович довгий час метались між козацьким та московським таборами, намагаючись передбачити переможця у війні, щоб врятувати свої статки. Хоча почасти, духовенство грало на два табори, намагаючись догодити обом і тим самим не залишитись у програші. Так, на початку війни єпископ Мефодій видав свою дочку заміж за племінника гетьмана І. Брюховецького, який після січневої старшинської наради у Гадячі став на чолі українських військ. На весілля він запросив й московського воєводу І. Ржевського, щоб взявши його в полон, відіслати гетьману, який обіцяв за це велику винагороду. Проте, воєвода на весілля передбачливо не прийшов, чим зруйнував плани Мефодія.

У той же час син Мефодія на початку лютого 1668 р. брав участь у штурмах козаками веж ніжинського замку. Сам же Мефодій з початком боїв переїхав до свого маєтку в селі Ушня на р. Десна, де й намагався дочекатися появи переможця у війні. Водночас, духівник повідомляв промосковському архієпископу Чернігівському і Новгород-Сіверському Лазарю Барановичу про те, що козаки збираються захопити його маєток в Ушні, а його самого полонити.

Не виключено, що духовенство виконувало роль шпигунів на користь воєводи І. Ржевського. Свідченням цього є той факт, що в розпал українсько-московських боїв у стінах Миколаївського собору традиційно правилися релігійні служби. На служби до церкви ходили різні люди, представники обох ворогуючих таборів, тобто козаки і міщани. Священики, спілкуючись з усіма у Старому місті (контролювали козаки) та замку (місце базування московітів), збирали інформацію й передавали її московському воєводі. Цікаво, що 9 лютого 1668 р. у Миколаївському соборі духівники відправили молебень для захисту від варварів та здійснили хресну ходу навколо Старого міста. Зрозуміло, що  «варварами» ніжинські духівники називали місцевих козаків.

«Москва Ніжин ввесь спалила»

Військова фортуна відвернулася від Ніжинського козацького полку. Московські стрільці, за допомоги ніжинських міщан та духовенства, змогли витримати більш ніж піврічну облогу. У кінці серпня 1668 р. до Ніжина підійшла московська армія князя Г. Ромодановського, що мала завдання визволити з облоги стрільців І. Ржевського. Залишені без полковника А. Мартиновича, який втік на правий берег Дніпра, і розуміючи чисельну військову перевагу московітів, ніжинські козаки вирішили здати місто без бою! Так, 30 серпня 1668 р. ніжинські козаки знімають облогу з ніжинського замку та відступають до укріпленої мурами Носівки. З відходом козаків у місті залишилися переважно міщани, які досі підтримували московітів. Можливо міщани очікували військо Г. Ромодановського як визволителів, які покладуть кінець діянням «варварів», тобто козаків. Але сталось не так, як гадали промосковські міщани. Москві було байдуже кого карати за бунт проти царя, тож московські війська завдали удару по Старому місту, де проживали міщани-зрадники України. 11 (21) вересня 1668 р. війська московського князя захопили місто, піддавши його дерев’яні передмістя пожежі. Автор «Чернігівського літопису», зважаючи на масштаб пожежі міста, так описав цю подію: «Москва Ніжин ввесь спалила». Стрільці пограбували не лише залишені речі козаків та міщан, а й Ветхівський Красноострівський монастир і церкви Ніжина, забравши різні церковні речі, дзвони, книги та ікони, які пізніше продали, а зароблені гроші «проїли та пропили».

Мешканці, які не врятувалися втечею, були забрані московітами до полону та розкидані по боярських угіддях Брянська, Путивля, Севська та інших міст. Вогонь знищив більшість будинків ніжинців. Так, практично все своє майно втратили ніжинський бургомістр Яків Бутенко та райця Гаврило Підкупний, що не мали навіть коштів викупити своїх жінок і дітей з московського полону.  Ось так Москва віддячила ніжинському міщанству за його вірність.

 

***

 

Українсько-московська війна в Ніжині 1668 р. є прикладом боротьби українського народу проти московської агресії за свою свободу та державність. Вічною є слава та пам’ять тих ніжинських козаків, які склали голови в боях під стінами ніжинського замку. Для сучасних українців, зокрема ніжинців, ця війна є кривавим і пекельним уроком. Внутрішні протиріччя та боротьба за владу ніколи не сприяють перемозі у війні проти ворога, а зрада свого народу та Батьківщини не завжди є можливістю врятувати своє життя.

 

Роман Желєзко –

науковий співробітник Ніжинського краєзнавчого музею

ім. І.Г. Спаського

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *