Що знає і про що мовчить будинок козаків Шаул у Ніжині?

Ніжин – одне з найбагатших міст Лівобережної України ІІ пол. XVII – XVIII ст., провідний осередок українського державотворення, столичний полк Гетьманщини, центр розвитку ремесел і торгівлі. Дзенькіт монет завжди вабив до Ніжина заможних купців, ремісників та  козацьку старшину. Кожен хотів тут жити, насолоджуючись красою берегів Остра, веселим гомоном Соборної площі, ароматом грецьких кав’ярень, вродою місцевих красунь. Люди різних професій на національностей щорік вливалися до різнобарвного населення м. Ніжина, урізноманітнюючи його та культурно збагачуючи. Втім, провідне місце серед населення Ніжина ІІ пол. XVII – XVIII ст. займала козацька старшина, родини якої мали власні будинки у межах Старого міста. Кожна козацька родина мала свою історію, свою славу, якою вирізнялася серед інших. У когось ця слава базувалася на військовій доблесті, честі, сміливості, самопожертві в ім’я української державності та власного народу. А дехто ж, набув слави своїми злочинами та безкарністю за їх вчинення. Саме такою була старшинська родина Шаул, що мешкала в Ніжині у XVIII столітті. Сьогодні представників цієї родини назвали б не інакше як бандити, олігархи, корупціонери.

Козаки Шаули були родом з Носівки – сотенного містечка спочатку Ніжинського, а потім Київського козацького полків. Декілька поколінь Шаул займали посаду носівського сотника. Хоч у ІІ пол. XVII ст. Носівку відібрали в Ніжина і приєднали до Київського полку, багате місто на берегах Остра завжди вабило козаків Шаул. До історії Гетьманщини увійшло три покоління носівських сотників Шаул: Семен Федорович (роки життя бл. 1645-1749 рр.), Карпо Семенович (р. ж. бл. 1703-1792 рр.) та Іван Карпович (р. ж. 1743-1789 рр.). Посада носівського сотника та тривалий вік (зауважте, Семен прожив 100 років, а його син Карпо – 90) дозволили Шаулам нажити статків і купити будинок у межах Грецького кварталу Ніжина, на території Старого міста.

Свого часу римський імператор Веспасіан Флавій (роки правління 69-79 рр.) своєму сину Тіту – «Гроші не пахнуть», тобто байдуже як вони зароблені, головне, що вони є у кишені. Родина Шаул, хоч і не мала італійського походження, але мала багато спільного з римськими Флавіями. Імператор Веспасіан був першим, хто запровадив платні туалети в Римі, тим самим викликавши невдоволення міщан. Нововведення було справжнім «прихованим» грабунком. А Шаули нічого не приховували, вони грабували населення підзвітної їм Носівської сотні відкрито.

Так, Семен Шаула вийшов на політичну кар’єру у 1707 р., у часи гетьманування Івана Мазепи. Впродовж 1707-1709 рр. С. Шаула займав посаду носівського сотника. Поразка гетьмана у війні з Московським царством та його подальша смерть призвели до втрати С. Шаулою своєї посади. У 1710 р. новий гетьман Іван Скоропадський бере родину Шаул під свій захист та дозволяє «шинкувати горілку», не сплачуючи за це податків. У 1718 р. Семена було вдруге призначено носівським сотником. Втім, через зловживання владою і злочини проти своїх козаків, Шаула протримався на цій посаді лише рік. У березні 1719 р. за привласнення грошей носівської ратуші, насильне захоплення майна козаків і селян Носівської сотні тощо, Семен Шаула був відсторонений від своєї посади. Через гнилість судової системи Гетьманщини та її високу корумпованість Семен не поніс жодного покарання. Навіть більше, у 1720 р. йому було надано звання значного товариша Київського полку, у 1723 р. – бунчукового товариша, а у 1735 р. – абшитованого товариша. Будучи вже у дуже поважному віці, С. Шаула продовжував свою кримінальну кар’єру: у 1725 р. Шаула захопив ґрунти у козака Івана Чепурки, волів у козака Семена Бровки, кошти Ярмоли Борисова [Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В. Неурядова старшина Гетьманщини. – Київ, 2009. – С. 406].

Після смерті Семена батьківською стежкою впевнено пішов його син Карпо. Пам’ятаючи батьківські злочини, козаки Носівської сотні виступили проти призначення Карпа сотником. Але у 1735 р. Карпо свого досяг й тримав сотницьку посаду аж до 1764 року. У 1736 р. К. Шаула побив князя Василя Оболенського при свідках, прямо посеред Носівського поштового двору. У 1740 р. Карпо напав на хутір і захопив худобу ніжинського купця Івленка, побив людей самого фельдмаршала Російської імперії Мініха, захопив коней та угіддя у с. Глибів Остерської сотні. У 1749 р. носівський сотник забив у ручні колодки Івана Лоленка з дружиною та вирубав гай у вдови Марії Пилипихи. У 1759 р. сотник вступив у конфлікт з носівськими священиками. Аж до відставки у 1764 р. К. Шаула регулярно бив козаків своєї сотні, вимагаючи в них гроші, землі, худобу, врожай тощо. Наживши таким чином статків, ім’я К. Шаули завжди було на устах козаків Київського та Ніжинського полків, у тому числі і мешканців Ніжина, де Карпо мав свій будинок.

У 1770 р. посаду носівського сотника успадкував третій представник родини Шаул – Іван Карпович. Напевне, Іван міг би перевершити злочинами свого батька і діда, але часи змінилися. У 1764 р. петербурзьким урядом була ліквідована Гетьманщина, російські чиновники самі грабували більше, ніж місцева старшина. Тож, Івану ніде було розвернутися. За перші ж огріхи він втратив посаду носівського сотника вже у 1771 році. Далі Іван перейшов на службу до Тверського карабінерного полку армії Російської імперії й закінчив життя вже не в статусі козацької старшини, а російським військовим.

Давно канули в Леті злочинні діяння Шаул. Лише поодинокі архівні документи розповідають нам про цю родину. Залишився один німий свідок тих діянь – будинок носівських сотників у Ніжині, що нині розташований за адресою вул. Глібова 5. Шкода, що «стіни мають вуха», але в них немає язика. Виходячи зі своїх знань з історії та бурхливої фантазії, ми можемо лише здогадуватися якими були бенкети козацької старшини, звані вечері, таємні зустрічі, обговорення майбутніх злочинних діянь та інше, що відбувалося в стінах цього будинку.

Роман Желєзко – науковий співробітник відділу

Поштова станція Ніжинського краєзнавчого музею

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *