“Забуте” село Ніжинщини вимагає дорогу, автобус і, щоб приїхав голова

У селі Каблуки Ніжинського району чекають на Ігоря Мороза, голову Вертіївської територіальної об’єднаної громади (до неї входять і Каблуки). Та він не їде, тому наболіле розповідають «Віснику Ч». Сподіваються, хоч через газету їх почують. Адже дістатися до Вертіївської ради більшості селян не під силу.


Ігор Мороз

Газу не возять рік

76-річна Марія Варивода витягла ноги у холодку в очікуванні автолавки. Магазину в селі давно немає.

— Сорок років у колгоспі здоров’я гробила, а тепер ми, старці, нікому не потрібні. Автобус вже років два не ходить. Ні в лікарню, ні в совбез, ні в аптеку поїхати. Комусь треба сала купить, не на одній же олії жити, іншим щось у господарство треба. Кинули нас отут напризволяще. Тільки коли час голосувати, про нас згадують. До московської траси, щоб сісти на автобус до Ніжина, одиниці з наших пенсіонерів дійдуть. Треба газ. Скоро рік, як балонів не возять. На автозаправку транспорт потрібно найняти. Скільки воно затягне, як усі витрати порахувати? Хоч би раз голова приїхав та поцікавився, які у людей проблеми, — говорить Марія Василівна.


Катерина Легейда

— У селі більше семи десятків людей, і не тільки пенсіонери. Четверо чоловіків працюють на цегельному заводі. Якби була дорога, сів на велосипед і поїхав. Коли сухо, ще сяк-так, а як дощ, не виїдеш, та ще об одинадцятій ночі, вони позмінно працюють. Польовою дорогою від центру села до траси на Ніжин — 4,7 кілометра, через сусідній Бобрик вісім. Та до Бобрика, щоб сісти на автобус, ще треба йти лісом сім кілометрів, — приєднується 60-річна Катерина Легейда. — У нас є два ставки. Ще кілька років тому відпочивальники з Ніжина їздили. Зараз один заріс, другий ледве животіє. Не дай Боже, пожежі — машині ніде води набрати. Голова у Вертіївці ставок робить, ставить шатри для гуляння. А ми у разі пожежі згоримо з потрохами. Свердловини ніде ж немає. Було, торік хтось на полі стерню підпалив. Так ми вийшли з мітлами, лопатами, до півночі гасили. Хоч би один ставок розчистили. Людям є що голові сказати. Тільки ось за всю його каденцію сходу села Каблуки жодного разу не було. Якщо вже поле разом з дорогою повіддавали під посіви, то приберіть лісосмугу і збудуйте нову дорогу. Як ідуть до влади, обіцяють. А люди вірять. Приїздили орендатори за пай давати, сказали: «Ой, який забитий хутір» Так образливо стало. Дорога для нас має стратегічне значення. Взимку це караул. Як прийде трактор через Бобрик, до кладовища прочистить, а до траси полем — ні. Ми до тракториста, а він: «Мені вказівки не було».

На кладовищі бур’яни у зріст людини

— Їм болить живе, а мені мертве, — долучається до розмови 58-річна Марія Шевлюга. — Як балотувався Мороз на голову, тільки тоді був у селі. Казав: «Я не вмію багато балакать, я докажу вам ділом». Я тоді подумала, мо’, й справді. З того часу у Каблуках ми його в очі не бачили. У своїй вертіївській газетці тільки себе й хвалять. Кладовища у громаді облагородили, пишуть. Облагородили! У нас два кладовища. Одне зовсім без паркану. Що зробив голова — туалет на одному з цвинтарів поставив? Так, спасибі. Дерева попиляли, стовбури побрали. А пеньки по 30 сантиметрів і гілля покинули.


Марія Шевлюга

— Так у селі є мужики, покосили б бур’яни, — кажу.

— Скільки тих мужиків.

— У мене кладовище по сусідству, — каже 43-річна Оксана Тронь, працює молодшою медсестрою у лікарні в Ніжині. — Перед дідами чоловік стежку до могил прокосив. А нині виросло висотою як я, метр шістдесят вісім. Працюю у Ніжині. На роботу треба добиратися. Ще як сухо, ідем полем. Правда, диких собак і лисиць страшно . А взимку жах, одного разу брела, снігу вище колін.


Оксана Тронь

Зателефонувала голові: «Треба почистити дорогу». А він: «Дзвоніть до вашого депутата, хай мені подзвонить». Де логіка? Телефоную, а депутат: «У суботу, неділю не турбуйте, у нас з Ігорем Григоровичем вихідний». Як ми заздримо людям з Бобрика. Там Степан Чабан, ото депутат. Він для людей старається: і дороги чистить, і автобус є. А у нас… 63-річний депутат, вона ж сестрою милосердя значиться (соціальний працівник). Я бабам хліб, ліки привожу. Вважай, обслуговую, а вона гроші отримує.

— Кажуть, зарплату більшу, ніжсоцпрацівник у Ніжині одержує. Так у них же навантаження більше, — додає Марія Шевлюга. — Що цікаво, у всіх тих бабів є порядні діти, які працюють. А якщо є діти, за обслуговування вони мають платити громаді, а не громада витрачати на це спільні кошти. Коли автобуса немає, дороги немає. Місток на шляху від Каблуків до Бобрика аварійний. Хоч би якийсь мажор провалився. Може відремонтують. Нам біда, а у громаді штат роздули до 40 осіб.

Навколо села жителі Каблуків втратили наділи по 10, 20, 30, соток, бо земля була у користуванні. І тільки одній на все село депутатці залишили. Хвалилася: «Я зуміла договориться».

«Ні «швидка», ні пожежна не доїдуть»

— Коли вже той порядок буде? — зітхає 65-річний Олександр Горщок. — Навколо села землю побрали в оренду. Сорокатонні машини возять зерно. Торік вивернули на повороті асфальту кілька квадратних метрів, тепер там яма. Добивають дорогу. Скоро до нас і через Бобрик ні «швидка допомога», ні пожежна машина не доїдуть. Хліба нам не привезуть, бо який же підприємець буде машину гробити.

Торік люди збунтувалися, перекрили дорогу. Стояли години дві. Поліція приїздила. Ледь до бійки не дійшло. Люди казали їм: совість майте. І сільський голова ту ситуацію знав. Начебто і дзвонив орендарям, і вони пообіцяли залатати. Майже рік минув, яма лишилася. Я сам звертався до тих, хто обробляє. «Віддай пай, я тобі дорогу відремонтую», — сказав старший.

— Вуличне освітлення робила найнята Івано-Франківська фірма. Так постаралися, що на моїй вулиці працює тільки один ліхтар. В сільраді про це знають. Та ніхто не реагує.

— От якби приїхав Мороз та вислухав людей, — зітхає Марія Шевлюга.

— Щоб поїхати у лікарню, треба викликати таксі з Ніжина через Бобрик — 240 гривень, — журиться 57-річна Майя Варивода. — Найняти авто — п’ятдесят гривень з людини. Хоч би раз на місяць автобус пустили.

— Людині справді медик треба, хворіє, ходить з паличкою, — це про Майю Вариводу Марія Шевлюга. — Тільки до нас медсестра з Бобрика не їздить. Як я працювала медичкою, пішки і на велосипеді обходила-об’їздила всі села. А у нинішньої то немає чим добратися, то на велосипеді їхати нирки болять. Якщо кому треба уколи робити чи щеплення, хай приїздять у Бобрик на ФАП.

— Якби ходила по хатах, я б зробила щеплення від дифтерії, а так куди, — киває на свої ноги Майя Варивода.

— Спасибі Світлані Миколаївні, нашому сімейному лікарю з Вертіївської амбулаторії, хоч вона нас не забуває, приїздить на виклики. Призначення зробить, а уколи — проблема.

«Дайте тільки строк, буде вам автобус, буде і місток»

— Сніг ми у Каблуках чистили, я особисто їздив, перевіряв. У мене на 11 сіл один трактор. Щодо польової дороги, то там так буває, поперемітає, що жодна техніка не заїде.

Ми їм освітлення на 300 тисяч, а вони скаржаться. У нас ОТГ 2,5 року. Не можемо за такий короткий час все зробити. Ремонт містка у планах, — каже 43-річний Ігор Мороз, голова Вертіївської громади. — Щоб покласти латку на дорозі, треба туди техніку привезти. Коли ремонтуватимуть основну дорогу, тоді й зробимо. Щодо дороги полем — це дороговартісний проект, і його не можна зараз планувати, бо там землі, які обробляються. Коли у листопаді нам передадуть лісосмуги, тоді будемо вирішувати. А зараз, якщо ми візьмемося за ліс, екологічна інспекція такі штрафи випише!

Соціальний автобус буде їм раз на тиждень, ми вже його відремонтували. Залишилося пройти техогляд, впорядкувати документи. Хай тільки спробують не їздити. Хоч пальне має окупитися. Я вже не кажу про зарплату водія.

Кладовище ми обкошуємо, випилюємо дерева перед гробками, раз на рік. На чищення доріг для Каблуків витратили 100 тисяч гривень.

— Ігорю Григоровичу, ставок, будівництво дороги до траси?

— Хай визначаться, що їм важливіше: дорога чи ставок. Зробимо.

— Люди обурюються, що у вас штат роздутий, газету випускаєте, а їм яму на дорозі вже рік ніяк не засиплять.

— То не газета, бюлетень. Взяли папір, роздрукували на кольоровому принтері, от і все.

На все, що турбує жителів Каблуків, у голови знайшлися відповіді. Та селяни однак чекають на його приїзд, щоб висловити свої претензії і побажання віч-на-віч.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №33 (1684), 16 серпня 2018 року

Фото з Інтернету

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *