З історії Ніжинського полку: вбивство у конотопському лісі

З приходом московських стрільців та воєвод до полкових і сотенних міст Гетьманщини життя українців безповоротно змінилося. Відтепер в Гетьманщині панувало дві влади: українська полково-сотенна адміністрація та московські воєводи. Останні, ледь не з перших днів після Переяславської угоди 1659 р., голосно заявили, що саме московська влада є верховною і панівною в Україні. Московіти почали нехтувати повноваженнями полково-сотенних урядів та судів Гетьманщини, особливо коли це стосувалося злочинів, вчинених московськими людьми на території Гетьманщини. Ці злочини не розслідувалися та затягувалися, зокрема якщо це були злочини боярських дітей. Винні залишалися непокараними. Прикладом свавілля та безкарності московських людей в Гетьманщині є вбивство ними козака в конотопському лісі в 1665 році.

Плануючи заготувати дрова на зиму, восени 1665 р. козаки та селяни с. Семенівка Конотопської сотні Ніжинського полку вирушили до однієї з дібров. Нарубавши деревини та склавши її на воза, всі готувалися вирушити додому. Аж раптом сталося неочікуване лихо. На конях, зі зброєю в руках, на українців напав загін московітів з м. Путивль. Головував бандою боярський син Денис Черніговець. Московіти влаштували розбій та пограбували українців. Якщо селяни, не маючи змоги себе захистити, віддали московітам все, що мали, то козаки взялися за шаблі. Особливо боронив себе козак Кіндрат Рекаленкою, який не хотів віддавати своїх коней. Коні вартували значних грошей, тим більше що 1665 р. не був мирним роком. Тоді Денис Черніговець вистрелив з мушкета К. Рекаленку в груди. Козак впав на землю. Московіти, забравши коней й вози з дровами, поїхали геть. Побратими забрали Кіндрата та відвезли його додому.  Втім, через три дні Кіндрат помер.

Згідно усталених козацьких звичаїв, за справу взявся місцевий сотенний суд у Конотопі. Козаки впіймали боярського сина Д. Черніговця та помістили його до конотопської в’язниці. За козацьким звичаєвим правом, вбивця до судового вироку сидів в одному приміщенні з тілом вбитого. До слова, Запорізька Січ ховала вбитого і його вбивцю разом в одній могилі. Вбивцю закопували живцем. Тож, Д. Черніговець сидів в камері разом з тілом К. Рекаленка. Козака не могли поховати до кінця слідства. Д. Черніговець мав бути страченим, але в справу втрутились московіти, родина боярського сина. З їх руки путивльський воєвода Петро Михайлович наказав козакам відпустити Дениса, оскільки покарання московітів на території Гетьманщини було юрисдикцією воєвод. Конотопські козаки обурилися, вимагаючи страти Дениса. Сотенний суд у Конотопі не зміг вирішити справу, тож вона була передана до полкового суду в Ніжині. Вже на наступний день справа дійшла до головного підскарбія Гетьманщини, тодішнього наказного полковника ніжинського Романа Ракушки-Романовського (автора «Літопису Самовидця» – відомого джерела з історії України XVII – XVIII століть). Роман в той час саме проживав у м. Ніжині, в своєму будинку.

Справедливості почали вимагати брати та дружина козака К. Рекаленка. Р. Ракушка-Романовський опинився в скрутній ситуації. Шукаючи вихід, наказний полковник ніжинський надсилає листи до чинного ніжинського полковника Матвія Гвинтівки та гетьмана Івана Брюховецького, які в той час перебували у складі українського посольства в Москві. Так, 17 листопада 1665 р. в листі до гетьмана Р. Ракушка-Романовський зазначав, «що козак К. Рекаленко був вбитий за дрібницю, якісь дрова, такого раніше в Україні не було. Діти боярські в діброві людей грабують, не дозволяють дрова рубати». Наказний ніжинський полковник, знаючи московську хитрість, додав до чиста чолобитні населення Конотопської сотні, які були зібрані і записані старшиною Синявським. Старшина був посланий Р. Ракушкою-Романовським до воєводи П. Михайловича в Путивль.

Таким чином справа про вбивство боярськими дітьми українського козака дійшла до Москви. Перебуваючий там гетьман І. Брюховецький був сповіщений про лихо, що спіткало Конотоп. Втім, лихо було не конотопським, це була загальноукраїнська біда, коріння якої йшли з Москви. Відомий своєю промосковською політикою, гетьман не вжив активних дій. Життя простого козака К. Рекаленка було пустим місцем на картяному столі Кремля, де розігрувалися долі сусідніх Московському царству держав.

Безсумнівно, ці історичні події, зафіксовані на сторінках «Актов, относящихся к истории Южной и Западной России» (том VI, С. 40-42, 51) могли б стати сюжетом чудового драматичного чи пригодницького фільму історичної тематики. Шкода лише те, що історичні джерела не зберегли розв’язки цієї історії. Чи був страчений ніжинський полковим чи конотопським сотенним судами московіт Д. Черніговець? Чи путивльський воєвода зміг витягти його на волю?  Кожен з нас може сам підставити логічний йому варіант. Втім, не забуваймо, що вбивство козака в конотопському лісі лише один з сотень випадків злочинних діянь московітів в Гетьманщині доби гетьманування І. Брюховецького (1663-1668 рр.). Для Івана Москва та звання боярина чи «холопа Його Царської Милості» були важливіші за проблеми козацтва та селянства, які потерпали від московської сваволі. Логічним наслідком цього стала друга українсько-московська війна, в ході якої московські війська князя Григорія Ромодановського у вересні 1668 р. спалили дерев’яні передмістя Ніжина.

Роман Желєзко – науковий співробітник

відділу «Поштова станція»

Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *