Загублені пам’ятки Чернігівщини, до яких не їдуть туристи. ФОТО

Загублені пам’ятки Чернігівщини – публікація у рамках проекту Україна Incognita. Пропонує читачам податись на південь від Прилук, у напрямку Пирятина.

Є в Україні регіони, які не вважаються обділеними увагою туристів, а є й справжні „білі плями” для туристичного загалу, наприклад Кіровоградщина. А є місцевості, які можна назвати „недорозкрученими” – до таких відноситься Чернігівщина… Чернігів, Козелець, Седнів, Новгород-Сіверський, Батурин, Ніжин – це міста, в яких туристи бувають (хоча і менше, ніж хотілося б).

Але туристи практично не бувають у Коропі, де збереглися: єдина в Україні церква-донжон, тетраконхова церква, цікава будівля синагоги та ще два старовинних храми; не бувають у Жовтневому, де стоїть козацький мурований храм із дзвіницею, у Вишеньках, з палацом Румянцева-Задунайського, у Жуклі (церква там просто казкова), у Стольному (архітектором храму був Микола Львов), у Дегтярівці, де Мазепа зустрічався із Карлом ХІІ, а ще збудував видатний бароковий храм, який нині реставрується… Таких місць десятка три можна назвати, не напружуючи особливо пам’ять.

Або ось, наприклад, Прилуцький район: Прилуки із купою унікальних пам’яток, які зводились від XVII до ХХ століть, Густиня, із фантастичним козацьким монастирем… Перелік і описи маловідомих туристичних об’єктів Чернігівщини можна включати в окрему книгу – це дуже об’ємний матеріал, тому ми пропонуємо зупинитись на окремому одноденному маршруті, наприклад, по тій же Прилуччині.

2018 08 30 tur cher 2

Ще починаючи із часів кривавого полковника Гната Галагана територія Прилуцького полку була чи не найбільшим осередком козаччини на Лівобережжі. Із тих часів збереглося немало історико-культурних пам’яток, але нині туристичні маршрути прокладені лише у Прилуки та Густиню. Ми ж пропонуємо податись далі, на південь від Прилук, у напрямку Пирятина.

2018 08 30 tur cher 3

ЛИНОВИЦЯ

Отже, першим цікавим населеним пунктом буде село Линовиця. У 1780 році його купив Іван Стоянович, але через рік відпродав половину села родині Башилових. Поміщиця Софія Башилова у 1809 році вийшла заміж за графа Петра де Бальмена (нащадка відомого шотландського роду), і з того часу історія села пішла по новому руслу. Линовиця із глухого села перетворилася на осередок культури. У ХІХ столітті маєток де Бальменів у Линовиці відвідали: Іван Котляревський, Євген Гребінка, Олександр Афанасьєв-Чужбинський, Нестор Кукольник, Іван Муравйов-Апостол, Лев Жемчужников та ін. Від маєтку де Бальменів збереглася надбрамна башта (чи не єдина подібна споруда на Лівобережжі), модерновий флігель на території СТО цукрового заводу, конюшні та залишки парку.

2018 08 30 tur cher 4

Мешканці Линовиці ще й досі пишаються дружбою свого колишнього односельця Якова де Бальмена із Тарасом Шевченком (Кобзар кілька раз гостював у маєтку де Бальменів). Загибель Якова на під час кавказької війни надихнула Шевченка написати один із найдовершеніших своїх творів – „Кавказ”.

Де Бальменам у ХІХ столітті належала лише половина Линовиці, а от іншою половиною володіли нащадки давнього грузинського княжого роду Джавахішвілі, причому один із останніх представників цієї родини, яку на російський манер називали Жеваховими, був канонізований як російський святий – Святий Іоасаф. Оце так Линовиця…

Із Линовиці, через Удайці, поїдемо в село Полонки. Тут збереглася мурована церква, зведена у стилі бароко у першій половині XVIII століття. Полонківська Михайлівська церква – це маловідомий експонат із колекції українського бароко – найціннішої архітектурної колекції нашої країни, причому, подібних церков, які б так гарно у камені повторювали козацькі дерев’яні храми в Україні більше й не збереглося.

Із Полонок повертаємось на трасу Прилуки – Пирятин і прямуємо далі на південь. За селом Нова Гребля повертаємо на Макіївку, а у Макіївці повертаємо праворуч на Антонівку. Храм, який стоїть в центрі Антонівки заставляє затамувати подих, а особливо вражає його величина…

 

АНТОНІВКА

Відповідно до архівних даних, Покровська церква в селі Антонівка може вмістити чотири тисячі вірян. Це фантастична цифра, особливо якщо врахувати те, що будувався храм на кошти громади у 1914 році, а парафія тоді становила 3549 осіб. Цікаво, що із антонівчан 2960 вважали себе козаками. Це були люди, які ніколи не знали кріпацтва й мали великі земельні наділи. Всього мешканці мали 4906 десятин землі (це майже 4900 гектарів – немало), і з них у володінні козаків було 4478 десятин. От так-то – по півтора гектара на особу (включаючи старих та дітей). Тепер стає зрозуміло, звідки у антонівських парафіян взялися кошти на будівництво такої церкви. А ще це заставляє окремий раз згадати, що козацький стан на Лівобережжі існував аж до 1917 року, а всі ж, мабуть, думають що українські козаки зникли разом із Запорізькою Січчю у 1775-му.

2018 08 30 tur cher 5

Антонівську церкву сміливо можна віднести до найгарніших українських храмів початку ХХ століття. Модерн, неовізантійські форми, ефектний цегляний декор, п’ять бань, дзвіниця і неймовірні, як для села розміри. Цей храм професійні архітектори, можливо, і не назвуть шедевром, але туристів він повинен вразити. Проте туристи бачать його дуже рідко.

 

ЛАДАН

Із Антонівки повертаємося в Макіївку й прямуємо на схід, на селище Ладан. Не знаю, з яким містом можна порівняти Ладан – такого в Україні я більше не бачив. Це якась радянська фантасмагорія, навіть франкенштейнізм (так буде ближче), латана свита совдепівської історії. Але ж це ще й красива природа й насичена історією минувшина, це Придніпровська низовина, пожмакана творцем у глибокі і вузькі річкові долини (таких я теж раніше не бачив), це вузькі й звивисті вулички, які скаженно котяться вниз до Удаю (зимою для автівок вони непрохідні), це архітектурні зрізи усіх радянських періодів, сполучені бетонкою, яка ніколи не знала ремонту, та їй він і не потрібен. А ще Ладан – це колишній величезний завод пожежного машинобудування («Пожспецмаш») та, знову ж колишній, старовинний козацький монастир на території цього заводу.

2018 08 30 tur cher 6

Покровський монастир поряд із селом Ладине був заснований ще у XVII столітті. На початку ХХ століття він вважався одним з найбагатших на Чернігівщині, а в радянський період його було закрито. На території обителі спочатку розмістили трудову дитячу комуну. Пізніше майстерні комуни перетворили на підприємства, на базі яких і виник промисловий гігант «Пожспецмаш». Церкви монастиря, в тому числі й унікальний Покровський собор було змінено до невпізнанності – верхи та фронтони було знесено, стіни обклали бридкою цементною шубою. Ну і протягом наступного півстоліття про монастир ніхто не згадував. Усі будівлі належали заводу, який все розростався, а сплюндрований (гірше, ніж татарами) монастир дедалі більше пірнав у його безсистемну забудову.

Нині головний собор обителі майже відновлено, чого, на жаль, не скажеш про решту монастирських будівель. Щоб потрапити до собору, потрібно пройти через колишню заводську прохідну, але не бійтесь – охоронці неіснуючого вже підриємства досить привітні, а барокова будівля потребує, щоб її бачили якомога більше очей. Потрібно додати, що частково відновили і ще один монастирський храм – Свято-Вознесенську церкву. Але зовні вона й досі нагадує велику трансформаторну будку.

Із Ладана поїдемо на Пирятин, а не на Прилуки. Це зайві 20 кілометрів, але там вже буде траса Харків – Київ, а відповідно зекономлений час і нерви, які б потратились на Прилуцьку „бетонку”. А ще можна заскочити у село Березова Рудка (і це дуже рекомендуємо), оглянути колишній маєток Закревських (із палацом та флігелями) та псевдоєгипетську піраміду-усипальницю. Тарас Шевченко тричі бував у маєтку Закревських, і був у захваті.

Джерело: Час Чернігівський

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *