Слово священика: Притча про таланти

У 16-ту неділю після П’ятидесятниці, в Церкві ми чуємо слова з Євангелії від Матфея (25 глава, 14-30 вірші), де Ісус Христос притчею уподібнює Царство Небесне до господаря, який, відходячи в дорогу, покликав своїх рабів і передав їм своє майно. Так одному дав п’ять талантів, тобто монет, іншому два, а останньому один талант. Всі крім останнього використали таланти на діло, примноживши їх, а той, хто отримав один, пішов закопав його у землю. Коли прийшов час, і господар повернувся, він покликав своїх рабів і вимагав у них звіту. Той, хто отримав п’ять талантів, приніс примножене на п’ять, той, хто одержав два таланти, теж примножив і віддав господарю. Тому ці раби були нагороджені господарем. А той, хто отримав один талант підійшов до господаря і сказав: Господарю! Я знав Тебе, як жорстоку людину, жнеш де не сіяв, і збираєш, де не розсипав; і, побоявшись, пішов і закопав талант твій у землю; ось тобі твоє. Тоді господар наказав забрати у нього талант і віддати тому, хто мав десять талантів, а негідного раба наказав викинути у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. В кінці притчі звучать такі слова: «Бо кожному, хто має, додасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те що має».

Зрозуміло, що таланти у цій притчі означають не гроші, і Христос не навчає своїх учнів як правильно розпоряджатися багатством, щоб його примножити. Символізм притчі нам говорить, що людина, народжуючись у цьому земному світі, отримує від Бога якісь таланти. Це не обов’язково здатність писати музику, картини чи щось подібне, хоча це є і особливим талантом від Бога. Таланти, як дар від Бога, є даром або духовним, або фізичним, уміння і навички, професія, все те, що ми маємо і чим користуємось у земному житті, зрештою, саме життя є талантом, даром від Бога. І людина повинна примножити цей дар. Не закопувати у землю, як це було з нерозумним рабом, а, навпаки, пустити його в діло, щоб коли прийде господар, коли ми предстанемо перед Богом, ми показали Йому, що Він нам дав і як ми цей дар використали, розвили, удосконалили і примножили. Слід також пам’ятати, що кожен отримує в міру своїх сил. Господь Сам знає кому скільки потрібно по силам. І той, хто отримує один талант, це не приниження. Бо кому багато дається, з того багато і стягується. А ми часто думаємо не про те, щоб примножити свій особистий талант, а про те, що хтось має більше від нас. Або, отримавши багато, вже не піклуємось про його примноження, а просто насолоджуємось, витрачаємо і часто безглуздо те що маємо.

Кожна людина щось має в цьому житті, якийсь дар. Маючи життя, здоров’я ми теж повинні його берегти, не занапастити спиртним чи поганими звичками. Якщо маємо дар духовний: віру в Бога, чи любов до когось, то маємо піклуватись про це так, щоб з часом наша віра могла гори переставляти, а любов зцілювати від ненависті, гордості. Тому будемо молитися, вірити, любити, щоб, примноживши ці таланти, показавши їх Богу, ми унаслідували Царство Небесне.

Протоієрей Сергій Чутченко, магістр богослів’я, настоятель релігійної громади свт. Іоана Тобольського УПЦ КП м. Ніжин.

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *