Небо на трьох… Ніжинська династія рятувальників

Мабуть, не існує більш почесної місії, ніж допомагати людям, котрі потрапили в біду, рятуючи їхні життя. Це щоденна кропітка робота рятувальників, їх повсякденний подвиг, який вони скромно здійснюють під прицілом ризику. Щоденно на цілодобовому чергуванні по всій Україні несуть службу близько 7,5 тисячі рятівників та 2,5 тисячі одиниць спецтехніки. Вони рятують із води, вогню, сніжних заметів, зруйнованих будівель і автомобілів, що потрапили в ДТП, гасять пожежі, знешкоджують боєприпаси. Вони завжди на відстані одного дзвінка від тих, хто потребує допомоги в екстремальних ситуаціях…

Одна з головних особливостей родини Павлових – це надвідповідальне ставлення до своєї професії. Знайомтесь: Сергій Володимирович Павлов – начальник пошуково-рятувальної і парашутно-десантної служби САЗ ОРС ЦЗ ДСНС України, Тетяна Михайлівна  – офіцер запасу, начальник пошуково-рятувальної групи, їхня донечка Єкатєріна Сергіївна Павлова – бортмеханік-рятувальник вертолітної авіаційної ескадрильї.
Цю дружну родину в авіації вже звикли називати династією.

Сергій Володимирович з родини військових, своє дитинство провів біля літаків. Тому вибору іншого, ніж літати, не було, бо з дитинства марив небом. У 1982 році закінчив суворовське військове училище та вступив у авіаційне. Літав на літаках дальньої авіації, далі, з розпадом Союзу, продовжував служити на льотних посадах вже на території України, служив у 199-у окремому далекорозвідувальному авіаційному полку (ВЧ 13656), потім – ВЧ А -22 49, де проходив службу на посаді начальника служби радіоелектронної боротьби, на ТУ-22-Р у складі екіпажу здійснював розвідувальні польоти в інтересах України. Також виконував у складі екіпажу польоти на АН-30.
-Згодом наш полк перейшов до Міністерства з надзвичайних ситуацій, яке «забрало нас під своє крило». Нині займаю посаду начальника пошуково-рятувальної і парашутно-десантної служби. В штаті 45 чоловік. Служба має оновитися новими літальними апаратами – Super Puma EC (Эйч) 225, і штат незабаром зросте до 70 осіб. Приходить молодь – і радує те, що служба в авіації стає престижною. Скажу відверто, що професія рятувальника небезпечна і потребує від людини, яка хоче займатись цим ремеслом, багатьох характеристик. Це і фізична сила, і надлюдська витривалість, і моральна стійкість, і міцне здоров’я, і вміння не втрачати голову в екстремальних ситуаціях. А оскільки рятувати людей доводиться в умовах усіх чотирьох стихій – води, вогню, землі й повітря – то небезпечна вона ще й для життя самого рятувальника. І працювати рятівниками повинні йти ті, хто відчуває покликання до цієї справи, – розповідає Сергій Володимирович.
Зі своєю дружиною Тетяною Сергій Павлов познайомився ще в курсанські роки на контрольно-пропускному пункті авіаційного училища. Вона писала дипломну роботу, навчаючись в Калінінградському політехнічному університеті.
-Я прийшла за книгою в бібліотеку авіаційного училища. Стрункий, симпатичний Сергій вразив своєю серйозністю та безмежною закоханістю небом, і я теж закохалася в небо. Побравшись, наша молода родина військових їздила по гарнізонах. Коли були в Осетії, я почала виконувати стрибки з парашутом, – ділиться Тетяна Михайлівна.
Після професійної підготовки Тетяну Павлову у 1994 році призначають на посаду укладача парашутів. Відтак тендітна жінка з вольовим характером з рядової дослужилась до офіцера. Нині вона начальник пошуково – рятувальної групи. Тетяна Михайлівна поламала загальноприйняті стереотипи про те, що рятувальник – це суто чоловіча професія. Вдягнувши форму, ця тендітна жінка-офіцер не боїться брати на себе величезну відповідальність за життя українців. На її рахунку 1 тис. 510 стрибків з парашутом, і це тільки офіційних.
Знайомство з небом у Єкатєріни Сергіївни розпочалося з раннього дитинства. Вона та її сестричка Анастасія завжди разом з батьками, які у вільний від роботи час відвідували аероклуби. Відтак свій перший стрибок з парашутом дівчина здійснила в 14 років. Нині на її рахунку тільки офіційних стрибків – 503. На запитання, які відчуття переживає в небі, Катя відповідає: «Ви не уявляєте, яка там краса! Небо, сонце… А коли лечу, то мрію та загадую бажання. І головне дивитись на висотомір, щоб не пропустити висоту».
Закінчивши Ніжинську гімназію №16, де Катя навчалась у класі з фізико- математичним поглибленням, вступила на факультет соціальної роботи та практичної психології НДУ ім. Гоголя. Після закінчення все ж не зрадила мрії, бо вона хотіла, як тато і мама, літати та рятувати. Спочатку працювала на посаді старшого інструктора парашутно-десантної підготовки в пошуково-рятувальній і парашутно-десантній службі. На даний час обіймає посаду бортмеханіка-рятувальника у вертолітній авіаційній ескадрильї, літає у складі екіпажу у якості оператора лебідки. Піднімає потерпілих на борт. До речі, чоловік Каті Іван Володимирович Кириченко теж авіаційник. Він бортовий технік вертольоту МІ – 8.
Цієї весни Єкатєріну Павлову номінували у міському конкурсі «Жінка року». «Чесно кажучи, не думала, що такого достойна», – зазначає скромно під час розмови. А потім, трішки посміхаючись, додає: «Та все-таки достойна. Стільки емоцій позитивних пережила, познайомилась з іншими жінками року, з деякими й досі підтримую дружні стосунки».
«Траплялися якісь курйозні чи небезпечні ситуації, які запам’ятались , – запитую у Павлових, – і чи є в рятівників свої забобони?».

На що голова сімейства відповів:
– Іще ніхто не створив математичну формулу розкриття парашута – він відкривається хаотично. Будь-який несприятливий потік повітря – і парашут може завернутись, тому в нас завжди за плечима є запасний. А от щодо забобонів, то, звісно, вони є. От, наприклад, 13 чоловік не повинно бути на борту та стараємося не літати і не стрибати в п’ятницю 13-го. Про курйози намагаємось не говорити.
Тетяна Михайлівна додає: «Вражаючою є робота на морі, коли здійснюється штурмове десантування. Тоді ми стрибаємо без парашутів. Так здійснюємо й парашутне десантування в море, а море буває різне – інколи спокійне, а інколи штормове!».
Майже за 20 років персоналом пошуково-рятувальної і парашутно-десантної служби САЗ ОРС ЦЗ ДСНС України приборкано десятки стихій, врятовано безліч життів, за що неоднарозово були відзначені. Проте не відзнаки прикрашають цих “янголів”. Головним показником їхньої професійності є якісно виконана робота та врятовані людські життя. А нагороди – це лише частка до того найбільшого подарунку – щирого слова “дякую” від своїх співвітчизників!
Тож удачі вам та мирного неба! Щоб кількість злетів рівнялась кількості посадок!

Спілкувалася Тетяна Марченко
фото автора
міська газета “Вісті” від 14 вересня №38

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *