“Медові” мрії відомого пасічника з Ніжинщини збулись

Жити, мріяти, здійснювати – за такою формулою живе відомий пасічник, голова громадської організації «Бджолярі Ніжинщини» Петро Балаш. Ще будучи зовсім юним, він знав, що просто існувати – даремно втрачений час, треба ставити перед собою завдання і їх вирішувати.

«А інакше сумно жити. Та і навіщо? Ви ж погляньте на бджіл: жодного дня ці Божі комахи не «сидять» без діла. Так і кружляють вони за надобністю. То я ще спостерігав, дивлячись як мій дядько Олександр  вправляється на пасіці, маючи у своєму хазяйстві 75 бджолосімей, і до душі мені припала та робота. Як то кажуть, що приємно мати справи з трудящимся, добросовісним колективом. І як би то не звучало, але для мене бджоли – приклад. Вони створіння Господа, котрі працюють на благо людей, не помишляють злого, а приносять тільки користь», – ділиться з журналістами Петро Іванович.

Петро Балаш вже більше 40 років працює з бджолами. І жартома каже, що кращих співробітників не знайти. «Вони надихнули мене на мрії, і всі збулись, хоч було їх і чимало», – усміхається пасічник і пишається отриманими нагородами. Серед них і Диплом за присвоєння звання Почесного пасічника України, Диплом  Почесного апітерапевта України, Диплом за вагомі здобутки в галузі бджільництва, Грамота за заслуги перед Українським народом.

Хвороба дала поштовх зробити «бджолину здравницю»

У 2000 році я пережив інсульт, і самі розумієте, життя розділилось на «до» і «після». Постійно підтримувати здоров’я в тонусі було надто дорого, а працювати на пасіці було взагалі важко. Але, якось, на одному з прийомів у лікаря мені порадили проводити більше часу з бджолами. Кажуть, що вони допомагають повернути здоров’я. Тоді вирішив, що пасіку кидати не можна, і мені на думку спало створити біовулик. Це стало моєю мрією, адже я хотів бути здоровішим і допомагати покращувати самопочуття іншим.  Взаємодія біополів бджолиних сімей і людини, безперечно, дає позитивний вплив — нормалізується обмін речовин; відбуваються процеси реполяризації клітин, підвищення імунітету, лікування окремих станів (стреси, перевтоми) та захворювань нервової системи — неврозів, епілепсії, ситуаційних психозів. Та зробити в мене досконалий біовулик вийшло не одразу і вдосконалював я його близько п’яти років та й зараз час від часу прожовжую. Нині  – це справжня «бджолина здравниця». Влітку я сплю в ній кожного дня, і якби не бджоли, не впевнений, що був би досі живий.

У нашого бджолиного братства мало бути своє обличчя

Бджоли покращили моє здоров’я, і я вирушив по семінарах, аби переймати цінний досвід. Все почути втілював на пасіці, адже хотів кращого результату у своїй справі. Але метушитись у себе на пасіці – це одне, хотілось частіше зустрічатись з однодумцями, ділитись напрацьованим, і по-хорошому конкурувати. І тоді вирішив заснувати  «Братство бджолярів Ніжинщини», яке об’єднує пасічників міста та району. І тоді все пішло набагато краще, бо ми стали братами по-справі: організовували збори, відзначення, їздили на семінари разом. Не вистачало нам лише «свого обличчя» – хоругви. Почав мріяти, якою ж вона може бути. 3 роки виношував цю ідею, стільки ж йшов збір коштів. Підтримала нас тоді і міська рада. Коли з нашого боку все було зроблено, у Львові втілили 3-річну мрію. Хоругва була ручної роботи з унікальним гербом, що об’єднував у собі всіх нас, бджолярів Ніжинщини. Братство є, хоругва є, а збиратись було ніде. Але й тут нам допомогли добрі люди. Ніжинська районна рада надала в оренду з пільгами приміщення по вулиці Подвойського, 9. Збираємось там і до сих пір. Головним же нашим досягненням вважаю допомогу малозахищеним верствам населення. На свята, разом з членами вже тепер громадської організації «Бджолярі Ніжинщини» відвідуємо соціальні заклади і даруємо мед.

Для найкращого меду в Україні мало бути свято

Взявши за приклад досвід інших міст України, 5 років тому запропонував Ніжинській міськраді щорічно відзначати свято меду. А чому б і ні? Ніжинщина, як і кожний окремий регіон України, має гордитись виробництвом своєї продукції, влаштовувати такі міні-ярмарки і запрошувати інших. Від того добре буде всім. А я з гордістю можу засвідчити – мед Ніжинщини найкращий.

 

Аби увіковічнити одного дали життя десяткам

От якщо говорити про мрію-мрію, то це створення у Ніжині парка, що носив би прізвище видатного українського бджоляра, вченого, педагога Петра Прокоповича. Ця людина заслуговує, звичайно, на безмежну повагу, адже він зробив неоціненний вклад у розвиток бджільництва і тепер ми маємо продовжувати його шлях, кожний на своїй малій Батьківщині. Мені подобаються наші бджолярі. Ми ж один за одного, як ота бджолосім’я, і якщо хтось пропонує ідею, всі обов’язково її підтримують. І мені у 2017 році спало на думу закласти на території Ніжинської ЗОШ №2 липовий парк. Ну звичайно, саме ці дерева дають чудовий мед з яскравим ароматом. То справжня радість для бджіл. І знову ж, й дітям радість, і бджолам, і нам той парк душу гріє. Буквально через декілька місяців на території парку було відкрито меморіальну дошку видатному бджоляреві Петру Прокоповичу. На цю подію з’їхались видатні бджолярі Чернігівщини і навіть Президент Спілки пасічників України, професор Києво-Могилянської академії Володимир Стретович. Це яскравий приклад спільної справи – увіковічення одного життя десятком нових.  Та навіть і на цьому бджолярі Ніжинщини не зупинились. Нами було ініційоване перейменування вулиці «Павліка Морозова» на «Петра Прокоповича». І треба зазначити, що таких вулиць на Україні лише чотири, і одна з них в Ніжині. Приємно.

Організувати знакову подію для пасічницького світу

 

Великих зусиль, ми, пасічники приклали, аби увіковічнити пам’ятним знаком Петра Прокоповича. Хотіли це зробити на землі, де він був похований зі своїм сином Великданом, у селі Пальчиках Бахмацького району. Знаково це було б зробити саме до його 243-річчя. Багато людей брало участь в цій справі. Спершу цю ідею підтримав Президент Спілки пасічників України Володимир Стретович. Після ж, завдяки Віталію Нагорнюку, віце-президенту спілки пасічників України вдалося оплатити  втілення цієї мрії, яка доречі вартувала немалих коштів. Я ж, у свою чергу, шукав ескіз майбутнього хреста, і його майбутній вигляд був плід моєї уяви. Та у моїй памяті промайнула згадка, що ще в 2011 році Володимир Дмитрук, віце-президент Спілки Пасічників України, показував на зборах Пасічників у Чернігові ескіз дубового козацького хреста, який  планували встановитиина могилі Прокоповича, але тоді не склалось. І ось в цьому році збулась мрія. У Житомирі, приватний підприємець Дикий Микола виготовив за нашим ескізом, з чорного мармору, пам’ятний хрест козацького стилю.

Дуже старались встигнути саме до 243-річчя і зробили це. 12 липня сталася знакова подія для пасічницького світу – збори з нагоди відкриття пам’ятного знаку-хреста основоположнику бджільництва Петру Івановичу Прокоповичу.

Залишилась остання мрія

Поки живу, складати руки не маю наміру.В моєму серці виношується і має народитись ще одна мрія. Хочу зробити у Ніжині маленький музей імені Петра Прокоповича. У цьому напрямку уже зроблені певні кроки, а саме збираються старовинні експонати.

Здійснення мрій просто неможливо, якщо поряд немає людей, котрі запалюють, кожний своєю свічкою великий факел добра. Дуже дякую всім тим, хто допомагав мені у моїх ініціативах і підтримував ідеї, як морально так і матеріально. Наша справа ніколи не завершиться, і зараз є велике бажання передати це ремесло «бджолиної справи» молодим послідникам. Продовження має бути…

 

Марина Волинець

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *