Найближчі 100 років будемо жити з радіацією під боком

Схоже на те, що колись мальовничу частину українського Полісся – Чорнобильську зону – остаточно перетворять на сховище для ядерних відходів. За 17 кілометрів від Чорнобиля, за 140 кілометрів від Чернігова та Києва, будують атомний відстійник – Центральне сховище відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП), період експлуатації якого становитиме 100 років. Запустити потужності збираються вже у 2019 році. Вище керівництво держави і не приховує – в Чорнобиль звозитимуть відпрацьоване паливо з усіх (!) атомних електростанцій країни, а от громадськість побоюється, що не тільки з України.

Центральне сховище відпрацьованого ядерного палива – так звучить назва проекту, що завдасть клопоту українцям щонайменше на найближчі 100 років. На відміну від вже існуючого сховища відпрацьованих ядерних відходів (СВЯП), яке перебуває в зоні компетенції Чорнобильської АЕС і де зберігають (принаймні на папері) виключно відходи станції, відповідальність за ЦСВЯП буде нести НАЕК «Енергоатом», (а за всі інші «сховища» чорнобильської зони – Державне Агентство України з управління зоною відчуження).

Як вже зрозумів шановний читач, існують й інші сховища на території зони відчуження. Інформацію про них можна дізнатися на сайті ЧАЕС. Всі їх можна поділити на чотири основні типи: сховища відпрацьованого ядерного палива, сховища радіоактивних відходів та матеріалів, пункти захоронення радіоактивних відходів, пункти тимчасової локалізації радіоактивних відходів, включаючи відстійники зараженої техніки. Загалом, ідеться про цілий комплекс радіоактивного сміття, за яким треба буде вести спостереження щонайменше найближчі 300 років!

ЦСВЯП – це найбільш амбітний проект, який видають за досягнення у сфері атомної енергетики. Будують його за 17 кілометрів від Чорнобиля на виділених 45 гектарах землі. Будівництво триває дещо менше року, а запустять сховище вже в наступному році.

Як тільки громадськість дізналась про будівництво сховища, почалися жваві обговорення і припущення. З відповідною реакцією виступили представники Чорнобильської АЕС.

Зокрема, начальник відділу міжнародних зв’язків та інформації Чорнобильської АЕС Віталій Медведь коментує будівництво об’єкту так: «На ЦСВЯП, який зараз будується і про який іде мова, будуть звозити відпрацьоване паливо з атомних станцій України і тільки з них! Відпрацьоване ядерне паливо з інших країн сюди завозитися не може. Це прописано в законодавчих актах України, підкріплено міжнародним правом. Сьогодні це паливо здебільшого зберігається в Російській Федерації – у закритому Красноярську, за що Україна платить близько 200 мільйонів доларів щороку. Мало того, РФ з частини цього палива вилучає корисні елементи і повертає нам вже високоактивні відходи. ВЯП в перспективі можна буде використати повторно для отримання енергії».

Тішаться новому об’єкту інфраструктури (якщо так можна назвати ядерний могильник) і деякі активісти. Так, наприклад активістка Лілія Мусіхіна просить не «розганяти зраду», а сприймати ЦСВЯП як досягнення: «Нині ми віддаємо відпрацьоване ядерне паливо на тимчасове зберігання та переробку (яка включає у себе видобуток збройного плутонію) у Російську Федерацію. Ми самі озброюємо росіян і ще й платимо їм щороку 200 мільйонів «зелені». Згідно з міжнародними законами, відпрацьоване ядерне паливо має зберігатись у країні, де його продукують. ЦСВЯП будуть для того, щоб розмістити відпрацьоване паливо з атомних електростанцій України. Бо куди його ще подіти? В Карпати? Я перша почну кричати «ґвалт»! У нас є ЗОНА – там і будують. Технологічно там не може бути більше палива, ніж з наших АЕС. Гляньте на це ще й під іншим кутом зору – ми розриваємо співпрацю з агресором і перестаємо його озброювати».

Об’єкт серйозний, адже йдеться про об’єкт підвищеного рівня небезпеки з небаченими до цього об’ємами радіоактивних відходів. Здавалося б, мали пройти громадські обговорення. Втім, про такі ніхто не чув. Не чули, а вони, виявляється, були – щоправда, пройшли вони не всеукраїнський розгляд, а обмежились кількома наближеними до Чорнобиля містечками, де мешкають переважно працівники станції.

Керівник групи у зв’язках з громадськістю та пресою Чорнобильської АЕС Майя Руденко: «Слухання щодо будівництва ЦСВЯП проводилися задовго до початку будівництва. Вони відбувалися у Славутичі та Іванкові, оскільки ці міста найбільш наближені до майданчика будівництва. У слуханнях брали участь науковці з Росії, Білорусі та України. Я особисто була присутня на слуханнях у Славутичі».

Таким чином, Славутич та Іванків вирішили долю всієї країни і дали «добро» на будівництво небезпечного об’єкта. Зрозуміло, що під час розмов про потенційну небезпеку та можливість завезення з-за кордону відпрацьованих ядерних відходів представники АЕС тільки сміються. А от українцям не до сміху – мремо, як мухи. В Україні – найбільша в світі дитяча смертність, дві третини хвороб – це генетичні та онкологічні захворювання. Чернігівщина, зокрема, має одну з найстрашніших в Україні статистик смертей від онкології. Безумовно, з наближенням до кордонів краю більшої кількості радіоактивних відходів ця статистика тільки зростатиме. І ніякі міжнародні договори тому не зарадять. Останні взагалі треба читати між рядків – переконаний активіст Юрій Хабібулін: «Зрозуміло, що Росії не вигідне будівництво подібного об’єкта. Тому вони брешуть про те, що сховище буде приймати відходи з 40 атомних електростанцій світу. Але те, що відпрацьоване ядерне паливо будуть приймати з інших країн – факт! Я знайшов підтвердження лише про 16 атомних станцій. Тим, хто сміється і апелює до міжнародних норм, раджу прочитати протоколи засідань Міжнародного агентства з ядерної енергетики (МАГАТЕ). Хай довго і нудно вчитуються – там все англійською чітко написано. От тоді їм відріже сміх по самі гланди. Звісно, якщо це адекватні люди».

І без цих слів зрозуміло, що ніякими дискусіями будівництво не зупинити. На Чорнобильській зоні остаточно поставили хрест як на безлюдній радіаційній пустелі на найближчі 25 тисяч років. Можливо, вже й такої країни як Україна не буде. Залишиться одна згадка про людей, які зуміли земний рай перетворити на пекло.

Віталій Назаренко, «Чернігівщина» №39 (700) от 27 вересня 2018

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *