Історія справжнього козака з Чернігівщини, який врятував понад 70 побратимів

Чернігівський зведений загін поліції практично з перших днів війни у взаємодії із Збройними Силами України боронив нашу землю. Тривалий час правоохоронці воювали на околицях села Чорнухиного, що розташоване неподалік Дебальцевого. Разом з бійцями 93-ї механізованої та 128-ї гірсько-піхотної бригад поліцейські прикривали передній край на чотирьох контрольованих блокпостами напрямках: «Гніздо», «Олександр», «Балу» та «Десна-2».
Останній блокпост був базовим, там дислокувалась основна частина чернігівських правоохоронців. У регіоні постійно була напружена ситуація: нещадні мінометні й артилерійські обстріли, вогневі сутички з противником у самому населеному пункті, а ще тримали в напруженні самозвільнені в’язні з місцевої колонії суворого режиму, повідомляє Поліція Чернігівської області.
Коли в цих районах розпочалися бойові дії, в’язниця припинила свою роботу, арештанти створили на території буцегарні свою республіку, там пекли хліб, щоб було що їсти. Часто чернігівським поліцейським, серед яких був і водій «Грифона» старший сержант Олександр Василенко, доводилося наводити громадський порядок у сусідніх селах через небажані візити вільних в’язнів.
Наприкінці лютого 2015 на трофейній вантажівці він вивіз сімдесят бійців і таким чином врятував бойовий підрозділ.
– Я саме підвіз боєприпаси та деякі речі до нашого блокпоста, – згадує боєць. – Тоді добряче гатили з «Градів» і «самоходок». Били по наших і по сусідньому блокпосту «Балу». Перекрикуючи звуки бою, хлопці повідомили, що отримали наказ відходити з Чорнухиного. Інакше – буде непереливки.
Підрозділ збирався швидко, але без зайвої метушні. Під вечір бійці вже завантажували автомобільну колону речами, зброєю та боєприпасами. Сашкові довірили перевозити особовий склад. Тож, не гаючи часу, водій сів за кермо «відбитого» в сепаратистів «Уралу». Машина була майже новою: спідометр показував кілометраж приблизно як з Ростова-на-Дону до Донецька. Хлопці казали, що цей трофей здобули ще на початку осені, коли українські спецпризначенці зачищали звільнені від бандитів території.
Їхати довелося з виключеними фарами, наосліп. Машина була переповнена: бійці сиділи в кузові та причепі в три-чотири ряди. Попереду йшла автівка славнозвісного комбата 128-ї гірсько-піхотної бригади на прізвисько «Пєпєл», позаду – дві БМП і «ГАЗон».
– Давненько не водив таку машину. До того ж відчував відповідальність за людей, яких вивозив. Це додавало хвилювань, – розповідає Олександр. – Ми знали, що шляхи відступу можуть бути заміновані, а в кущах – ховатися ворожі диверсанти. Дорога була мокрою та надто вузькою, щоб маневрувати. Тож потрібно було постійно пильнувати, аби не з’їхати в кювет.
Колона бійців рухалась майже цілу ніч. З усіх боків по ній стріляли з гранатометів, мінометів і стрілецької зброї. Олександр на вибухи не зважав, адже потрібно було сконцентруватися на дорозі й тиснути на педаль газу. На півшляху сепаратистам вдалося потужним вогнем розбити колону на дві частини. Тож далі нашим довелося рухатись різними шляхами, на одному з яких на водія Василенка чекало справжнє випробування…
Під ранок хлопці прорвались до села Миронівське, а звідти – до Артемівська. Бійці, оглянувши вантажівку, деякий час просто перебували в шоці – у багатьох місцях машина була продірявлена осколками та кулями. Очевидці стверджують, що вороги як мінімум п’ять разів стріляли по переповненому «Уралу» з гранатомета, але водій-ас своїми маневрами врятував побратимів.
За цей вчинок Указом Президента України від 16 лютого 2016 року нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *