Слово священика: Про багатство і бідність

У 23-тю неділю після П’ятидесятниці, 4 листопада, Церква нам пропонує розмислити над словами з Євангелії від Луки (16 глава, 19-31 стихі), де описується розповідь Ісуса Христа про багатого і убогого, якого звали Лазар. При цьому слід зазначити, що Спаситель не згадує імені багатія, а ім’я убогого було Лазар, похідне від Єлеазара, що в перекладі з єврейської означає «той, кому допомагає Бог». Ця деталь не випадкова, бо у даній ситуації Лазарю допоміг тільки Господь.

Отже, був один чоловік, дуже багатий і щодня він розкішно бенкетував. Був же і інший, убогий на ім’я Лазар, що лежав біля воріт багатого, і хотів поїсти хоча б крихти, що падали зі столу багатого. Але прийшов час померти обом і багатому і убогому. Коли помер убогий, то ангели його взяли і віднесли в місце спокою, де немає ні недуг, ні смутку, на лоно Авраама, а коли помер багатий, то він потрапив у пекло. Перебуваючи у пеклі, померлий побачив здалеку Авраама і Лазаря, і він почав благати, щоб Лазар подав йому води. Але Авраам відповів йому: чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар – тільки зло, тому він тут тішиться, а ти страждаєш. Тоді багатий почав просити, щоб Лазар був посланий у дім батька його, бо, маючи братів, турбувався про них, щоб вони уникнули таких мук пекла. Але Авраам  відповів, що люди мають заповіді, хай їх дотримуються. Тоді багатий сказав, що їм замало цього, а от якби хто з мертвих прийшов, то повірили б. Тоді Авраам сказав, якщо люди не виконують заповіді і не слухають тих, хто дав ці заповіді, то хоч би хто з мертвих воскрес, – не повірять.

В цій притчі ми бачимо двох людей: багатого, який своє життя провів у задоволеннях і у виконанні будь-яких бажань, і убогого, який не мав навіть що і поїсти, не те що якесь задоволення. Тут не описується чи праведні вони були, чи ні, чи молилися Богу, чи ні, чи виконували заповіді, цього немає в притчі. Але отака річ відбувається, та людина, яка все своє життя прожила, не знаючи турбот і проблем, після смерти позбавляється цього, отримує протилежне. А та людина, яка не мала і шматка хліба, щоб поїсти після смерті отримує утіху.

Не випадково Христос говорить, що «тяжко багатому ввійти в Царство Небесне» (Мф.19:23). Чому бідному легше? Тому що людина, яка має багатство не відчуває межі власних можливостей, вважаючи, що гроші можуть все. І в такій ситуації Бог в принципі не потрібний, бо такій людині думається, що їй все під силу. А убога людина, не маючи нічого, всю надію на прийдешній день швидше покладає на Бога, бо сама нічого не може вдіяти.

Важливе закінчення цієї притчі, яке говорить нам про те, що наше життя з Богом може бути плідним тільки через удосконалення нашого аскетичного життя, що проявляється, наприклад, у виконанні заповідей. А наше вимагання від Бога якогось чуда  є не лише некорисним для нас, а й свідчить про наше небажання жити у вірі. Таким чином, відкладімо всі наші думки про наше матеріальне становище і будьмо уважні щодо виконання Божих заповідей, до ближніх і самих себе.

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *