Випускник Ніжинського ВУЗу про любов до історії

 

 

 

 

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя виховав у своїх стінах  багатьох випускників, які стали спеціалістами у різних сферах. Неодноразово ми публікували інтерв’ю про цікавих та творчих особистостей – випускників вишуЦього разу нам вдалося поспілкуватися з одним з кращих студентів історико-юридичного факультету НДУ ім. М. Гоголя, науковим співробітником Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського, автором наукових праць та низки публіцистичних статей з історії Ніжина, переможцем першого в історії загально-вузівського чемпіонату з інтелектуальної  гри «Що? Де? Коли?».

  До вашої уваги – Роман Желєзко

 

“Перечитавши різні книги з історії я зрозумів:

навчатися буду лише на історичній спеціальності”

Класу з 7-го мене захопила історія! Дивно, але у класах 5-6 я не любив її, як і інші предмети: біологію, літературу, фізику, де треба було багато читати. Але одного вечора я вирішив почитати та взяв перший підручник, що потрапив під руку. Це був підручник з історії України. Я не знаю як це пояснити, але книга мене захопила. Я прочитав  підручник до кінця, ще посеред навчального року. Не зупинився, прочитав підручник і по Всесвітній історії.

Через пару місяців батьки купили мені першу мою книгу з історії:  енциклопедію Стародавньої історії, яку я читав днями і вечорами. Я запам’ятовував дати, складні імена правителів, географічні назви з першого прочитання. Тож, коли у 2002 р. моя перша вчителька з історії Стрілко Валентина Максимівна обирала учня, який представить Ніжинську ЗОШ № 4 на міській олімпіаді з історії, вибір впав на мене. У 2002 і 2003 р. я здобував ІІ місце на міських шкільних етапах олімпіади з історії. Завдяки цим перемогам у 2004 р. мене без вступних іспитів зарахували до гуманітарного класу Ніжинського обласного ліцею при НДУ ім. М. Гоголя.

У 2005 р. ліцей розподілився на два навчальні заклади: обласний і міський. Мій гуманітарний клас перевели до міського ліцею, з яким мої батьки й уклали нову угоду. Головний ухил в гуманітарному класі робився на англійську мову, на другому місці йшла історія. З англійською мовою в мене, м’яко кажучи, було не дуже, я був найслабшим учнем в класі. Всі вихідні в мене йшли на спроби виконати силу силенну завдань з англійської мови, але нічого не вдавалося. Батьки знайшли мені репетитора, але це не дало результатів. Через час, що йшов на безрезультатні намагання вивчити щось з англійської мови, я «завалив» решту всіх предметів. Тож перший курс ліцею я закінчив погано. Для багатьох викладачів ліцею я був «розчаруванням року».

У 2005-2006 р., ІІ курс навчання, я трохи виправився. Мені нарешті вдалося здобути І місце в міському етапі шкільної олімпіади з історії та втретє представити Ніжин на обласному етапі в Чернігові, де я знову потрапив до першої десятки.

Втім, з решти предметів дива зробити не вдалося. Закінчуючи з проблемами по низці предметів навчання в ліцеї, стало зрозумілим, що далі навчатися я буду лише на історичній спеціальності.

Перші «чисті» історики

У 2006 р. на історико-юридичному факультеті відкрили абсолютно нову спеціальність: класична історія. Студентів цієї спеціальності завжди називали «чистими» істориками, на відміну від старої, давно існуючої, спеціальності «Історія і правознавство» («брудних істориків»).

Я подав документи на спеціальність «Історія», на яку був зарахований за результатами співбесіди. На все життя в моїй пам’яті закарбувалися моменти подій, що сталися  в ході навчання вперше: перший семінар, що був з історії первісного суспільства (викладач Москаленко Олександр Юрійович), перший залік («мертва» для всіх, крім лікарів і фармацевтів, латинська мова), перша сесія, вперше замазався білою крейдою в коридорах Гоголівського корпусу(Сміється – авт). Вузькі коридори на перервах були схожі на мурашник, де всі кудись поспішали: хтось шукав аудиторію наступної пари, хтось поспішав додому чи на розваги. Новачки довго не розуміли того, що в потоці натовпу треба триматися центру, щоб не бути притиснутим до крейдяної стіни. Інакше весь одяг був білим. Я досі пам’ятаю, як вперше відтирав свій піджак від крейди.

Найцікавішим і найстрашнішим для всіх першокурсників істфаку був курс з історії Київської Русі, що його викладала Страшко Євгенія Матвіївна. Довгі списки рекомендованої літератури, роздруківка «Повісті минулих літ (ПВЛ), що снилася студентам ночами, сувора дисципліна на парах завжди тримали нас в тонусі. Лекції Євгенівни Матвіївни викликали в нас, зелених студентів, справжній жах! Втім, курс Київської Русі я засвоїв найкраще зі всіх курсів за 4 роки навчання. Ці знання не раз допомагали мені в роботі в майбутньому. Пам’ятаю як в першому семестрі на передекзаменаційній консультації Євгенія Матвіївна поставила мені 5 балів, яких мені бракувало до четвірки. Та що там четвірки, від цих 5 балів залежала доля моєї стипендії! Причому, п’ятіркою з цього предмету могли похвалитися одиниці. Тож перед початком другого семестру я поставив собі мету: отримати п’ятірку з  історії України, а саме – Київської Русі.

Історія була моїм хобі

Було важко, але я багато читав, дослівно конспектував лекції Страшко Є.М. Семінари з цього предмету в нас вела Нагорна Наталія Миколаївна, яку я «діставав» перескладаннями семінарів, аби мати найвищі бали. У моїй «заліковці» стояла п’ятірка з курсу «Київська Русь». Для когось це може здатись жартом, але для мене це тоді була велика перемога, здобуток, яким я пишався і який коштував мені зусиль. З цієї перемоги почався період моїх підвищених стипендій, які я отримував впродовж ІІ і ІІІ курсів навчання. Пізніше, як один з кращих студентів історико-юридичного факультету,  я чотири семестри одержував стипендію імені Михайла Грушевського.

За роки навчання на бакалавраті мені пощастило відвідувати лекції і практичні занняття таких талановитих і відданих своїй роботі викладачів, як Страшко Є.М., Ростовська О.В., Мицик Л.М., Луняк Є.М, Овдієнко П.П., Моціяка П.П., Мартиненко В.В. та інші. Неможливо забути і «новаторські», веселі, сповнені жартів пари Лейберова О.О. та Давиденка Ю.М. Не все ж життя бути серйозним, має бути час веселощів, якими були переповнені ці заняття.

Студентське самоврядування

До ІІІ курсу я був повністю байдужим до студентського життя на факультеті. Будучи замкненою людиною, я багато від чого стояв осторонь. Але 2009 рік все змінив. Викладачі вузу запросили мене взяти участь у вузівському відборі Всеукраїнської олімпіади з історії. Мені вдалося перемогти. У квітні 2009 р. я був у складі вузівської команди на Всеукраїнській олімпіаді з історії, що проходив у стінах Харківського університету імені Григорія Сковороди. Справжньою несподіванкою для журі  олімпіади, її учасників, викладача Луняка Євгена Миколайовича, який супроводжував Ніжинських олімпійців, та й нас самих, стало здобуте ІІ командне місце! Ми зі Стешицем Олександром – студентом IV курсу історико-юридичного факультету НДУ змогли обійти в загальному рейтинзі набраних балів низку провідних вузів України з сильними історичними факультетами!

Через тиждень у стінах Сумського державного університету я здобув перемогу у Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт, присвячених 300-літтю українсько-шведської угоди 1708 р. та гетьмануванню Івана Мазепи. До Ніжина я привіз диплом І ступеня. Без перебільшення, коли я їхав до Харкова та Сум, про мене на факультеті практично ніхто не знав, але повернувшись з перемогами, я опинився в центрі уваги! Викладачі наполягали, щоб я не зупинявся і пішов до   студентського самоврядування.

У травні 2009 р. я був обраний до наукового сектору студентської ради історико-юридичного факультету та головою Історичного науково- дискусійного клубу (ІНДК). У 2010 р. мене обрали керівником наукового сектору факультету. Цю посаду я обіймав до закінчення навчання у 2012 році.

В рамках студради за ці три роки я з головою поринув у роботу. Десятки конференцій, десятки наукових статей з історії Ніжинського козацького полку, які я писав під керівництвом Ростовської Ольги Василівни, круглі столи стали звичною моєю роботою після щоденних пар.

«Що? Де? Коли?»

Найцікавішою сторінкою мого життя у студентському самоврядуванні стала всім відома інтелектуальна гра «Що? Де? Коли?». Спочатку я сам грав у складі різних команд, коли такі ігри проводилися на історико-юридичному факультеті. А очоливши науковий сектор студради факультету я став  ведучим започаткованого факультетського чемпіонату, що відтепер складався не з однієї гри в півроку, а з трьох відбіркових турів і фіналу. Приємно, що започатковані в ті часі факультетські чемпіонати живі й досі.

Восени 2011 р. я вступив до магістратури зі спеціальності «класична історія». До цього у 2010 р. я закінчив бакалаврат з цієї спеціальності, а у 2011 р. – одержав диплом «спеціаліста» зі спеціальності «Історія і правознавство». Після права, я все таки хотів завершити навчання на своїй рідній спеціальності.

Магістратура 2011-2012 рр. – найкращий період в моєму житті, коли я дійсно був щасливим. Я робив те, що мені подобалось і приносило задоволення. На факультеті  у нас була маленька група з 7 чоловік: Бабка Володимир, Рудьков Олександр, Левун Катя, Бородавка Наталія, Борисенко Ольга, Заєць Дмитро та я. У цій групі були зібрані кращі, талановиті  студенти. Магістратура це час, коли ти не стільки навчався, а шукав своє місце в цьому житті. Частина з нас вже мала на той час постійну роботу. Ми ж з хлопцями (Бабка Володимир та Олександр Рудьков) поринули в «Що? Де? Коли?». Мені було приємно знову грати, а не бути ведучим. Разом з молодшими студентами (Лемеха Володимир, Пархоменко Олексій, Філь Валентин, Дигал Ярослав, Терещенко Максим, мій брат Желєзко Костянтин) ми зібрали нову команду історико-юридичного факультету. Ми ж історики, тому команду ми назвали «Рюрики» – на честь відомої династії, що правила Київською Руссю.

Наша команда регулярно грала в чемпіонаті історико-юридичного факультету, міжфакультетських змаганнях, міських іграх. Були яскраві перемоги й такі ж гучні поразки. Найбільшим нашим успіхом стала перемога у першому в історії загально-вузівському чемпіонаті з інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?» 2011-2012 років.

В цьому розіграші мене було обрано капітаном команди, що було доволі почесно. Захопивши лідерство ще в першому турі, ми утримували перше місце до кінця чемпіонату. Перед останнім туром вже було відомо, що «Рюрики» – чемпіони! Шкода, але я, а також Бабка Володимир та Рудьков Олександр, що були основною ударною силою нашої команди, не змогли зіграти в останній грі і бути на нагородженні. Команда грала без нас. Ми ж представляли НДУ ім. М. Гоголя на конференції «Дні науки» на історичному факультеті Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Пам’ятаю, як вже повернувшись з Києва, брат Костянтин, який грав в останньому турі, повідомив мені радісну звістку – «Рюрики» – чемпіони першого чемпіонату НДУ зі «Що?, Де?, Коли?». Радості не було меж! Ми святкували перемогу! Був і символічний приз-десерт від Олега Лісовця, ведучого, організатора і творця чемпіонату: торт у вигляді сови, символу мудрості.

«Історичний науково-дискусійний клуб при НДУ ім. М. Гоголя (ІНДК)»

З 1999 р. на історико-юридичному факультеті функціонує Історичний науково-дискусійний клуб – група студентів-любителів історії, які збиралися після занять щоб позмагатися в дискусії. Формат ІНДК був чимось новим, самостійним, незалежним від думок викладачів. Клуб регулярно проводив свої засідання, на яких обговорювалися різні теми з історії, політології чи культури. Вперше на засідання клубу у 2008 р. мене привів мій товариш Валентин Кавунник. У травні 2009 р. мене було обрано головою ІНДК. Загалом на посту я пробув до квітня 2012 р. За цей час нами було проведено десятки засідань, загально-університетських заходів. Учасники клубу були також друзями, однодумцями. Клуб став для мене справжньою школою життя. Навики керівництва, дискусій, доповідей, ораторського мистецтва, креативних підходів до дослідження, що згодом знадобились мені у житті, були сформовані саме в рамках ІНДК.

Після закінчення вузу я навчався в аспірантурі НДУ ім. М. Гоголя на спеціальності «Історія України». Після завершення навчання не полишив жаги до вивчення минулого і займався різними проектами. З листопада 2016 р. працюю науковим співробітником Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського. Пишу наукові та публіцистичні статті з історії Ніжина в козацьку добу, проводжу екскурсії містом Ніжином та відділом «Поштова станція». Паралельно з вересня 2018 р. є керівником краєзнавчого гуртка «Стежинами історії Ніжина» Ніжинської ЗОШ № 4.

Хобі 

У вільний час захоплююсь нумізматикою, історією письма та її реконструкцією, всім, що пов’язане з минулим. Багато хто дорікає мені, що навіть у вихідні я думаю про роботу. І частково ці люди праві. Я постійно щось шукаю, планую. З усього цього вдається реалізувати відсотків 25 %. Але поки я в процесі пошуку, я щасливий, а отже все це є джерелом радості, відчуття того, що ти робиш щось корисне.

Займаюся спортом, найбільше бігом. Біг для мене як медитація, розрядка після робочого дня. Улюбленим місцем пробіжок є береги р. Остер. Хоч я кожного разу біжу ледь не тим самим маршрутом, але ж щодня вода в річці інша, впродовж року змінюють свої барви дерева і трава вздовж Остра, що кожного разу дарує якісь нові спостереження і емоції. З цього року я знову почав брати участь в різних благодійних (Ніжин) та просто спортивних забігах (Бахмач, Славутич), квестах (Ніжин, Батурин).

З дитинства захоплювався риболовлею. Навіть «хворів» нею. Міг щоденно сидітися з вудкою біля води, навіть якщо клювало погано. Пам’ятаю, як у 1998 р., коли мені було 10 років, батько вперше взяв мене на риболовлю. Взяв тому, що не хотів залишати мене самого вдома. Ми ловили у Графському парку дрібних карасів, які згодом мали стати живцями для щуки. Впіймали лише одного і це був мій перший карась! Батько кудись відійшов. Аж тут клюнуло. Я двома руками смикнув за вудку, вирвав того карася далеко з води і той впав в суху канаву. Для мене це було нове відчуття, відчуття радості, яке я захотів переживати знову і знову. Намагаюсь чинити так і нині, щоправда на риболовлю зараз вже бракує часу та сил.

 

Підготувала:  Тіна КОШЕЛЕВСЬКА для сайту ndu.edu.ua

фото Лілія Журко

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь