Два ювілеї ніжинки Тетяни Ступак

Двері скромного тісненького кабінету кадровиці Ніжинського міжрайонного управління водного господарства Тетяни Ступак майже не зачиняються. Окрім колег, постійно заходять нові обличчя – на співбесіду, запитати про вакансії,  навіть порадитися…  І так вже рівно 35 років! За цей час, зізнається Тетяна Григорівна, зовсім не втомилася від щоденного потоку людей. І це при тому, що цієї весни героїня моєї розповіді святкує ще й власне 60-річчя.

Пані Тетяна сама сільська, родом з Чистого колодязя, Ніжинського району. Ніколи й не думала, що доля занесе в Ніжин і зоставить на одній роботі так надовго.

– Певно це тому, що я люблю працювати з людьми, – зізнається жінка. – Завжди йшла на роботу, як на свято. Для мене вона ніколи не була марудною. Навпаки відчувала навіть певну відповідальність, адже доводиться вирішувати приймати людину на роботу, чи ні. Давати шанс, бо мені його теж колись дали…
Робота з людьми не покидала Тетяну з юності. Після закінчення сільської школи вона вирішила їхати шукати заробіток до райцентру. Треба було допомагати своїй багатодітній родині, де вона найстарша з п‘яти дітей водія та колгоспниці. Та хто візьме вчорашню школярку?  17-річна Таня, довго не думаючи, наважилася піти на прийом у високі кабінети. Тодішня очільниця виконкому райради Галина Калина спочатку здивувалася побачивши дівча у себе «на килимі». Але вислухавши історію дівчини все ж пообіцяла допомогти. Зайнятість для недосвідченої працівниці шукали довго. Таня тим часом працювала у колгоспі і вже й ні на що не сподівалася. Хороша новина застала серед купи буряків – поїде працювати у Безуглівську школу піонер-вожатою.

З дітьми у переповнених класах хоч і важко, та контакт знайшла швидко. Зрозуміла що це її. За порадою дирекції школи Таня навіть вступила на заочне відділення природничого факультету Ніжинського педінституту. Однак так і не закінчила навчання – завадило малогрошів’я. Малесеньку зарплату віддавала в родину.

А потім життя закрутило – заміжжя, діти. Доля знову привела в Ніжин на нову роботу. Стала медрегістратором, затим була на заміні діловодом у виконкомі. 10-те квітня 1984 року Тетяна Григорівна пам’ятає дуже добре, бо саме в цей день вийшла на теперішню свою працю, яку полюбила одразу. Звісно, без перипетій не обходилося й тут. У бурхливі 90-ті, коли тільки-но вийшла з декрету, Тетяну Григорівну хотіли скоротити. Вберегти робоче місце у важкі часи вдалося, певно, тільки завдяки вродженій наполегливості та сміливості.

Знайомі та колеги Тетяни Ступак підтверджують – вона справляє враження сильної і вольової жінки. Справжньої мудрої та цілеспрямованої керівниці з таких, до якої вона сама одного разу потрапила. А ще в управлінні водного господарства Тетяна Григорівна зарекомендувала себе, як душа компанії. Організовує заходи для колективу, придумує конкурси. Допомагає досвід шкільного організатора. Сама любить співи і танці з дитинства.

– Пісня для мене, часом, була єдиною розрадою, коли зраджували і розчаровували люди– ділиться моя співрозмовниця. – Знаю багато українських народних пісень. Та найчастіше наспівую одну з найулюбленіших з творчості Раїси Кириченко:

«На крилах ластівка нам весну принесла,

Від тоді доля у нас – два крила,

Хоч осінь золота вже сивину снує

Та я щаслива, що ти у мене є!»

Окрім пісні, віддушиною і підтримкою для Тетяни Григорівни завжди були її діти – син Андрій та донька Інна.  Дітвора вже доросла і давно вилетіла, як то кажуть, з-під материнського крила. Та до сих пір брат із сестрою називають пані Тетяну ніжно – мамою. Ніколи не кажуть на неї, чи про неї «мати»… На власний ювілей Тетяна Григорівна отримала від них подарунок  – вечір у кафе, куди мама зможе запросити друзів та знайомих.

Михайло Ломоносов 

Джерело:topnizhyn

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *