Серпень в історії Ніжинського краю

Сам по собі місяць серпень,як хронологія, відлік часу і ніяк не прив’язаний до подій в ньому. Але ж події, що відбувалися і відбуваються, можуть зацікавити.
    Останній місяць літа серпень. Традиційно це ще жнивний місяць, бо й назва його походить від слова «серп», яким у прадавні часи, та ще й після Другої світової війни, аж десь до 1955 року, наші рідні збирали хліб в полі прадідівським знаряддям. Серп, коса, косарка, жниварка, молотарка, безтарка, як і сніп, ціп, перевесло, пів копи, копа давно вже відійшли в минуле, стали історією. Та жнивні дні залишаються й по сьогодні. І така ж відповідальність за Урожай лягає на плечі жниварів, бо погода, як і колись, завдає багато  клопотів. Ото ж і донині існують прислів’я: «Не той хліб, що в полі, а той, що в коморі», «Жнивний  день, рік годує», «Хліб всьому голова». Автор цієї замітки про все це знає не з чиїхось розповідей, а й сам попрацював на прохання керівників господарства помічником комбайнера, бо робочих рук у селі вже не вистачало.
У серпні й закінчувалися колосові жнива. На сьогодні збирають  врожай  вдосконалою технікою, то жнива й закінчуються раніше. Але вже традиційно коровай з нового урожаю випікається до медового (14)  і яблуневогого Спасу (19). Хоча місяць серпень ніби приземлений, а має надважливе значення для кожного українця. А є ще дні серпня, які розкривають історію Ніжинщини в культурно-мистецькому розвитку, як  4 серпня – день народження Марії Костянтинівни Заньковецької, першої  Народної артистки України. Цього року 165річний ювілей з дня її народження. А народилася в селі Заньки Ніжинського повіту на Чернігівщині 4 серпня 1854 р. Навчалася в приватному училищіщі в Ніжині.  Потім у приватному пансіоні Осовської в Чернігові.З юних років Марія дуже любила імпровізувати. Там зіграла  роль дівчинки-сирітки з казки “Донька Кащея” А дав. їй цю роль сам Леонід Іванович Глібов, знаменитий байкар, що тоді очолював драматичний гурток Чернігівського пансіону. Він і сам свого часу навчався в ніжинському ліцеї князя Безбородька. 1876-го вийшла на сцену ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв’язків з театральним колом Ніжина.
Дебютувала 27 жовтня 1882 на сцені першого українського професійного театру  в Єлисаветграді (нині Кропивницький) під керівництвом  Марка Кропивницького. Марія Заньковецька була окрасою національної сцени, зіркою в театральному просторі на зламі XIX-XX ст. ЇЇ обдарування і творчість має велике значення для формування національного театрального мистецтва, розвитку драматургії, створення школи сценічної майстерності для наступних поколінь українських митців, тобто зробила напрацювання й на сьгодняшній час.   Востаннє вийшла на сцену 15 грудня 1922. р.  А в січні 1923 р. їй було присвоєно високе звання – Народної артистки України. Ім’ям М.К. Заньковецької. названо Український  драматичний  театр у Львові, та Києві, вулицю,  1960 р. створено меморіальний музей-квартиру.
      Ніжинці свято бережуть пам’ять про свою славетну землячку. У 1964 р.створено музей у селі Заньки.  А щодо мешканців Ніжина, то можна взяти витяг з науково-популярного журналу «Музика» №5/ 2018, Київ, де розміщена стаття Олени Кавунник «У вінок пам’яті Марії Заньковецькій». «В ряду прикладів популяризації імені М. Заньковецької є мистецька діяльність городян Ніжина, в якому жила актриса. Вони установили пам’ятну Дошку на її Будинку, бережуть Музей, відкрили 1993 р.пам’ятник (автор О.Скобліков) облаштували Сквер, назвали її ім’ям вулицю, площу, написали пісню «Заньковецької талант». (муз. Л. Семенець, сл. Миколи Самка). Цікавою є творчість колективу ніжинського Коледжу культури і мистецтв, якому 27 березня  2000 р. за Постановою Кабінету Міністрів України присвоєно ім’я славетної землячки». І там же: «З 2004 р. у Ніжинському українському драматичному театрі ім. Коцюбинського щорічно, за підтримки Чернігівської обласної державної адміністрації, виконкому Ніжинської міськради, первинного осередку НСТДУ відбувається всеукраїнський, з 2010 р. Міжнародний театральний фестиваль жіночої творчості ім. Марії Заньковецької. Його постійними учасниками є Національні академічні драматичні театри».
    І вже в новітні Українські часи на Ніжинщині (с. Заньки) і в самому Ніжині відзначили 150 річний ювілей – 2004 р. На святі були присутні гості з Києва: І.С. Плющ – депутат ВР по 209 ніжинському округу, Ю.М. Мушкетик – голова Національної спілки письменників Украіни, В.В.Ткаченко  – голова Чернігівського земляцтва в Києві,
 Л.Н. Горлач –поет, на сьогодні лауреат Шевченківської премії, редактор газети «Отчий поріг» в Києві. На святі вперше були виконані пісні ніжинських авторів з посвятою М.К. Заньковецькій: «Заньковецької талант» муз. Л.Семенець, «Пливи, мій віночку», «Древній Ніжин» муз. Івана Синиці, автор віршів М. Самко.  А також 155річний ювілей-2009; 160 річний-2014.
   А ще так склалося, що пісня «Пливи, мій віночку» яка виконувалась на150-річному ювілеї  Марії Заньковецької того ж року виконувалась на іншому континенті в Єгипті  в місті Ісмаілія на 14 Всесвітньому фольклорному фестивалі. За газетними матеріалами маємо,що за ініціативою Міністерства культури і мистецтв України, Українського культурно-просвітницького центру «Дружба». Під патронатом Всесвітньої Ради з організації фестивалів фольклору (COIFF) відбувся Всесвітній фестиваль (Фольклорний дивосвіт), в якому взяли участь представники з різних країн світу: Алжиру, Індії, США,Таїланду, Туреччини, Польщі, Сербії, (Україну представляли артисти з ніжинщини), а також усього арабського світу. «Фестиваль відкрився 24 серпня у день Незалежності України. На це фольклорне свято прийшли представники посольства України з прапором, на якому переливалися блакитні і жовті кольори. Це незабутнє видовище» (згадували учасники гурту «Калина»(Керівник – В.М. Кирилюк, заслужений артист України).  Отже, ніжинська пісня звучала на іншому континенті, в Єгипті, в місті Ісмаілія. Ніжинці, одержавши перемогу, стали володарями Золотого ключа – основної нагороди фестивалю.
     А вже починаючи з 2017 у селі Заньках, ось вже втреє цього року (2019), якраз в 165 ювілей з дня її народження проведуть започаткований фольклорний
фестиваль її імені «Скарбниця зоряних талантів» (на фестивалі також відбулася презентація нових пісень: «Тут Марії свячене ім’я» мелодія О. Залозного, автор віршів М.Самко;  «Ранок настає» муз. А. Литвиненка, сл. Бикова  Олександра) на який з’їжджаються і самодіяльні і професійні артисти не тільки Ніжинщини, а й з других районів Чернігівщини, Сумщини, а цього року можливо й з других обдастей.
     Також  цього року, 7 серпня, громадськість України  відзначає на державному рівні 200-річний ювілей від дня народження Пантелеймона Олександровича Куліша   (1819-1897). Письменник, історик, фольклорист, етнограф, перекладач. Народився  в містечку Вороніж колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер — Шосткинський район Сумської області). Але має безпосереднє відношення до Ніжинщини написавши роман-хроніку «Чорна рада» з подіями, що відбувалися в Ніжині в червні 1663 р.
      Про Пантелеймона Куліша є спогади ніжинця Олександра Кониського в його книзі «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя».
За книгою: «Полтава. 1860 рік. Тут 9 мая полтавська громада справила Пантелеймону Кулішу в вокзалі міського саду бучний обід. На той обід зібралося чоловіка з 200».
І там же:  «Довіку не забути мені одного тосту, що зняв вислужений жандар Біловодський. Після десятої чергової промови підніс такий тост: «З уст вислуженого жандаря прийміть, люде добрі, щире бажання, щоб ширилася, зміцнялася і пишалася по нашій рідній Україні та ідея українська, за яку я відвозив Куліша на заслання в Тулу».Трудно уявити собі той ентузіазм і захват, яким перейнялася уся громада, і та, що була за столом, і та, що стояла навкруги залу під вікнами…Взагалі, той час був часом, коли придавлений людський дух, вирвавшись хоч трохи на волю, знявся до такої вишини, до якої після того він не знімався вже в Полтаві. Куліш, пишучи до Шевченка про той обід, зовсім правдиво говорив, що «скільки не було на тому бенкеті промов поважних, то, знайте, ваше славне і шановне ім’я споминали так, як рідна сім’я споминає про свого батька, що живе десь далеко на чужині».
     Тут доречно буде згадати, що Шевченко бував у Ніжині (1846). Є й вірш у «Кобзарі» «Ликері» датований 5 серпня 1860 р. з посвятою Ликері Полусмак з села Липів Ріг на Ніжинщині на якій мав намір одружитися Шевченко, та не судилося.
    І  про все це дослідив і описав у своїй книзі перший його біограф наш земляк Олександр Якович Кониський.  «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя». Народився 18 серпня  1836 р.у селі Переходівка Ніжинського району Чернігівської області. Автор духовного гімну«Молитва за Україну» («Боже великий, єдиний, нам Україну храни»)
В дитячі роки  навчався у повітовому училищі в Ніжині, а вчителем у нього був Іван  Сошенко, товариш Тараса Шевченка, що допоміг йому визволитись з кріпацької неволі. Ось так він описує роки навчання в своїй книзі: – «Ще як був я дитиною і ходив р. 1845 учитися до повітової школи у Ніжині, де той самий Іван Максимович Сошенко був учителем «чистописания и рисования».
     А ще з  літературно-історичних джерел маємо: «Українська наука зобов’язана
О. Кониському здійсненням надзвичайно важливої справи: 1873 року він разом зі своїм близьким другом, колишнім кириломефодійцем Д. П. Пильчиковим, на той час викладачем полтавського кадетського корпусу, зібрали гроші на купівлю у Львові друкарні для новоутворюваного Товариства ім. Шевченка; в утворенні фонду взяли участь грошовиті меценати Є. Милорадович та М. Жученко й сам Кониський. Він через п’ятнадцять років, 1889 р. наполіг на зміні структури товариства з метою скасування його комерційної діяльності й перетворення його в Наукове товариство імені Шевченка».
Наукове товариство імені Шевченка на сьогодні знане науковцями, і не тільки, в усьому світі.
18 серпня 2016 року, з нагоди відзначення 180-річчя з дня народження Олександра Яковича Кониського на державному рівні в місті Ніжині було встановлено пам’ятний  знак на місці повітового училища де він навчався, а також сквер ніжинці облаштували і назвали на  його честь, а в селі Переходівка, де він народився, меморіальну дошку.

Золотить Серпень сяйні днини,

Відживували живарі.

Ще в росах сонячні стежини,

Пташиний гомін угорі.

 

Високе небо, вись дзвінкова,

Зрина лелека над гніздом,

Зоріють ягоди у гронах,

І мальви й груша під вікном.

 

 

Хто народивсь пори дзвінкої

В здоров’ї будьте в кожнім дні!

Бажають рідні Щайстя й Долі!

Пироги з медом на столі.

 

Приспів:

А ще літо! А ще літо!

Ще сонце милується цвітом.

А ще літо! А ще літо!

Ще яблука зріють в садах!

                                                                                          Микола Самко, краєзнавець.

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *