Мандрівник із Ніжина об’їхав пів світу: жаб’ячі лапки — так і не спробував

Чи може пенсіонер в Україні дозволити собі не тільки якісне щоденне буття, а й «забаганки» на кшталт подорожей по країні і за її межами? Чи все ж основним алгоритмом життя на пенсії є алгоритм «трьох китів» українського пенсіонера: роздуми над минулим, скарги на дійсність і страх перед майбутнім?

Микола Северин ламає всі стереотипи. У свої 75 має власну справу та любить подорожувати – побував у понад 20 країнах світу, у мріях – Англія та її столиця. Домовляємось з ним про зустріч на його робочому місці, де він щодня «лікує» взуття ніжинцям.

Микола усміхнений, підтягнутий і, як виявилось у ході розмови, з дуже заточеним почуттям гумору, оптиміст з неймовірною добротою в очах. І одразу враження — перед тобою життєлюб. На поличках акуратно розкладені інструменти, клеї, розставлене тільки-но підшите та підклеєне взуття, яке чекає на своїх господарів.

 Фото Тетяни Марченко

Диплом 2 гільдії отримав за жіночі туфлі-лодочки

Він корінний ніжинець. У сім’ї Северинів було 11 дітей – 10 хлопців та одна дівчина. Батько працював покрівельником, мама була домогосподаркою. Вже у 15 років Микола почав працювати, був у підмайстрах чоботарної справи. Згодом опанував фах майстра з пошиття модельного взуття. На той час професія була модна та популярна, бо чи не кожен громадянин країни тоді замовляв обувку «під свою ніжку».

Диплом 2 гільдії отримав за жіночі туфлі-лодочки 36 розміру. Це був модний фасон: чорний лак, бузковий замш на середньому каблучку. Тоді такі носили найвишуканіші модниці
Молодому майстру довірили працювати в ательє першого класу. Вже на той час його роботи виставлялися на різноманітних виставках.

Переймав кращі технології

У 18 років Миколу призивають до лав армії. Служив 3 роки в Німеччині. Залишився на надстрокову. Після повернення додому закінчив Вольське вище військове училище тилу. Працював начальником складу у Ніжинському батальйоні зв’язку. У званні прапорщика вдруге проходив службу в групі радянських військ в Німеччині. Активно займався різними видами спорту. У вільний час цікавився роботою тамтешніх взуттєвиків, відвідував німецькі майстерні — переймав їхні технології пошиву чобіт, які були кращі від наших.

Дядю Колю тут знають усі

У 80-ті він повернувся до Ніжина, продовжив служити у батальйоні зв’язку, звідкіля пішов на пенсію і зайнявся улюбленою справою.

Пенсія для Миколи — не привід складати руки і сидіти на лавці, це нове життя. У нього була мрія — відкрити свою майстерню з ремонту взуття. Відкрив. У затишному мікрорайоні по вулиці Семашка примостилася майстерня Миколи Северина. Знають дядю Колю тут всі. Несуть чоботи, сандалі, сумки, ремінці — все добротно відремонтує.

«Не відмовляю. Берусь за будь-яку роботу. Нині багато взуття з шкірзаму, ремонтувати важкувато. Несуть із «комори» шкіряне давнішнє — воно міцне. А нещодавно ремонтував дві пари із зміїної шкіри та справжні бразильські ковбойки».

За життя через руки стільки взуття пройшло, що і не перелічити!

 Фото Тетяни Марченко

«Роблю завжди на совість. Пам’ятаю, колись мене один німець учив: візьми на 50 пфенінгів менше, але роби якісно — і клієнт прийде до тебе ще раз», — посміхаючись каже Микола.

Колекціонує швейні машинки, працює на дачі, грає в карти та подорожує світом

Микола має хобі — колекціонує швейні старовинні машинки. Їх у нього більше десятка, і всі робочі.

А з часом у нього з’явилося нове хобі — дача. Придбав напіврозвалену хату, і почалося нове життя: відчув себе справжнім господарем. Для нього це справжнє щастя — вирощувати городину і радіти кожній рослині.

Вважає, що вік — це стан душі, а у паспорті — всього лише цифри, не більше. Ще одне хобі: щовечора грають з дружиною в карти. Поки не згуляють, не ляжуть спати.

У Ніжині не так багато пенсіонерів, у яких активне хобі — подорожі. А ось Микола Северин разом з коханою дружиною Надією здійснив ще одну свою мрію — подорожувати світом. У скарбниці Чехія, Іспанія, Італія, Франція, Швейцарія, Єгипет, Ізраїль.

«Нещодавно повернулися з Болгарії, де відпочивали вже п’ять разів. Планує подорож дружина Надія — вона ж і режисер, і бухгалтер, а я допомагаю. Переважно вибираємо осінь, бо вже не жарко, та й щоб урожай встигнути зібрати. Намагаємося відвідати історичні місця, храми».

Була юнацька мрія відвідати Париж та поцілувати на Ейфелевій вежі свою кохану дружину — і вона здійснилася. Там побували п’ять років тому

 Фото з 

«А от французький делікатес — жаб’ячі лапки — так і не спробував, не наважився. В цьому році відвідали Потсдам в Німеччині — місто, де служив. Захотілося поринути в молодість, згадати минуле. Все змінилося: казарми переобладнали під житло, вулички вже не ті.

З кожної подорожі привозимо сувеніри. Надія колекціонує ступки, а я великий кавоман — тож везу каву. А ще в кожній країні відвідую взуттєві майстерні. Найбільше здивувало, що у єгипетських вони «завалені» сандалями та босоніжками — чобіт зовсім немає, їх просто там не носять».

Фото з сімейного архіву героя

Фото з сімейного архіву героя
 
Клієнти чекають

Пара завжди фотографується біля головних визначних пам’яток архітектури. Зворушливі знімки бережуть у фотоальбомах.

«Комусь цікаво, за що їздимо. Економимо, працюємо, вирощуємо овочі,  беремо «горящі» тури — так з’являються гроші на подорожі», — додає наостанок Микола Северин та береться за ремонт нової пари жіночих чобіт, адже клієнти чекають.

Тетяна Марченко для сайту Nnizhyn.city

 

Вам може бути цікаво

Одна думка по “Мандрівник із Ніжина об’їхав пів світу: жаб’ячі лапки — так і не спробував

  1. Приємно, що і в нас є люди, які вміють насолоджуватися життям. У мене на жаль подорожувати виходить не так часто, але використовую всі шанси. раз навіть улюблену картину на віоліті продала заради туру. Думаю, подорожі – це єдине на що справді варто витрачатися

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *