Олексій Маслов – випускник НДУ, редактор творчої групи програм радіо ( «Українське радіо – Чернігівська хвиля»), один із ведучих суспільно-політичної програми «Прайм-вечір: Акценти».
Ви – випускник Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя. На якому факультеті навчалися, які це були роки?
Учився в Ніжинському педагогічному інституті (так тоді він називався) з 1992 року. Випуск – 1997 рік. Це був час великих змін. Де в чому схожий на те, що переживаємо зараз.
Навчався на історико-філологічному факультеті. Зараз в університеті факультети розділені: окремо історичний і філологічний, а тоді був об’єднаний.
Моя спеціальність згідно з дипломом – «вчитель російської мови та літератури, зарубіжної літератури, художньої культури».
Чому пішов саме на таку спеціальність? Російська філологія була тоді дуже сильною науково, мене приваблювали напрацьовані в ній напрями і методи. Я постарався чомусь навчитися у «русистів» і застосувати це в дослідженні… не тільки словесності, а життя загалом.
А наукових зацікавлень і зараз не втратив. Не часто, але публікую статті з філології та культурології.
Саме в Ніжині вже відносно навчився чомусь у літературі. Бо вірші писав з дитинства, а під час навчання у Ніжині брав участь у літературній студії Інституту. Тут писав вірші і прозу, і за деякі написані в цей час речі мені, скажімо так, не соромно.
Починав писати російською, зараз пишу українською. Вірші й прозу.
У 2016 році видана збірка моїх віршів. Називається «Неси зірку». Її електронну версію можна знайти в Інтернеті. Якщо комусь цікаво.(Усміхається – авт.)
Зараз Ви – журналіст Філіі ПАТ НСТУ “Чернігівська регіональна дирекція. Яке саме коло обов’язків Ви виконуєте?
Зараз працюю переважно на радіо («Українське радіо – Чернігівська хвиля»). Це – підрозділ нашої Філії. Адже у складі Філії є радіо і телебачення (телебачення відоме ще як «UA:Чернігів»).
Інколи й зараз беру участь у телевізійних проектах, але рідко. Наприклад, і на телебаченні, і на радіо у нас є рубрика «Слово дня», де зокрема я, як автор і ведучий, розповідаю про чернігівські діалектизми. Тобто про цікаві слова й вислови з місцевих говірок нашої області. Це, між іншим, також має відношення до науки, про що я вже сказав.
Моя посада називається «редактор творчої групи програм радіо», я є одним з ведучих суспільно-політичної програми «Прайм-вечір: Акценти». У ній говоримо про актуальні суспільні проблеми – на теми безпеки, економіки, екології… Про все, що турбує людей. Програма виходить у прямому радіоефірі, а також (одночасно) транслюється онлайн її відео версія в соціальних мережах. І, відповідно, потім у соцмережах можна знайти наші архіви й прослухати ту чи іншу програму.
Також я веду авторську науково-популярну програму «Наукові відкриття для щоденного життя». Розмовляємо з представниками різних дисциплін: математиками, фізиками, біологами, психологами, програмістами, мовознавцями…
Стараємося, щоб люди, слухаючи кожну програму, дізнавалися про щось корисне для себе: як ходити, щоб не впасти на слизькій дорозі; як планувати витрачання грошей (з точки зору фінансової теорії); як вивчати іноземні мови в дорослому віці; як розвинути творчі здібності; як доглядати за бджолами… Якщо цікаво – послухайте, і подивіться теж: у програми так само є відеоверсія, і випуски зберігаються на наших ресурсах у соцмережах.
Яким був Ваш шлях до роботи в журналістиці? Чи Ви зразу після закінчення вишу взяли у руки перо?
Після закінчення вишу півроку попрацював вчителем – у своєму рідному селі Янжулівка Семенівського району Чернігівської області.
А з 1998 року – в журналістиці.
Це ж зараз я на радіо. А роботу в журналістиці починав з телебачення.
Це була Чернігівська обласна державна телерадіокомпанія. Саме на її базі й сформована зараз Філія НСТУ. Так само й інші обласні державні ТРК в Україні реформовані – перетворені на подібні філії. Всі ці компанії разом є складовими НСТУ.
Отже на телебаченні я з 1998 року. За цей час працював в інформаційній службі (тобто в новинах), був ведучим новин, вів студійні програми, зокрема в прямому ефірі.
Також був позаштатним кореспондентом ТСН («1+1») в Чернігівській області – з 2002 по 2008 роки. Кількасот моїх матеріалів на «Плюсах» у ці роки, здається, вийшло.
А епізодично в різні роки працював ще для кількох телеканалів. Мої матеріали – правда, не багато – були в ефірі «5 каналу», ТВІ, «Еспресо-TV», Першого Національного…
Чи пам’ятаєте свій перший матеріал? Що це було? Що найбільше запам’яталося з практики, тобто у Вашій роботі журналіста?
Журналістика – це, можна сказати,
просто людська цікавість, знаттєлюбність,
перетворена на професію.
Перший матеріал? Най- най- найперший? Не пам’ятаю (Сміється – авт.).
Справа в тому, що не так просто визначитися – що вважати першим матеріалом. Я одразу після вишу, влітку 1997 року, пройшов місяці два стажування на Чернігівському обласному телебаченні. Ось тоді й були буквально найперші матеріали. Але вони були «учнівські». Не одразу і в ефір виходили. А з 1998 року я вже працював постійно. З того часу на телебаченні вийшло в ефір – точно не скажу, скільки, але порядку кількох тисяч сюжетів. І кілька десятків передач.
Найбільше мені в роботі запам’ятовуються дві речі. Перше – це коли люди просять про допомогу, коли є якась проблема у героїв того чи іншого матеріалу (сюжету або передачі). І найприємніше, коли вдається за рахунок оприлюднення цієї проблеми хоч якось допомогти людям. Інколи вдавалося. Але не завжди. Бували й бувають невдачі. Вони також запам’ятовуються.
Щоправда, теми й героїв проблемних матеріалів краще не називати, не перераховувати. Щоб це не виглядало як хизування: от, мовляв, якою важливою справою займаюся… (Усміхаєтся – авт.)
А от про другу річ, яка запам’ятовується, скажу залюбки. Це коли в матеріалі йдеться про дуже розумну й талановиту, про справді видатну людину. Спілкуватися з таким героєм – це і честь, і щастя для журналіста. Таких матеріалів були сотні. Наприклад, я пишаюся, що кілька років спілкувався з геніальним лікарем-травматологом і хірургом Іваном Хижком. Він працював у Чернігові, рятував людей від каліцтва в складних випадках, він був автором багатьох винаходів у медицині.
Або мене вразила, наприклад, праця ніжинських ентузіастів, які відродили ніжинський огірок – після того, як цей сорт мало не зник у 90-ті – 2000-і роки. Сорт врятували, наприклад, селекціонер з Ніжина Іван Жовнір та його однодумці. З ними ми спілкувалися в рамках усього одного матеріалу, але це запам’яталося.
Це я просто навів приклади того, з якими людьми мені найприємніше спілкуватися: з творцями, з подвижниками.
Вражає й надихає спілкування з воїнами – захисниками України. Багатьох війна душевно й морально травмує, це трагедія. Але серед ветеранів є тисячі неймовірно сильних людей, чистих душею, розумних і талановитих.
А взагалі цікавого багато. Власне сама журналістика – це і є пошук інформації про важливе й цікаве. Журналістика – це, можна сказати, просто людська цікавість, знаттєлюбність, перетворена на професію. І це мене й приваблює в цій справі, й тримає в ній досі.
А за весь час роботи чи бували у вас моменти так званої неймовірної вдачі, успіху, і т.п.?
Лондонський сайт ВВС нас цитував.
Зараз такі моменти вже стали звичними.
А тоді все було в цій сфері вперше.
Бували і бувають. Але це найчастіше стосується чогось дуже особистого. Наприклад, коли вже майже не сподіваєшся порозумітися з людиною, відродити дружні стосунки, – а це все-таки вдається.
А щодо роботи, то, скоріш за все, неймовірно вдалі моменти насправді є плодом наших тривалих зусиль. Просто ці зусилля довго накопичуються, перш ніж дадуть результат. І от за цей довгий час ми елементарно втомлюємося. І коли нарешті є віддача, то це нам і здається неймовірним – бо надто важко ми до цього йшли.
А насправді це закономірність. Це плоди праці. І це правильно. Для людини дуже важливо користуватися в житті не такими вдачами й успіхами, що «звалилися» звідкись, а тільки такими, які вона дійсно сама заслужила, заробила, вистраждала. В наших успіхах має бути частка нашої творчості, а не просто наше споживацтво.
Є кілька справ, які мені вдалося зробити в журналістиці і в літературі. Деякі з них я назвав. Наприклад, я першим як журналіст почав регулярну подачу матеріалів про нашу область на недержавний телеканал. Тоді – на початку 2000-х років – «1+1» виділявся з-поміж інших, це був досить інтелігентний телеканал. Я почав співпрацювати з ними, а пробитися до такої співпраці було складно. Це вдалося.
А зараз, на жаль, я не вбачаю особливої різниці між переважною більшістю ЗМІ. От суспільне мовлення має стати якимось новим «ковтком свіжого повітря» в інформаційній сфері для нашої країни. Але до втілення цієї мети ще йти і йти.
Також так сталося, що я брав участь у становленні регулярних Інтернет-новин у Чернігові. Це був 2001 рік, і ми робили на обласному телебаченні щоденні новини для такого ресурсу – він називався просто cn.ua.
Я тоді займався і сам пошуком новин, і адаптував чужі матеріали для інтернету. Відео тоді практично не обробляли й не розміщували в мережі. Новини виглядали як замітка або стаття плюс фотографія. Інтернет-агентств було дуже мало. І от були, наприклад, перші посилання на чернігівські джерела на порталах світових ЗМІ. Лондонський сайт ВВС, наприклад, нас цитував. Зараз такі моменти вже стали звичними. А тоді все було в цій сфері вперше. І це радувало.
Але – підкреслю – це була робота багатьох людей, однодумців. Я був часткою процесу, і дуже вдячний колегам. Радий бути до цього причетним. Бачите, і до ностальгії дійшло (Усміхається – авт.)
Чи є у Вас кумир, людина, у якої Ви багато чому навчились?
У професії є, звичайно, люди, у яких стараюся вчитися. Це не кумири. Це вчителі, друзі, колеги. Серед колег таких кілька десятків людей, причому не тільки старших від мене за віком і за досвідом, а й ровесників, і молодших. Називати імен не буду. Пробачте. Але з багатьма журналістами ми дружимо або товаришуємо. Є такі і в Чернігові, і в Ніжині, і в Києві, й не тільки.
А от у науці є люди, робота й особистості яких настільки важливі для мене, що, можна сказати, вони мене сформували. Це Вчителі з великої літери. Наприклад, визначальною для мене стала ще в студентські роки і залишається такою творчість представників так званої тартуської наукової школи. Це міжнародне об’єднання вчених (серед них мово- й літературознавці, біологи, математики, представники інших дисциплін), що сформувалося в середині ХХ ст. і досі існує, гуртуючись навколо Тартуського університету в Естонії. Вони розвивають семіотику – науку про знакові системи. Це моє найбільше захоплення в сфері науки. І от роботи цих вчених – наприклад Юрія Лотмана, В’ячеслава Іванова, Бориса Успенського – мене вчили і вчать мислити й діяти не тільки в сфері науковій, а й у тій же журналістиці. Бо і журналістика, і мовознавство, і література, і, наприклад, кібернетика – це все стосується спілкування, створення інформації та обміну нею.
Що б Ви побажали читачам нашого сайту?
Перемоги над усіма негараздами й проблемами. Миру. Але не будь-якого миру, а такого, за який не буде соромно. Творчості. Бо творчість – це те, що робить людину Людиною. Душевної чистоти. Любові й порозуміння з близькими людьми. Здоров’я.
Дуже люблю Ніжин, люблю тут бувати. Ніжин – це моя юність, це важлива частка мого життя й мене самого.
