Чорно́бильська катастрофа — техногенна екологічно–гуманітарна катастрофа, спричинена двома тепловими вибухами і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, розташованої на території України (колишньої УРСР), в ніч на 26 квітня 1986 року.
Аварія на Чорнобильській АЕС – найбільша ядерна техногенна катастрофа в світі, наслідки якої потрібно було ліквідувати. Цих людей називали ліквідатори — громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії.
День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — день пам’яті в Україні. Відзначається щорічно 14 грудня у день закінчення будівництва саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС.
Пройшло 33 роки…
Журналісти сайту «Нежатин» поцікавились, як живуть у Ніжині ліквідатори цієї страшної аварії, і чи живуть?..
Житель міста Ніжина – Михайло Ярешко. Тоді йому було 44 роки, сьогодні – вже 78. У нього двоє дітей та троє внуків. Найстаршому з них вже 24, найменшому лише 9 місяців.
Михайло Макарович розповів нам про перші враження, про відчуття, про те, як реагували жителі Чорнобиля та про стан здоров’я…
Детальніше читайте у нашому інтерв’ю:
Коли отримали повістку від воєнкомату, чи знали Ви, куди їдете і на скільки це небезпечно?
Повістки нам не приходили з воєнкомату. Ми працювали у польовій авторемонтній майстерні (ПАРМ), і я був водієм вантажного автомобіля.
28 квітня ’86-го нам сказали нікуди не відлучатися, бо планується завдання. 28 квітня нас не забрали до Чорнобиля, аби не псувати першотравневі свята.
А в же 1 травня ми збиралися в дорогу. 108 чоловік вирушили на ліквідацію наслідків аварії 2 травня 1986 року. Їхавши туди ми, звичайно, здогадувались, що таке радіація.
Побувавши вже у самій Чорнобильській зоні, коли перевдягалися, то прилад, який вимірює радіацію, він аж тріщав біля нашого одягу!
Як на це відреагувала родина: до вашої поїздки та після?
Та як? Ми тоді толком нічого ще не знали, але я водій вантажного автомобіля, ми підпорядковані були Конотопській танковій дивізії, і повинні були виконувати завдання. Ми не могли не їхати.
Яка була Ваша роль в ліквідації наслідків аварії?
У нас було біля 100 автомобілів, які ми обслуговували – тобто ремонтна майстерня, СТО.
Там було дуже багато людей! Перші враження, ми бачили – скільки авто! скільки людей! Їхало три колони: ікаруси, які вивозили жителів, вантажні колони автомобілів, скотовози. Це ж така масштабна була катастрофа, і важливою була будь-яка допомога: технічна, медична, автотранспортна і т. д.
Чи запам’ятались якісь позитивні моменти з цієї сторінки життя?
Ну тоді була молодість, чесно кажучи не помічав негативу – намагався виконувати свою роботу. А що народ? Якраз були свята, люди готувалися, накривали столи! Запрошували і нас: ось дивіться, кажуть, у нас і холодець готовий і кисіль на столі, та ну чого ж нам зриватися з місця та їхати хтозна куди?!.. Я маю на увазі жителів Чорнобиля. Ніхто нікуди не хотів їхати. Адже все сталося так раптово – багато хто не усвідомлював масштабів катастрофи…
Ви в перші дні прибули у Чорнобиль після аварії, і як наслідок – отримали велику дозу опромінення. Як швидко це відчули і як у подальшому це вплинуло на ваше здоров’я?
До розмови долучається жінка Михайла Макаровича – Надія Єгорівна: Ой! Зразу хворів дуже! І голос сідав, не міг говорити, температура була! А перші дні спав, як убитий – бо дуже був втомлений!
Михайло Макарович: Так, спав три доби, не встаючи, та й голос не скоро відновився…
Надія Єгорівна: А зараз… Ну що ж зараз?.. Ноги у чоловіка не ходять зовсім, лише пересувається по хаті з двома палицями, спина дуже болить, бо кажуть – радіація дає негативні наслідки на хребет.
Чи підтримуєте зараз контакт, з тими, хто разом з Вами брали участь у ліквідації?
З усіма спілкуюся, хто ще живий. В основному говоримо про те, що болить, про здоров’я. Бо ліквідатори – це, скажімо так, друзі по нещастю. На жаль…
Хочу відмітити тих людей, які разом з нами були тоді на ліквідації, це Варуха Петро Григорович, Пшеничний Іван Іванович, Кир’єв Борис Васильович, Василь Вікторович Дьомін, та багато інших.
(Показує фото – авт.). А ось на цьому фото наш екіпаж – 6 чоловік, говорять, що деяких із них вже немає…
Ви відчуваєте зараз підтримку з боку міста чи держави?
Я на групі. Пенсія є. Раніше була знижка на лікування, зараз все самі, за свій рахунок. Курс лікування, крапельниці – кожні півроку.
Надія Єгорівна: Та що ж,…у нього пенсія близько 4 тис. грн., а ліквідатори, що їхали від воєнкомату, отримують 8 тисяч. Але ж там були однаково усі – в самий пік, в найперші дні, одним повітрям дихали… Ми раніше намагалися щось змінити, довести і через Верховну Раду, коли був при владі Іва́н Степа́нович Плю́щ, та все марно. (Сумно зітхає, та змахує рукою – авт.)
Чи бачите ви подальший розвиток зони відчуження через 30 років після аварії на ЧАЕС?
Я більше вірю японцям. Тоді вони сказали, що через 30 років ви відчуєте все!.. Результати ви й самі бачите, і самі знаєте. Що ж тут багато говорити?…
Після інтерв’ю мене проводжає Надія Єгорівна і говорить: Ви нас вибачте, що ми такі… оце такі як є. (Жінка ходить з палицею, не розхиляючись, чоловік – на двох палицях лише по хаті і трохи по двору).
У відповідь кажу їм: Бережіть себе, не хворійте. Колись давно ви зробили важливу справу для інших людей, а зараз знайте про те, що для дітей так важливо, коли батьки живі, в будь-якому стані і в будь-якому віці…
Від автора: Війна, війна… Дурна тітка, стерва вона!.. А точніше – ні! мирний… отой ….мирний атом…
Читайте до теми інтрев’ю з онкохірургом – http://nezhatin.com.ua/2019/10/23/onkohirurg-rozpoviv-shho-vyklykaye-rak-i-chy-vylikovna-tsya-hvoroba/
У Ніжині досить часто можна почути розмови про те, що люди хворіють на рак, і не тільки хворіють… Смерть від цього страшного діагнозу завітала вже не в одну ніжинську родину! Молоді люди помирають від онкології, люди середнього віку і навіть діти!… Чому?
Читайте до теми: Народ вимирає: на Чернігівщині померлих більше, ніж народжених – http://nezhatin.com.ua/2019/11/23/narod-vymyraye-na-chernigivshhyni-pomerlyh-bilshe-nizh-narodzhenyh/
І ще безліч матеріалів! – до теми…
Далі – коментарі відсутні…
Спілкувалася Валентина Ващенко
Фото з архіву ліквідатора та Марини Волинець
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram.
