Посеред північних лісів Чернігівщини загубився і поволі занепадає малесенький хутір Юріївка. Колись тут проживали приблизно півсотні людей, а зараз на хуторі доживає віку єдиний житель – пан Микола. Хоча родом він із Чернігова. Працював водієм, мав власне житло по вулиці Горького, але 15 років тому життя зіграло з ним злий жарт – і тепер він тут: сам на сам із природою, без електрики, інтернету та грошей.
Удома господаря ми не застали. Тому вирішили трохи помандрувати безлюдним хутором. Тут моторошна тиша і божественна краса водночас. Вирушаємо назад. І щастя – дорогою серед лісу зустрічаємо пана Миколу: ходив до сусіднього села на заробітки, адже пенсії він не отримує.
«Ледве кінці з кінцями зводити», – це про пана Миколу.
“А як ви тут опинилися? Ви родом звідки?”
“Із Чернігова. 15 років тут уже. Боятися тут нікого. Тут усі хороші”.
“Як новий рік святкували?”
“Без нічого…”
Копійчину на життя пан Микола заробляє фізичною працею.
“Корів треба пасти. Дрова рубаю. Треба жити. Пенсії не отримую. У мене стажу немає”.
“А за професією хто ви?”
“Водій я. І на автобусі працював у Чернігові”.
“А якщо замітає? Снігопади?”
“Для мене начхати. Два роки тому тут дерев наваляло. Я йшов снігом по коліна, але ж сніг пухнастий. А влітку – краса. Лисички, грибочки. Взимку важкувато. Пічку палю”.
Попри ізольованість від цивілізації, хуторянин Микола стежить за подіями в Україні та світі. Газетами розживається в сусідніх селах.
“Бачу газети?”
“То я беру читати. Новини”.
“А книги читаєте?”
“Люблю. Різних авторів. Люблю про бандитів”.
Більш докладно про життя чоловіка, який опинився в дуже непростій ситуації, ми вам розкажемо в наступних сюжетах. Невдовзі ми плануємо знову відвідати хуторянина: відвеземо йому продукти, одяг, книжки, газети. Насправді дуже страшно бути зовсім чужому і самісінькому в цілому світі. Тому підтримка та допомога в таких випадках надважлива.
Автор: Павло Солодовник
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Джерело: cheline.com.ua
