Прилучанин у Польщі послизнувся на мармурі і зламав ногу

 

 

 

 

«Послизнувся на мармурі і вдарився ногою об стовп». Прилучанин Даніїл Деркач лікується в Чернігові, бо в Польщі немає опікуна. Мама — у Греції, тато — у Києві

З березня Даніїлові Деркачу з Прилук буде 18. Ногу зламав у Польщі, де він навчається на першому курсі Щецинського університету (факультет туризму та рекреації). Тато Леонід привіз сина додому.

«Ішов доскладати сесію»

— В Україні вже більше місяця, — обережно сідає на лікарняному ліжку Даніїл Деркач.

Хлопчина лікується в травматології Чернігівської обласної лікарні. 20 лютого йому зробили операцію, вставили титанову пластину в гомілку. Говоримо наступного дня. Даніїлу ще важко підніматися. Нога без гіпсу, трохи набрякла. Юнак запевняє, що болить, але терпимо.

— Коли зламав ногу, ішов дощ, — пригадує. — Повертався з універу в гуртожиток. Мармур був слизьким, упав. Коли падав, ударився лівою ногою об стовп, що стояв поряд. Зламав обидві гомілкові кістки.

З вулиці мене забрали до лікарні, наклали гіпс. Через чотири дні став перед вибором — лікуватися в гуртожитку самостійно, чи повертатися додому. Мама в Греції працює (поїхала після вступу сина до польського університету на запрошення знайомих), тато у Києві. Батько прилетів у Польщу і забрав мене до Прилук.

В університеті зараз канікули. Та я ж не закрив сесію. Написав заяву на ім’я декана, що маю поважну причину. А чи підтвердить він її, не знаю.

Місяць у Прилуках був у гіпсі. Коли зробили рентген, з’ясувалося, що кістки зрослися нерівно. Треба операція і титанова пластина.

Щоб вступити:

1. Мова.

— Навчаючись у 11 класі, знав, що освіту хочу європейську, за кордоном, — розповідає Даніїл. — Вибір пав на Польщу: більш-менш прийнятні ціни. Треба було вчити мову. Займався цим вісім місяців. Тепер шкодую. Навчання в Польщі здійснюється паралельно двома мовами: польською та англійською. Англійську я вчив 11 років. Якби ще вісім місяців позаймався з репетитором, знав би на достатньому рівні. А так — і польську добре не знаю, і англійську забув.

Вступаючи до вишу, мав скласти іспит з польської. Треба рівень знань, не нижчий категорії А2. У мене був В2 («незалежний користувач»), і не можу сказати, що мова легка.

2. Документи.

— Документи на вступ до польського університету подавав не сам, — відвертий хлопчина. — Зараз купа фірм в інтернеті, яким платиш гроші, і вони подають усе за тебе. Ми скористалися такою послугою.

3. Вартість навчання

— За рік, як для іноземця, моя спеціальність обходиться 30 тисяч гривень. Хоч я у школі навчався і посередньо, освіту хотілось нормальну, яку визнаватимуть в усьому світі. Адже працювати планую за кордоном.

Щоб прожити:

1. Гуртожиток.

— У мене одномісна кімната, — показує фото в телефоні. Охайне приміщення зі стінами бірюзового кольору. Нові сучасні меблі. Пластикове вікно. — Душ, туалет, кухня на блок. У блоці — дві кімнати. Не так, як в Україні, один душ на три поверхи. Ніяких клопів і тарганів, жодного ремонту перед заселенням.

Вартість такого задоволення — три тисячі гривень на місяць.

Ще з плюсів польського гуртожитку — цілодобово відкритий для студентів. Є домофон, є ключ, заходь хоч о третій ночі, хоч о п’ятій ранку. Кімнати не перевіряють кастелянші і чергові (як у нас можуть шукати алкоголь, цигарки). До мене жодного разу не заходили працівники гуртожитку. Якщо нести спиртне в руках — не пустять з ним. Якщо покласти в рюкзак — ніхто його не перевірятиме.

2. Ціни.

— На місяць у Щецині треба не менше тисячі злотих, більше шести тисяч гривень. Це мінімум. Для комфортного життя — тисяч вісім гривень. При тому, що багато продуктів у польських магазинах дешевші, ніж в Україні. Особливо солодощі, та ж «Нутелла» коштує удвічі менше. Аналогічно і з алкоголем. «Джим бім» (віскі) там — гривень триста, у Прилуках — 500.

Проїзд у щецинському громадському транспорті коштує на наші 13 гривень (повний) і 6,50 (за студентським квитком).

3. Ставлення.

— У моїй групі четверо українських дівчат. Поляки, коли дізнаються, що ти з України, пропонують дружити, не дивлячись на вік (у Польщі у 20 років тільки закінчують школу, багато хто йде ще в коледж, тому моїм одногрупникам по 20-24 роки). Викладачі з розумінням ставляться до знання мови. От я за літо польську підзабув. Викладач питає: «Чого вже котру пару не пишеш?» Чесно відповів, що погано розумію мову. Викладач направив мене до одногрупниць-українок, щоб допомогли. Можуть сказати старості, щоб взяв тебе під опіку, допомагав. Тільки одна викладачка не любить українців, не приховує цього і більше прискіпується, ніж до місцевих.

Щоб відпочити:

— Треба не більше грошей, ніж у Прилуках, — порівнює. — У клубах вхід сто гривень, що там, що там. Напої дорогі в розважальних закладах кругом. Зате у гуртожитку є клуб, де за студентським квитком вхід вільний, а інші платять. Що дорожче у Польщі, так це кальяни (пристрій для куріння ароматичних сумішей). Від трьохсот гривень на наші гроші.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №9 (1763), 27 лютого 2020 року

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram.

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь