Жінка з Чернігівщині про секонд: “у кишенях знаходили і долари і золото”

 

 

 

 

Майже 30 років Інна Чернова займається «секонд-хендом». Спочатку речі продавала з дому. А потім відкрила свій «секонд» у Сосниці, куди переїхала з Чернігова.

Зараз у Інни магазин у Борзні, був у Мені, а ще філіали у Сосницькому районі — Кудрівці, Змітневі та Киріївці, де торгує вже близько 15 років.

1. Вхід був з двору, щоб люди не соромились

Магазин Інни знаходиться у самому центрі Сосниці, біля центрального парку. У підвальному приміщенні. Одразу навпроти входу довгий ряд добре поношеного взуття. Його віддають задарма. Всередині магазину кілька залів. Одяг, взуття, іграшки, постільна білизна. Товар продають і на вагу, і за фіксованими цінами. Одяг висить на вішалках та лежить на столах.


Інна Чернова першою у Сосниці відкрила «Секонд-хенд». Продає і зараз

— У 1991 році мама, Тетяна Чернова, відправила мене супроводжувати групу у Польщу, — згадує, як починала справу, Інна. — Вона тоді завідувала туристичним бюро. В тому числі возили людей за кордон за товаром. Мені було 18. Якось побачила у Польщі вивіску «Гуртовня на вагу». Виявилося, то «секонд». Магазинчик знаходився у підвалі. Тоді ж я взяла перший товар. Люди везли з Польщі величезні баули всякого краму. Я ж лише компактну сумку з «секондом», та вторгувати виходило не менше.

Вибирала речі з етикетками. Але продати їх було неможливо через специфічний запах. І тоді мама порадила, що позбутися його можна, якщо вивісити на мороз. Так вона свого часу позбувалася запаху нафталіну. Звільнили морозильну камеру. В пакетиках клали речі і виморожували їх. А потім продавали.

Удома. Приходили мої знайомі, знайомі мами. Ми привозили речі під замовлення. Найбільш популярними були джинси.

Отак починали працювати.

Перші «секонди» з’явилися у Києві. В Чернігові ще тоді не було. Почали купувати у Києві, до Чернігова возили баулами. Тоді ще нічого не сортувалось. Усе йшло разом. Чого тільки не знаходили у кишенях. І долари, і навіть золото.

Перший свій «секонд» відкрили на Ріпкинській у Чернігові, база тоді тільки відкрилась. Вибирати, перебирати баули на гуртовій базі не можна було. Береш навмання. Коли відкрили товар, були у шоку. Білизна з плямами від місячних. Ну що з цим робити?

У Сосниці на той час у нас був продуктовий магазин на першому поверсі. Тепер там наше дитяче кафе.

А на другому зробили «секонд».

І вхід був з двору, щоб люди не соромились. Приходили по дзвінку.

Потім я спробувала поставити палатку у центрі. Але справа не пішла. Соромились відкрито купувати. Бо вважалося, що це гуманітарна допомога.

Потім було три магазини різної категорії. Та врешті лишився один, проте великий.

Тому працювала лише так: привезла речі, передзвонила, люди прийшли.

Тепер ми вже пропонуємо речі через інтернет. Є своя група у соцмережах, де виставляю товар. І люди пишуть, що хотіли б придбати.

Доводиться вигадувати нові способи продажу. Цього лютого уперше вийшли в нуль. Бо зазвичай у цей місяць тільки мінуси. Покупці після Нового року особливо грошей не мають, платіжки по комуналці за січень високі. Тож не до обновок. Затишшя.

— Як опинились у Сосниці?

— У 1989 році вступила сюди до технікуму. Так і лишилась. Я була одна в родині. Мене завжди балували. Але у мами дуже суворий характер. Втекла від її догляду.

— Якщо була можливість, чому ж у Київ не поїхали?

— У Сосниці мені простіше працювати з людьми. Мене знає увесь Сосницький район.

2. Взуття, рушники розмітають, дитяче не йде

— Звідки ж товар? — цікавлюсь у Інни.

— За кордоном на вулицях стоять спеціальні контейнери. Туди місцеві приносять свої речі. Потім спеціальні фірми збирають їх. І на базах уже сортують. Буває, що контейнери для речей стоять поряд зі сміттєвими. То у мене у речах попадались і макарони, але були й нові кросівки.

Така система, наприклад, у Польщі. Речі продаються у місцевих секондах, що не продали, відправляють далі, наприклад, в Україну. Я зараз уже працюю напряму з Америкою.

«Секонд» вже не обробляють хімією. Натомість — термообробка. Речі проходять температуру 1800 градусів.

— І не горять? Як же воно так виходить? А запах все одно присутній.

— Але не такий сильний. Пахнути може від пральних засобів. До того ж ми знаходимось у підвальному приміщенні. І додається вогкість, — переконує Інна Чернова. Проте «секонд» є «секонд». Цей запах ні з чим не переплутаєш.

— Що найбільш популярне?

— На першому місці — взуття. На другому — постільна білизна, покривала, ковдри, тюлі, штори. Рушники буквально розмітають. І взимку, і влітку популярні футболки. Добре беруть ветош.

А от дитячі речі взагалі не йдуть. Якщо у Чернігові це найбільш популярний товар, то в Сосниці, Борзні для маленьких хочуть купувати тільки нове.

— Товари на вагу чи за фіксовану ціну?

— На вагу продаємо лише постільну білизну й інший «обіходь». А одяг, взуття — за конкретну ціну. Бо може бути нова хороша річ, яка мало важить. А є вже виношена, але з великою вагою.

— Самі теж одягаєтесь у «секонд»?

— Звичайно. І я, і вся родина. Чоловік колись соромився. Я його обдурювала. Етикетки зрізала, прала, і видавала за нові речі. Потім побачив у Чернігові, як жінка, яка купила білизну у «секонді», сідає у «Мерседес». Змінив своє ставлення. А діти і зараз без проблем носять. Донька живе у Росії. Раз на рік приїздить і набирає величезну сумку. Адже там це дуже дорого.

— Начальство буває?

— Звісно. І адміністрація, і судді, і прокуратура.

— Нещодавно заговорили про закриття усіх «секондів». Не засмутились?

— Ніхто особливо не переживав, ні ми, ні постачальники. Якби таке сталось, народ почав би бунтувати, перш за все — кияни.

З. Нашатир прибирає залах, сіль — негативну енергію

Через дорогу від магазину Інни Чернової ще один «секонд». Його три роки тому відкрила Марина Ватоліна. Марина родом з Сосниці. Та зараз з родиною мешкає у Києві. Тим часом у сосницькому магазині за старшу продавчиня Світлана Зясько.


Світлана Зясько, продавчиня сосницького магазину стоку та секонду, показує наймоднішу шубку

Тут, окрім вживаних, продаються і нові речі з етикетками, так званий сток. Є і нижня білизна — труси жіночі, дитячі, чоловічі. Продаються ліфчики, шкарпетки, колготи.

Є примірочна, килимок на підлозі, дзеркало.

— Починали з «мікса», тобто коли речі беушні, без етикеток. А зараз уже вийшли на те, що в основному продаємо стокові речі. Це ті, що з етикетками.

Товару на вагу немає. Речі привозять приблизно раз на тиждень. Тоді ж і найвища ціна на товар. Потім поступово знижується, — розповідає Світлана.

І проводить екскурсію магазином.

— Джинси з етикеткою — 200-300 гривень. Куртки у таку ж ціну. Бувають і за 500. Але то такі, що на базарі по дві тисячі. Нижня білизна по 50-85 гривень.

— Як люди ставляться?

— Той період, коли соромились, минув. Йдуть усі. Радіють. І я в тому числі, — усміхається Світлана. — На базарі ціни страшні. Футболки по 280 гривень. Так краще у нас за 50 купити. Я минулого року чоловіку светр на базарі купила. Ну, так щоб уже новий був, у люди вийти. Гарний, у смужечку. Після першого ж прання фарба на ньому побігла. Хоч викинь. Так шкода було. Я би тут три таких купила.

— Серед жіночок що найпопулярніше?

— Найчастіше беруть туніки. Бо нашим жінкам треба, щоб зручно. Вдягнув лосини і туніку — наряд готовий. Оце в останні два завози були сукні. Теж розібрали.

Заходять і чоловіки. Беруть для себе. Кофти флісові, светри, штани..

— Найкращий товар просять відкласти?

— Це хіба можу дозволити своїй знайомій, яка допомагає товар розбирати. їй даю першій вибрати.

— Чи залежить асортимент від сезону?

— Звичайно. Зараз, наприклад, футболок немає. З’являться на весну, тижнів за два.

— Чим випрати річ, щоб позбутися запаху?

— Сама перу й іншим раджу додавати нашатирний спирт. Він справиться з запахами. Ллю на око. А також при пранні використовую сіль. Видивилась по телевізору, що вбиває і запах, і негатив.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №10 (1764), 5 березня 2020 року

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь