Ніжинець поєднує в руках гантелі з гітарою або Пісня спорту – не завада

 

 

 

 

Спортсменів загалом сприймають, як людей, котрі зосереджуються тільки на можливостях тіла і досягнені спортивних цілей. Це й не дивно, адже для того, щоб досягти бажаного результату у цій справі потрібно багато працювати фізично, не лінуватись, контролювати своє харчування, ритм життя і тд. На інше не в усіх вистачає сил і часу. Проте, серед людей спорту є багато творчих особистостей, які хочуть розвиватись не лише фізично, а й душевно.

Інформує НЕЖАТИН

Одним з таких є ніжинець – Олександр Рубекін. Його всі знають як тренера, котрий не перший рік виковує гарні спортивні тіла ніжинців. Проте, на його сторінці у Фейсбук не рідко з’являються відеоролики, де він грає на гітарі і виконує ліричні, філософські пісні.

Журналісти сайту «Нежатин» поспілкувались з Олександром, аби дізнатись, як спорт може поєднуватись з музикою, сила з романтикою, а мріє – з реальністю.

Одного ранку встав, подивився на себе в дзеркало і зрозумів — треба з цим щось робити.

Ваше життя повністю пов’язане зі спортом. Коли обрали такий шлях?
Спортом почав займатися в школі десь з класу 5 або 6. Завжди брав участь в змаганнях з легкої атлетики, оскільки до цього мав схильність. Трохи пізніше, коли вже підріс, з класу 8-гоо почав займатися воркаутом, на той момент ще ніхто не знав цього слова. Постійно з хлопцями старше від мене на два-три роки виходили з ранку і мінімум три рази в день займалися на турніках.
Заняття на турніках приносили свої плоди, але не давали бажаного результату, бо на той момент я був дуже худеньким. Правда зараз це складно уявити (авт. Сміється). Мені сестра постійно говорила: «Піди запишись в зал, набери трохи ваги, підкачай м’язи».
У 11 класі я захворів, і пролежав два тижні на лікарняному. Потім одного прекрасного ранку встав, подивився на себе в дзеркало і зрозумів — треба з цим щось робити.
Я проходив в зал три місяці. На літо закинув цю справу, через те, що була підготовка до вступу в інститут. З 2007-го року, як зараз пам’ятаю, 23 жовтня я отримав стипендію і на ці гроші купив абонент в спортзал. З того моменту і до цього дня життя моє кардинально змінилося.

Не з бажання заробити все почалось

Як почалась Ваша спортивна кар’єра?
У 2014 році, поряд, де я живу, відкрився спортзал “Качалка”. Мені стало цікаво сходити потренуватися. Десь після мого третього відвідування до мене підійшли власники залу і запропонували працювати інструктором. З цього моменту у мене і почалася тренерська діяльність і донині.
Правда на сьогоднішній момент я працюю в фітнес-центрі “Легiон”, але завжди пам’ятаю те місце, з якого я починав, де отримав великий досвід
Мені дуже подобається моє хобі, яке почало приносити мені прибуток.
Головне цим жити й любити спорт, ніколи не ставивши за основну ціль — заробляння грошей. Адже найбільше щастя для тренера — це коли клієнт отримує бажаний результат.

Дівчата більше прислухаються до порад

Кого легше тренувати: чоловіків чи жінок?
З упевненістю скажу — хлопців легше. Проте, з дівчатами простіше, в тому плані, що вони більш дисципліновані та прислухаються до порад

Тренування з дівчатами більш різноманітні: постійно намагаєшся підібрати індивідуальні тренування в залежності від фізичних показників, або будь-яких травм, якщо вони є.

Хтось шукає причини, хтось — можливості

Чи звертаються зараз за консультацією чи порадами до Вас люди?
Мені постійно пишуть, навіть незнайомі люди: радяться з харчування в основному, але цікавляться і щодо методики вправ.
Взагалі, як думаєте: під час карантину люди підтримують себе в формі, чи все ж відлежуються?
На момент карантину всі скаржаться, що немає можливості позайматися, що їм погано без спортзалу. Хоча більшість все ж виконує деякі фізичні вправи вдома, але воно не те, адже – це зовсім інше навантаження.
Хтось постійно бігає вранці, а деякі клієнти їздять на велосипеді, намагаються хоч якось тримати себе в тонусі.
Я їх прекрасно розумію, тому що і сам став заручником цієї ситуації…

Мама до сих пір зберігає мій перший мікрофон.

У вільний час займаєтесь музикою: коли у Вас з’явилось це хобі?
З дитинства був постійно активною дитиною. Мав багато захоплень: весна, літо осінь — футбол, взимку – лижі та хокей. Те, що коли-небудь буду тренером чи спорт стане невід’ємною частиною мого життя — навіть не міг уявити. У дитинстві я був більше творчою людиною: любив слухати музику, співати, навіть писав свої пісні, вів пісняр, уявляв себе артистом, любив переодягатися, когось пародіювати. Навіть вирізав з дерева мікрофон, закривався в кімнаті й співав, оскільки на той момент дуже сильно цього соромився.
На мій день народження або коли збираємося в сімейному колі згадуємо це. До речі, мама до сих пір зберігає мій перший мікрофон.

Хотів грати на гітарі, а став солістом

А коли вперше до Ваших рук потрапила гітара?
У 2007 році у мене з’явилося бажання навчитися грати на гітарі. Тато дістав мені гітару радянських часів, розписав мені акорди, і я почав потихеньку освоювати ази.
Потім, вже в студентські роки я почав ходити на гурток по гітарі до Ольги Петрівни в агротехнічний інститут, де власне я і навчався.
Студентські роки були найактивніші: понеділок, середа, п’ятниця — спортзал, а вівторок, четвер — гітара.
На другому курсі інституту я вирішив навчитися грати на електрогітарі. Тоді проходило навчання в ЗОШ №16, але так і не навчився тому що запропонували стати вокалістом в групі.
Називалась вона “Гротеск”. У складі гурту я пробув всього один рік. Потім у кожного почалось своє життя, свої турботи… Але я постійно згадую ці часи.

Чи пишете власні пісні під гітару?
Давно не писав, але декілька є в репертуарі.

З яким гаслом йдете по життю?
Головне вірити в те, що ти робиш, і відчувати себе на правильному шляху, постійно йдучи до своєї мети, і ні кроку назад.

Спілкувалась Марина Волинець

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram.