Справжні героїні: Сьогодні у Ніжині проживають учасниці війни

Класик світової літератури О.С.Пушкін, досліджуючи записки кавалерист-дівиці Надії Дурової, задавався питанням: «Які причини змусили молоду дівчину полишити отчий дім, зректися своєї статі та прийняти на себе обов’язки, які лякають і чоловіків? Що спонукало її? Таємні родинні негаразди, запалене уявлення чи кохання?».
А чи спадало комусь на думку, чому в роки Великої Вітчизняної війни 800 тисяч жінок стали поруч із чоловіками? У кожної з них був свій шлях на фронт і одне на всіх бажання – врятувати рідну землю.
Сьогодні у Ніжині проживають учасниці війни: Левадна Марія Степанівна, Пріданнікова Ольга Макарівна, Кононенко Софія Іванівна, Іваненко Галина Андріївна та підпільниця Гриценко Катерина Павлівна. Їм випало стати солдатами найстрашнішої війни ХХ ст.

Друга світова війна, День перемоги, жінки, ніжинки

Усі вони мають поважний вік, слабке здоров’я та спогади про смертельне пекло, у якому їм довелося побувати. Ці спогади ятрять старі рани, а ще душу. На війні жінкам довелося не тільки рятувати поранених, лікувати їх у шпиталях, але й бути снайперами, розвідниками, радистами, пілотами, підривати мости, брати «язика»… Кожна з них бачила війну через призму тієї справи, якою вона займалася.

Друга світова війна, День перемоги, жінки, ніжинки

Тетяна Тимофіївна Вечоринська – радист-розвідник, учасник Сталінградської битви. «Розвідники –чоловіки нас, дівчат, берегли. Приносили дані, а ми передавали їх до штабу дивізії. Доводилося і самій ходити у тил ворога, під артобстріли потрапляти. До всього звикали, окрім смерті, яка завжди була поруч».

Друга світова війна, День перемоги, жінки, ніжинки

Надія Яківна Степаненко – медична сестра, у травні 45-го зустріла Перемогу у Німеччині. «Найболючіше було дивитись в очі пораненим. Вселяти надію ,що їх врятують. Посміхатись та підбадьорювати людину, якій залишилось жити лічені години. І щоб вижити в тих умовах, треба було ставати геть іншою людиною – з іншими емоціями, зором, слухом. Звикати до жахливих реалій життя на фронті».
Свідомо потрапивши на фронт, жінки були готові до ратного подвигу, але не були готові до «чоловічого» побуту війни. Армія теж не була готова до значної кількості жінок у своїх лавах. У що їх одягнути, де розмістити?

Друга світова війна, День перемоги, жінки, ніжинки

Єлизавета Карпівна Желєзнякова – медична сестра фронтового шпиталю, додому повернулася лише у листопаді 1945 року. «Видали мені форму та кирзові чоботи, які були на кілька розмірів більше… Не дивлячись на аскетизм та жах війни, ми намагались залишатися жінками – прикрашали вікна землянок паперовими фіранками, шили кофтинки з тканини для онуч, кроїли білизну з парашутного шовку. А ще – хотіли кохати. Тільки важко було повірити в те, що любов – світле, романтичне почуття може вижити, коли навколо страх, біль…».

Друга світова війна, День перемоги, жінки, ніжинки

 
Катерина Павлівна Гриценко – педагог, член підпільної організації під керівництвом Якова Батюка. «Влітку 1943 року я була заарештована і відправлена до Чернігівської в’язниці. Але доля подарувала мені життя. Потім була Перемога і велика радість, яку не могли з тобою розділити дорогі тобі люди. Бо саме вони зробили можливе й неможливе, щоб прийдешні покоління чули тільки постріли салютів».

Уляна Яківна Кошель
 – фронтова медична сестра, восени 1941 р. вийшла живою з Пирятинського «котла». «Все життя пам’ятаю очі молодих поранених солдат. Забути це не можливо. І спогади ці нестерпні. Відволікаюсь завдяки давньому захопленню – вишиванню. Мої вишиті полотна нагадують про те, який прекрасний і витончений наш світ».
Наталія Дмитренко, заступник директора з наукової роботи НКМ ім. І. Спаського
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *