Люди: як мешканці Чернігівщини обходяться без громадського транспорту?

Україна належить до тих небагатьох країн, які повністю зупинили роботу громадського транспорту у рамках обмежувальних заходів через небезпеку поширення COVID-19. Понад місяць не працювали залізниця, міжміські та міські пасажирські перевезення. Наприкінці березня зупинився громадський транспорт у Чернігові та пасажирські перевезення територією області. У цій ситуації у виграші опинилися власники автотранспорту, адже пересування власним автомобілем контролювалося відносно, хіба що у тих населених пунктах, які були оголошені осередком спалаху небезпечного інфекційного захворювання.
Зараз уже йдеться про скасування карантинних обмежень і поступове повернення до нормальної життєдіяльності. Як жилося без громадського транспорту у населених пунктах Чернігівської області на карантині?

Ніна Терещенко, жителька м. Чернігова
– Я пенсіонерка, але ще працюю, тому до карантину постійно користувалася громадським транспортом, щоб дістатися до місця роботи. Під час епідеміологічних обмежень перебувала постійно вдома, зважаючи, що входжу до групи ризику. На початку карантину дуже рідко виходили до магазину навіть, а зараз уже звикли і припинили боятися. Діти іноді заходили, вони живуть в іншому мікрорайоні – приходили пішки.
Але потреба у транспорті гостро виникла, коли розпочався сезон роботи на дачі. Довелося просити племінника, щоб відвіз. Зазвичай, ми на дачі проводили день-два, але за цих обставин були тиждень, адже племінник міг забрати нас тільки через такий час. Попрацювали на городі, все зробили, проте з транспортом простіше – не прив’язаний до справ своїх родичів, і можеш вільно планувати власний час.
Зараз уже вийшла на роботу, отримала спеціальну перепустку для проїзду в транспорті. Між тим, графік роботи громадського транспорту у режимі спеціальних перевезень не співпадає з моїм, приїхати на роботу – не проблема, а назад повернутися – не завжди зручно. Тому чекаю, коли транспорт запрацює повноцінно.

Юрій Кантур, голова Кіптівської сільської об’єднаної територіальної громади (Борзнянський район). Відстань до Борзни – 22 км, до Чернігова – 145 км

– Мешканцям нашої громади було дуже складно жити без транспортного сполучення з іншими населеними пунктами. До карантину у нас був налагоджений нормальний транспортний зв’язок із Борзною, Черніговом, Києвом. Упродовж карантину у нас обмежувальні заходи у громаді були суворішими, аніж в інших населених пунктах через спалах коронавірусу. Більшість односельців не виїжджали за межі своїх сіл. Звісно, були якісь нагальні питання, потреба придбати ліки чи звернутися в лікарню, то надавали автомобіль сільради, це було безкоштовно. Якщо не виходило, то люди зверталися за допомогою до сусідів чи знайомих, які мають транспорт. Відшкодовували пальне чи платили гроші, які називали власники автомобілів.
Хочу відзначити роботу підприємців, які забезпечували жителів Комарівки й інших населених пунктів хлібом та продуктами. Жодних проблем не виникало. Тільки «Укрпошта» доставляла кореспонденцію чи посилки до контрольно-пропускного пункту на в’їзді до Комарівки, а потім ми перевантажували і доставляли вже до сільського поштового відділення. Це було зроблено з метою безпеки.
Зараз ми очікуємо відновлення роботи громадського транспорту і міжміських перевезень. Але залишається на сьогодні питання про правила проїзду – чи погоджуватимуться автоперевізники працювати в умовах, приміром, заповнення 50% пасажиромісць? Чи не зростуть суттєво квитки? Всі очікують відновлення роботи транспорту, як до карантину.

Віталій Лопатко, Конятинський сільський голова (Сосницький район). Відстань до Сосниці – 25 км, до Чернігова – 120 км

– У мене вже жителі села питають, коли почне працювати транспорт і нарешті автобус заїжджатиме до населеного пункту. Специфіка розташування Конятина в тому, що від автомобільного шляху до села – ще кілька кілометрів. Щоправда, є автобуси, які заїжджають безпосередньо в село для зручності людей. Але так було до епідеміологічних обмежень. На карантині мешканці села вирішували це питання індивідуально, звертаючись до односельців з автомобілями, щоб поїхати до лікарні чи в інших справах. Та й особливо не їздили. У кого діти живуть у містах – там і залишалися. Тільки кілька родин були у батьків на карантині. Воно ж зрозуміло, вийшов у двір – свіже повітря, простір, не міське помешкання!
Знаю, що для літніх односельців було проблемою купити необхідні ліки, то діти надсилали поштою. Поштове відділення у нас працювало безперебійно. У магазинах були необхідні продукти. Тому мені видається, що зручностей особливих ми не відчували, щоб так вже дуже, але, звісно, обмеження нікому не до вподоби.
Усім вже хочеться повернутися до нормального життя. Сподіваюся, що скоро відновиться нормальна робота громадського транспорту.

Катерина Ісаченко, жителька с. Ларинівка (Новгород-Сіверський район). Відстань до райцентру – 20 км, до Чернігова – 170 км

Під час карантину більшість мешканців нашого невеликого села нікуди не виїздили – займалися побутовими повсякденними справами, садили городи. Пора така ж. У нас з чоловіком є свій автомобіль, то іноді підвозили односельців до Новгород-Сіверського, якщо комусь потрібно було в банк, аптеку чи вирішити щось. Так було і до карантину, бо звикли кооперуватися і підтримувати один одного. Мешканцям села не звикати жити в таких умовах.
Автобус сполученням Шостка-Фаївка заїжджав у Ларинівку чотири рази на тиждень (середа, п’ятниця, субота і неділя). Працював приватний перевізник, а потім виникли якісь питання щодо тендеру і три місяці він взагалі не працював. Як тільки все налагодилося – почався карантин. У нашому селі продуктові магазини працювали нормально, а ось із доступом до медичних послуг – проблема і вона не залежить від карантину. І навіть проблема не в доступності, а в умовах, які створюють у селах: одна фельдшерка – на два села Ларинівку і Бугринівку (фахівець працює всього на пів ставки), а місцеві жителі переважно літнього віку, тому часто виникають якісь проблеми зі здоров’ям. Фельдшерка нікому не відмовляє, приймає пацієнтів і вночі, а заробітну плату має невисоку. Це несправедливо!

Василь Гондурак, староста с. Іваниця (Парафіївська ОТГ, Ічнянщина). Відстань до центру громади – 12 км, до Чернігова – 170 км.

Ми жили так, як і вся Україна. Мали обмежені можливості щодо транспортного сполучення. А як поїхати? Тільки власним автомобілем, тому люди і зверталися до сусідів, родичів, кумів. Зараз вже вкрай необхідно відновити нормальну роботу транспорту. Бо особливо потерпали ті селяни, які торгували власною продукцією на невеликих ринках. І ринки не працювали, і доїхати немає можливості. Щоденно багато односельців користуються велосипедами пересуваючись по селу, а ось до Ічні чи Парафіїївки мало хто поїде.
Тому вже виникла нагальна потреба у відновленні роботи громадського транспорту.

Gorod.cn.ua

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram.

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *