Кожного разу, коли звершується літургія, ми чуємо такі слова: «До неба піднесімо серця!» Тобто, Церква нас закликає, щоб ми не тільки на свято Вознесіння звертали свою увагу до неба, як ті апостоли, що споглядали на Христове Вознесіння на небо, але щоб кожної літургії ми актуалізували цю подію в наших серцях.
Небо для нас, насправді, невідоме, таємниче, безмежне. Але для нас, християн, небо є образом нашого життя з Богом, постійного перебування з Ним. Своїм Вознесіння Христос нам показує шлях на небо. До Христа цей шлях не просто нам був не відомим, він був нам закритим, тобто недоступним. Після Вознесіння Христа, ми християни теж покликані до вознесіння, до того, щоб серцем перебувати на небі. Одночасно живучи на землі, ми серцем маємо бути на небі. Відсутність вознесіння нас приземляє і робить просто тваринами, які живуть інстинктами, пошуком їжі і таке інше. А вознесіння підносить нас над суєтою, спонукає до пошуку вічних смислів.
Тому, Вознесіння Христа для нас радість, бо цим Він відкрив для нас небо, яке до цього було нам недоступним. Піднесімо свої серця до неба, до Бога, «бо де скарб ваш, та буде й серце ваше» (Мф.6:21).
