І знову про них: наші ніжинські огірочки

Вважається, що першими селекціонерами, засолювачами і розповсюджувачами ніжинських огірків були місцеві греки, що оселилися тут у середині XVII століття після перемоги українців у Національно-Визвольній війні 1648—57 років — тоді спеціальним універсалом від 5 травня 1657 року гетьман Хмельницький надав грекам право на самоврядування, звільнив від сплати будь-яких податків і дозволив не виконувати державні повинності.

Греки-прибульці швидко освоїлися і розгорнули широкомасштабну торгівлю в Україні, встановили ділові зв’язки з Австрією, Німеччиною, Італією, Польщею, Росією, Туреччиною, вони розбудовували Ніжин (звели церкву, школу, магістрат) і займались сільським господарством у околицях. Саме з Греції, за переказами, переселенці привезли з собою насіння мініатюрних огірків, незнаних досі в Україні.

У заплаві річки Остер вони почали вирощувати ці огірки, відтак солити їх за своїм особливим рецептом. Приготовлені в такий спосіб хрусткі огірочки виявилися чудовою закускою і були популярними в окрузі. Незабаром вирощування і приготування ніжинських огірків поширилося на ближні села, зокрема Бобрик та Липовий Ріг.
Слава про смакові якості огірка швидко росла.

Потьомкіну, як розповідали сучасники, вони настільки припали до смаку, що під час другої російсько–турецької війни він посилав за ними гінців за сотні верст з-під Очакова. А 1787 року російська імператриця Катерина ІІ, відвідуючи Україну, на шляху до Криму, скуштувала ніжинські огірки, які Потьомкін завбачливо наказав приготувати, і дала наказ, виголосивши історичну фразу:
«Впредь неизменно поставлять нежинские огурцы к царскому столу в Петербург»
Так ніжинські делікатеси зненацька стали джерелом гарного прибутку для міста, а також засобом збуту іншої місцевої сільськогосподарської продукції.
За переказами, з розширенням кордонів Російської імперії на південь і заснуванням міста Одеси 1793 року, коли ніжинські греки почали масово переїжджати туди, лишаючи місто, за багаторічну гостинність, вони ніби-то подарували городянам насіння своїх огірків і розкрили секрети їхнього соління, так що вже в середині XIX століття вирощування і засолювання ніжинських огірків стало в місті звичною справою.

1850 рік — початок розвитку промисловості по засолюванню огірків. Справу почав житель міста на ймення Яресько, який виготовив кілька десятків трьохквартних бочечок «пікуля» на оцті і почав продаж продукту в місті та навколишніх ярмарках. Спочатку товар мав невеликий попит.

 

На промислову основу місцеві огірки у 3-й чверті XIX ст. поставили підприємці-євреї Гольденберги. Саме завдяки їм хрусткий продукт почали споживати за межами Ніжина не тільки члени царської родини, але й пересічні мешканці багатьох міст України та Росії. А 1879 року про ніжинські огірки вперше довідуються в Москві.
Відтоді місцева огіркова промисловість успішно розвивається, і 1897 року поставлено своєрідний рекорд — в Ніжині було засолено 100 вагонів огірків. Соління з Ніжина також почали вивозити до Копенгагена, Берліна, Парижа, Лондона, Стокгольма (загалом до 1917 року продукт поставлявся до 56 країн світу).


До Жовтневого перевороту 1917 року підприємство Гольденбергів фактично лишалось монополістом у виробництві засолених хрустких ніжинських огірків. Після того, як російський цар Микола ІІ зрікся трону, поставки до Петрограда припинилися. А з початком громадянської війни, цей вид продукції взагалі перестали випускати, а завод розграбували.
Лише 1927 року, тобто уже за СРСР, на основі старого підприємства розпочав роботу Ніжинський консервний комбінат.


У радянські часи ніжинський завод став найвідомішим у СРСР виробником консервованої плодово-овочевої продукції та експортував соління до 70 країн світу. Але в самому Радянському Союзі банка ніжинських огірків (з етикеткою «Ніжинські») лишалася незмінним дефіцитом.
Клімат та місцеві чорноземи стали підґрунтям для вирощування відомих «ніжинських» огірків на ланах поблизу Ніжина. У радянські часи угіддя колишнього колгоспу «Ленінський шлях» (потім «Правда») давали на переробку до Ніжинського консервного комбінату понад 1000 тон за рік, при цьому врожаї «ніжинських» у сприятливі роки перевищували 200 центнерів з гектара. На збір врожаю огірків щороку запрошували охочих і присилали за разнарядками — від піонерів до пенсіонерів. Вагомий вклад у популяризацію «ніжинських корнішонів» внесли землероби довколішніх сіл, в т.ч. і села Безуглівка.


У 1990-ті роки під час економічної кризи обсяги виробництва ніжинських огірків зменшилися. Однак слава ніжинського огірка не втрачена і сьогодні. Замовлення на поставку цього продукту надходять як з близького, так і з далекого зарубіжжя — ніжинські делікатеси експортуються більш ніж у 30 країн світу. А місцевий консервний комбінат успішно розвивається у складі Fozzy Group.


2004 року першу партію знаних ніжинських огірків відправлено до столу британської королеви Єлизавети ІІ — Королівський двір оцінив якість продукції і вирішив постійно замовляти знамениті овочеві делікатеси.
За матеріалами Wikipedia.

Mykola Hrybyniuk для Подорожуючи Україною

Фото з мережі

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram.

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *