Місцеві вибори. Які новації готує влада

Передвиборчий свербіж. Навіщо «слуги» переписують Виборчий кодекс

У четвер парламент голосами здебільшого монобільшості прийняв в першому читанні законопроєкт №3485 «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення виборчого законодавства». Він передбачає реформу Виборчого кодексу та інших дотичних законів. Враховуючи, що на носі жовтневі місцеві вибори, які важливі для усіх парламентських сил, можна не сумніватись, що до другого читання закнопроєкт буде атакований величезною кількістю правок. Тож нахрапом провести ці зміни навряд чи вдасться.

Ігри з виборчою системою, а потім Виборчим кодексом – історично одне з улюблених занять українських парламентарів. Наприкінці своєї каденції попередня Верховна Рада з боями проголосувала Виборчий кодекс – стараннями тодішнього спікера Андрія Парубія, який ставив його на голосування 17 разів. Історія прийняття того кодексу була дуже довга – його проєкт був зареєстрований ще в 2015 році, в 2017 його (причому випадково – мінімальними 226 голосами) документ прийняли за основу, а перед «дембелем» Рада довгий час розглядала понад чотири тисячі поправок до нього. Спротив парламенту був зрозумілим – цим проєктом скасовувалась мажоритарка та запроваджувалась пропорційна система з відкритими списками. Кодекс, який мав почати діяти з 2023 року, поєднував в собі п’ять документів – закони про вибори президента, народних депутатів, місцеві вибори, а також про Державний реєстр виборців та Центральну виборчу комісію.

Але Парубій старався дарма: новий президент Володимир Зеленський, переступивши поріг Банкової, ветував напрацювання попередників та повернув документ депутатам вже нової Ради із 17 власними уточненнями. Депутати за три місяці після цього спромоглися проголосувати кодекс заново, і з нового року він вступив в силу. Зокрема, в ньому залишили тільки закони про вибори, але вилучили закони про ЦВК та Державний реєстр виборців.

Виборчий кодекс з відкритими списками від Парубія передбачав, що виборцю доведеться зазначити в бюлетені лише номер симпатичної йому партії, визначений жеребкуванням, який він мав вписати у відповідні віконця. Нижче в бюлетені виборець за своїм бажанням міг зазначити номер кандидата від цієї партії, висунутого нею на відповідному окрузі. Поставало питання, як всі ці списки з нумерацією розвішати в кабінках чи при вході на дільницю, що спричинило б певні складнощі для виборців.

За новими «зеленими» правилами в бюлетень будуть вписані не тільки списки партій, а й всі кандидати з її регіонального списку (яких може бути від 5 до 12). Вже зараз можна уявити розміри цих «полотнищ». Непроста й без того система підрахунку голосів, яка містилась в минулому кодексі, ще більш ускладнюється в новому – для кандидатів застосовуватиметься так звана норма 25% від виборчої квоти. Складність в тому, що саму виборчу квоту ЦВК розраховуватиме вже після закриття виборчих дільниць.

Виборча квота – це середня кількість голосів, необхідна для отримання партією одного мандата. Саме завдяки цій нормі ідея з відкритими списками дещо нівельована. На практиці це буде виглядати так – партія формує регіональні списки, де на виборах в облраду та міськраду виставляє в кожному окрузі, в залежності від його масштабу, від 5 до 12 кандидатів. Що важливо – сама при цьому визначає, в якій черговості. Потім за спеціальною формулою ЦВК визначає, скільки кандидатів з цього округу від кожної партії потрапляє до міськради чи облради (якщо вона проходить 5% бар’єр). Визначений партією порядок списку може змінитись тільки у випадку, якщо хтось «з підвалу» набере 25% виборчої квоти – тоді він очолює список, а всі інші зсуваються вниз. Але експерти сходяться в думці, що набрати ці 25% буде дуже складно (хіба що в малих містечках), тож фактично списки залишаються так само закритими і залежними від партійного керівництва.
Зараз ми говоримо саме про місцеві вибори – парламентські будуть проходити по аналогічній процедурі, але зі своїми нюансами. Та й до тих пір, як показує практика, систему можуть ще сто разів змінити.

Так само на ходу нинішній парламент переписує й інші правила, при цьому часто сам собі суперечить. Наприклад, наприкінці жовтня вже був проголосований в першому читанні законопроєкт № 2769 про зменшення в дев’ять разів розміру застави, яку мають сплачувати партії та кандидати для участі на місцевих виборах. Він був зареєстрований опозиційними депутатами, але при цьому за основу його підтримали 200 «слуг».

За існуючим Виборчим кодексом партія має сплатити заставу за виставлення свого списку на місцевих виборах до обласних та міських рад та міських голів у містах з кількістю виборців більше 90 тис. Застава складає результат множення чотирьох розмірів мінімальної заробітної плати (зараз це 4723 грн на місяць), встановленої на день початку виборчого процесу, на кожні 10 тисяч виборців. Тобто чим більше місто чи область, тим більше грошей доведеться викласти. Так, за підрахунками руху «Чесно», найбільшу грошову заставу доведеться сплатити на виборах міського голови та в міськраду Києва (4 млн грн), а найменшу – в Ужгороді (170 тис.). А от щодо облрад, то найдорожче вийде балотування до Дніпропетровської (4,67 млн грн), а найдешевше – до Чернівецької (1,28 млн грн).
Але надалі все застопорилось – проєкт відклали в довгий ящик. Згодом стало зрозуміло чому. На початку тижня з’явилося звернення багатьох політичних партій та громадських організацій, які забили на сполох, що законопроєкт № 2769 ніхто і не збирався голосувати в цілому. Зниження розміру застави виявилось закладеним в змінах до Виборчого кодексу від монобільшості – от тільки там він знижувався не в дев’ять разів, а лише вчетверо (до однієї «мінімалки» за кожні 100 тис. виборців). Саме такий її розмір і був прийнятий в четвер за основу.

До того ж, запропонованими в першому читанні змінами вибори за пропорційною системою з відкритими списками мають відбутися у містах з населенням від 15 тис. виборців (наразі – від 90 тис.). Таким чином мажоритарка лишиться лише в містечках та селах. Але й для тих, хто зможе балотуватися по мажоритарці парламентарі, раптом забажали вимагати заставу в розмірі 20% від мінімальної зарплати. Нібито тисяча гривень – це небагато, але не забуваємо, що мова йде про села.

Про те, з якими новаціями Україна наближається до місцевих виборів, «Главком» поговорив з головою Комітету виборців України Олексієм Кошелем.

Голова Комітету виборців України Олексій Кошель
Ще недавно передбачалось зменшення застави в дев’ять разів, нині – лише в чотири. Який рівень застави ви особисто вважаєте прийнятним?

Це дуже делікатна тема. З одного боку, він має створювати деяку перешкоду і фінансовий бар’єр для кандидатів і партій, які беруть участь у виборах заради виборів та для частини технічних кандидатів. Але коли йдеться про серйозне змагання і на вибори кидаються великі видатки, то жодна застава не буде становити проблеми для технічних кандидатів – їх все одно будуть шукати, змінювати їм імена та прізвища та реєструвати. Як на мене, зниження застави у дев’ять разів було б цілком прийнятним. Це, з одного боку, дозволило б, стимулювати кандидатів брати участь в виборах, але й не перетворити вибори на змагання марнославства.

Але разом з тим треба переглянути підстави для повернення застав, аби повертати їх першій трійці або п’ятірці кандидатів, які отримують певний відсоток голосів. Для кандидатів в депутати в ОТГ застава взагалі має бути символічною, бо там взагалі може постати проблема їх знайти.

Тим не менш, вводиться грошова застава для кандидатів у сільради. Це плюс до того, що вони мають заповнювати декларації.

Це найбільша проблема, яка може призвести до того, що частина кандидатів, які могли б успішними на рівні місцевого самоврядування, просто не братимуть участь у виборах. Те ж декларування може коштувати певних зусиль, але застава просто може стати перешкодою.

Одна з головних дискусійних норм, яка була проголосована в першому читанні, – це заборона висування без партійної прописки (самовисуванцем) в містах, де проживає більше 15 тис. виборців (на відміну від нині діючих 90 тис.). І «слуги» натякають, що можуть цю цифру ще знизити. Вважаєте таке посилення партійної складової на місцевих виборах доцільним?

Звісно, партіям з впливовими брендами буде значно простіше, коли виборці будуть голосувати за партії, а не за конкретних осіб. Теоретично я за те, аби зменшувати цей поріг і запроваджувати партійні вибори, а в малих містах та, може, навіть селах – двотурові вибори міських голів.  Але потрібно вирішувати ці питання, виходячи з українських реалій, – коли у нас багато партій існують у віртуальному форматі. Звіт партії «Слуга народу» за минулий рік показав, що в ній не працює жодного працівника ані на центральному рівні, ані на регіональному. Нема дієвих регіональних структур. Та сама ситуація з «Голосом» – нова політична партія за рік не встигла розбудуватися.

До останнього кулуарно обговорювалась потенційна норма, що партія обов’язково має висуватись в двох третинах областей і встановлений всеукраїнський прохідний бар’єр в 5%. Яку просто б не потягнули локальні проєкти…

Думаю, ця ідея не буде реалізована якраз через те, що піднявся великий скандал, і президент пообіцяв, що ніяких штучних бар’єрів не буде створено. От саме через цю публічну обіцянку навряд чи провладна більшість зможе реалізувати такі плани. З одного боку, є проблема, коли існує і надалі створюється велика кількість регіональних партій, діяльність яких не виходить за межі міста чи області. При цьому вони отримують серйозні показники на місцевих виборах, що може становити серйозні загрози, зокрема, в контексті сепаратизму в окремих регіонах.

Так тому влада нібито і хоче їх урізати в правах.

Для того, щоб така загроза була меншою, треба зробити кілька кроків – реформувати законодавство про політичні партії щодо діяльності їхніх партійних осередків і так далі. Потрібно стимулювати партії виходити за межі своїх містечок та областей. Насправді, деякі партії тоді помруть природною смертю, але окремі будуть розвиватись. Натомість за кілька місяців до старту кампанії встановити такий серйозний бар’єр –  це метод сокири і вбивства малих політичних партій, щоб ті не склали конкуренцію.

Що «слуги» хочуть змінити в Виборчому кодексі:
Зменшити розмір застави для партій та кандидатів для участі на місцевих виборах в чотири рази (до розміру однієї мінімальної зарплати на 100 тис. виборців)
Запровадити заставу для мажоритарників (20% від «мінімалки»)
Зменшити поріг для мажоритарки для населених пунктів до 15 тис. виборців
Дозволити одночасно балотуватись до облради та ОТГ
Більш детально розписати поняття підкупу
Запровадити механізм боротьби з двійниками
Зробити можливим подання кандидатами документів онлайн
Посилити роль депутатських груп при формуванні виборчих комісій
Чи ефективними будуть засоби, спрямовані на боротьбу з підкупом виборців, закладені у змінах до кодексу? Коли поняття підкупу деталізується і уточнюється, що підкупом вважається роздача продуктів та спиртних напоїв.

Це може подолати проблему підкупу, але лише частково – розібратись тільки з тими кандидатами чи партіями, які дуже грубо використовують ці технології. Але вирішення питання підкупу можливе тільки через підвищення політичної культури та створення прецедентів притягнення до відповідальності за підкуп. Коли їх з’являться сотні, тоді реально це може спрацювати. Проте ніхто не заважатиме скупити голоси виборців до початку виборчої кампанії. Більш того, я впевнений, що вже найближчими місяцями ми побачимо масовий розсипання «щедрот» від політсил та кандидатів. Ефективність підкупу дещо зменшиться, але під час виборів люди пам’ятатимуть, хто подарував їм продуктові набори у серпні – на початку вересня. Дуже складно буде довести такі механізми підкупу як організація концертів, святкових заходів, подарунків для дітей.  І це не залежить від того, які законодавчі зміни ми приймемо. Що зробити, коли благодійний фонд імені кандидата чи його дружини масово роздає цінні подарунки школярам? Зрозуміло, що коли школяр принесе цей смартфон додому, він розповість батькам, хто йому його подарував. А офіційно кандидат не буде мати до цього жодного відношення.

А як щодо боротьби з технологією двійників, боротьбу з якими оголосила монобільшість? «Слуга народу» дуже страждала під час кампанії через різних клонів.

Така боротьба може мати лише психологічний ефект, якщо потенційний двійник злякається відповідальності. А якщо не злякається, то треба довести факт, що цей двійник взяв у когось гроші в обмін на обіцянку взяти участь у виборчій кампанії. Переконаний, зробити це буде майже неможливо.

Голова «Слуги народу» Олександр Корнієнко розповідав, що ці зміни надають іноваційну можливість одній людині балотуватись одночасно в облраду і в ОТГ.

В Україні вже були такі приклади, коли дозволялось балотуватись одночасно до різних органів влади – наприклад, до парламенту і місцевих органів влади. Тому не бачу в цьому нічого інноваційного та й суттєвих плюсів від застосування такої норми на сьогодні не бачу. Але цей пакет змін до Виборчого кодексу справді потрібен. Окремі його норми для мене суперечливі, окремі – неприйнятні, але треба вирішувати проблеми, які мають місце в виборчому законодавстві.

Проте разом з тим кодекс не вирішує багатьох принципових питань. Наприклад, є доволі суттєва проблема з виборчим бюлетенем. На відміну від простої його форми, яка раніше обговорювалась і коли можна було проголосувати двома цифрами (партія та кандидат)  у регіональному списку, зараз ми будемо мати одну з найскладніших форм виборчих бюлетенів. За моїми прогнозами, нас чекає достатньо конфліктний і складний процес підрахунку голосів, який триватиме вечір, ніч і ранок наступного дня. Це буде достатньо складна система для членів виборчих комісій. Крім цього, кодекс не вирішує впливу політичної реклами на виборах, на яку буде витрачатись 80–90% виборчих фондів. І знову люди підуть голосувати за гасла і телевізійні ролики. Я б встановив, що такі витрати не можуть складати, скажімо, більше 30%.

Також не вирішене питання прозорості фондів виборчих коштів. В час інтернет-технологій кандидати мали б звітувати за надходження і витрати на рахунки виборчих фондів в онлайн-режимі щодня.

Так нинішня влада якраз з самого початку казала про необхідність діджиталізації виборчого процесу, аж до проведення виборів онлайн.

Особливої цифровізації я там якраз не побачив. Так, до ЦВК документи можна буде подавати онлайн, і це дуже добре. Але, нагадаю, що минулим складом комісії (яка сама по собі не має права законодавчої ініціативи – Ред. ) було розроблено досить якісні зміни до виборчого законодавства, якими пропонувалось на парламентських та президентських виборах запровадити електронний механізм передачі протоколів від тервиборчкому до ЦВК. Вся країна тоді могла б швидко дізнатись імена переможців, і вирішувалась би проблема стояння в чергах вночі з мішками бюлетенів і передачі їх в окружні виборчі комісії. А поки ми чули лише загальні слова, що відбудеться діджиталізація виборів, але реальні дієві механізми не запроваджуються. Я не кажу про електронне голосування, бо запроваджувати його зараз в прискореному форматі – це злочин. І дуже добре, що монобільшість це розуміє і не проводить небезпечних експериментів на виборах. Але є інші формати, які потрібно було б застосовувати.

Коли ці зміни треба прийняти остаточно, аби місцеві вибори восени відбулися без особливих складнощів?

Є певна логіка парламентської роботи: думаю, раніше середини липня ми не побачимо прийняття цих змін, але, сподіваюся, що між першим та другим читанням буде багато правок і вдасться максимально виправити ті помилки, які є у Виборчому кодексі.  Але часу для прийняття принципових змін фактично не залишається. Тому вже зараз ми можемо говорити про потенційні проблеми в день виборів. Вирішувати їх вже зараз можна достатньо тривалими інформаційно-просвітницькими програмами – пояснити виборцям форму бюлетеня, процедуру голосування, логіку виборчого закону тощо.

Павло Вуєць

Джерело: «Главком» 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *