Слово священика: Притча про таланти

 

 

 

 

 

У 16-ту неділю після П’ятидесятниці,  27 вересня, в Церкві ми чуємо слова з Євангелії від Матфея (25 глава, 14-30 вірші), де Ісус Христос притчею уподібнює Царство Небесне до господаря, який, відходячи в дорогу, покликав своїх рабів і передав їм своє майно. Так одному дав п’ять талантів, тобто монет, іншому два, а останньому один талант. Всі крім останнього використали таланти на діло, примноживши їх, а той, хто отримав один, пішов закопав його у землю. Коли прийшов час, і господар повернувся, він покликав своїх рабів і вимагав у них звіту. Той, хто отримав п’ять талантів, приніс примножене на п’ять, той, хто одержав два таланти, теж примножив і віддав господарю. Тому ці раби були нагороджені господарем. А той, хто отримав один талант підійшов до господаря і сказав: Господарю! Я знав Тебе, як жорстоку людину, жнеш де не сіяв, і збираєш, де не розсипав; і, побоявшись, пішов і закопав талант твій у землю; ось тобі твоє. Тоді господар наказав забрати у нього талант і віддати тому, хто мав десять талантів, а негідного раба наказав викинути у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. В кінці притчі звучать такі слова: «Бо кожному, хто має, додасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те що має».

Зрозуміло, що таланти у цій притчі означають не гроші, і Христос не навчає своїх учнів як правильно розпоряджатися багатством, щоб його примножити. Символізм притчі нам говорить, що людина, народжуючись у цьому земному світі, отримує від Бога якісь таланти. Це не обов’язково здатність писати музику, картини чи щось подібне, хоча це є і особливим талантом від Бога. Таланти, як дар від Бога, є даром або духовним, або фізичним, уміння і навички, професія, все те, що ми маємо і чим користуємось у земному житті, зрештою, саме життя є талантом, даром від Бога. І людина повинна примножити цей дар. Не закопувати у землю, як це було з нерозумним рабом, а, навпаки, пустити його в діло, щоб коли прийде господар, коли ми предстанемо перед Богом, ми показали Йому, що Він нам дав і як ми цей дар використали, розвили, удосконалили і примножили. Слід також пам’ятати, що кожен отримує в міру своїх сил. Господь Сам знає кому скільки потрібно по силам. І той, хто отримує один талант, це не приниження. Бо кому багато дається, з того багато і стягується. А ми часто думаємо не про те, щоб примножити свій особистий талант, а про те, що хтось має більше від нас. Або, отримавши багато, вже не піклуємось про його примноження, а просто насолоджуємось, витрачаємо і часто безглуздо те що маємо.

Кожна людина щось має в цьому житті, якийсь дар. Маючи життя, здоров’я ми теж повинні його берегти, не занапастити спиртним чи поганими звичками. Якщо маємо дар духовний: віру в Бога, чи любов до когось, то маємо піклуватись про це так, щоб з часом наша віра могла гори переставляти, а любов зцілювати від ненависті, гордості. Тому будемо молитися, вірити, любити, щоб, примноживши ці таланти, показавши їх Богу, ми унаслідували Царство Небесне.

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь