У неділю 17-ту після П’ятидесятниці Церква закликає нас розмислити над словами з Євангелії від Матфея (15 глава, 21-28 вірші), де описується як одна жінка-хананеянка йшла за Христом і благала: «Помилуй мене, Господи, Сину Давидів, дочка моя тяжко біснується». Спаситель на її благання мовчав. Тоді учні Його почали просити за неї, щоб відпустив її, бо дуже кричала їм у слід. Але Христос відповів їм, що Він посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого. Не задовольнившись такою відповіддю, жінка-язичниця підійшла до Ісуса Христа, вклонилась Йому і каже: «Господи, допоможи мені». Тоді Христос відповідає, що не добре взяти хліб у дітей і кинути псам. Такий принизливий символ Христос використовує для того, щоб виявити глибину смиренності і віри жінки-хананеянки, яка просила за здоров’я своєї дочки. І це є прикладом для нас невпинно благати Бога про свої турботи і негаразди. Ми бачимо багато навколо здорових людей і ми їх можемо навіть вважати грішними, а ми самі перебуваємо у різних недугах і хворобах. У таких ситуаціях людина буває нарікає і на Бога, що до такого допустив. Та відповідь цієї жінки також заставляє нас задуматись над багато чим. Вона сказала: «Так, Господи! Але і пси їдять зі столу господарів їхніх». Тільки тоді Христос сказав, що віра її велика і дочка її зцілилась у ту ж мить. Для того, щоб отримати від Бога очікуване за прикладом жінки-хананеянки людина повинна мати постійну молитву, віру, терпіння і смирення.
Дуже часто люди вважають за слабкість мати такі чесноти як терпіння, а, особливо, смирення. Та насправді саме завдяки цим якостям людина стає сильною. В християнстві так завжди. У стосунках з Богом людина часто сприймає події, вважаючи їх злими і не корисними для себе. Та Господь веде людину до спасіння через випробування у вірі, у терпінні, у смиренні і лише тоді людина досягає очікуваного. Навіть Христос не уникнув самоумаління. Це трапилось ще до страждань на хресті, тоді, коли Він умивав ноги учням. З людської логіки Вчитель не повинен мити ноги учням, а, навпаки, учні Вчителеві. Але Христос зупиняє апостола Петра, коли той протирічить Йому. Тоді стає зрозумілим, що подія з хананеянкою не є принизливою для неї, а навпаки. Коли людина терпить, смиряється, тільки тоді отримує і досягає того, чого очікує найбільше.
Навчившись терпіти з молитвою і вірою в серці, людина перемагає зовнішні негаразди, які постійно атакують її кожного дня. А смирення приводить нас до бажаної пристані. Бо тільки тоді ми досягаємо Царства Небесного, коли ми будемо вважати себе недостойними. А кожна, хоч і не велика, наша думка про свою достойність одразу ж відводить нас від Бога. Тому жінка-язичниця, вважаючи себе недостойною себе їсти хліб за одним столом з Спасителем, а тільки збирати крихти з землі, отримує бажане. Так і ми, возлюблені браття і сестри, повинні вважати себе недостойними будь-яких благ, а з терпінням, смиренням, вірою молити Бога про прощення своїх гріхів і тільки тоді отримаємо очікуваного.
