Чому мудрі люди ніколи ні на кого не ображаються – ?

 

Іноді життєві проблеми та негаразди навалюються на нас усі разом і в один день. І нам здається, що усі спроби налагодити ситуацію, ведуть ще до більших проблем.

Саме тому більшість людей звикли звинувачувати навколишній світ у своїх нещастях – легше образитися на когось, ніж на себе.

Однак, образа ще нікого ніколи не зробила щасливішим. Це почуття ніби стискає людину в лещатах, «висмоктує» всі її сили та не дозволяє вирішити її проблем.

Ми вважаємо, що почуття образи – така ж проблема, як і будь-яка інша. А значить, з цим почуттям потрібно боротися. Але як? – запитаєте ви.

Для початку, потрібно розібратися, чому люди ображаються. Ви ж не ображаєтеся на собаку за гавкіт або на кішку за нявкання? То чому ображаєтеся на людей за те, що вони такими народилися?

Усьому виною є ваші власні невиправдані очікування, коли ви покладаєте на людей великі надії, а вони їх не виправдують.

Ви хочете, щоб дружина зрозуміла, що ви втомилися на роботі та не можете полагодити той стілець зараз … А замість цього вона влаштовує скандал, бо він лежить без ніжки вже півроку.

Для вас важливо, щоб чоловік завжди пам’ятав день вашого знайомства … І ображаєтеся, коли не одержуєте від нього подарунка на вашу річницю.

Ви очікуєте на розуміння і пораду від батьків, коли розповідаєте їм про труднощі виховання ваших дітей … Замість цього вони знизують плечима і заявляють, що ви самі в усьому винні, і що вони натерпілися від вас і ще й не такого.

Ви розраховуєте на допомогу друзів, але вони стверджують, що ваші проблеми – дурниця у порівнянні з їх власними.

Ви очікуєте від дітей подяки за свої зусилля і любов, а отримуєте у відповідь нові забаганки, капризи та докори за старомодність.

Ви, врешті-решт, очікуєте, щоб вас просто залишили в спокої.

Розчарування від невиправданих надій супроводжує життя кожної людини.

Крім того, чим більше ви сподіваєтеся на когось, тим сильніше почуття образи. Чим яскравіше ви уявляєте реакцію іншої людини, тим сильніше ви в ній розчаруєтеся, якщо вона вчинить не так, як ви собі надумали.

І тут теж є свої причини: нас з дитинства вчать, що ми завжди щось комусь винні.

У дитинстві ми повинні добре себе поводити, слухатися батьків і вчитися на «відмінно».

З часом додаються й інші зобов’язання: жінка повинна вийти заміж і народити дітей, а чоловік повинен влаштуватися на хорошу роботу і багато заробляти.

А коли у вас з`являються діти, то вони повинні бути слухняними, вихованими та охайними…

І таких оцих «повинні» з кожним роком все більше і більше.

А з віком у людини починають з’являтися думки:

«Оскільки я всім навколо щось повинен, то значить і мені всі навколо винні. Хоча б через те, що я намагаюся прожити це життя гідно і з повагою ставлюся до навколишніх (принаймні, мені так здається)».

Ось так і виникають невиправдані очікування.

А потім, коли доля вирішує по-іншому, не так як ви очікували – ви ображаєтеся і розчаровуєтеся.

Річ у тому, що причини образ треба шукати не ззовні, а всередині себе. Повірте: ззовні ви нічого не знайдете. Зате поки будете шукати – почнете звинувачувати всіх навколо, влаштовувати скандали, мучити себе і близьких.

Коли ви ображаєтеся, ви хочете, щоб хтось інший зрозумів і розв’язував вашу проблему.

Але це неможливо! Інша людина не може «залізти» до вас в голову і зрозуміти, чому вам боляче і що їй потрібно робити, щоб цей біль втамувати. Саме тому впоратися з образою і її причиною здатні тільки ви й ніхто інший вам в цьому не допоможе.

Повторю іще раз:

Коли ви ображаєтеся, то завдаєте біль лише собі, тому що очікуєте від іншої людини отримати допомогу, яку ви повинні надати собі самостійно.

Ось притча, яка пояснить цю думку краще будь-яких зарозумілих пояснень:

“В одного духовного вчителя був учень. Одного разу він сказав своєму вчителеві:

– Майстре, я давно вчуся у тебе і знаю, що ти збагнув Божественну мудрість. Ти завжди спокійний, у тебе завжди гарний настрій, ти ні на кого не ображаєшся і не злишся. Я теж хочу бути як ти. Навчи мене!

– Добре. Принеси картоплю і мішок.

Коли учень зробив це, вчитель продовжив:

– Якщо ти образишся чи розізлишся на когось, надряпай його ім’я на картоплині та кинь її в мішок.

– Зрозуміло, а далі потім що робити? – здивовано запитав учень.

– Завжди носи мішок з собою і кидай в нього картоплю щоразу, коли хтось тебе розізлить або образить.

– Добре, – відповів учень.

Минуло кілька місяців. Учень робив все, як велів учитель, тому його мішок дуже скоро став тяжким, та ще й картопля почала гнити ТА смердіти. Учень не витримав і знову прийшов до вчителя:

– Учителю, я втомився тягати за собою цей тяжкий смердючий мішок. Прошу тебе, дай мені інше завдання!

Мудрий вчитель посміхнувся і відповів:

– А хіба у своїй душі ти носиш не такий смердючий багаж з образ і злості на інших людей?
Як тільки ти починаєш ображатися, на твою душу опускається важкий камінь, а ти навіть не помічаєш цього.

З часом кількість цих каменів зростає. Вразливість стає звичкою, звичка формує характер, а характер породжує погані смердючі пороки.

І поки ти носив цей матеріальний мішок, ти зміг побачити, як все це насправді виглядає зі сторони.

Образа сидить тільки У твоїй голові. Навчися звільняти голову від цієї гнилі – і станеш щасливою людиною.

І сподіваюся, що наступного разу, коли ти надумаєш образитися, ти добряче задумаєшся: чи потрібен тобі ще один смердючий мішок з бульбою на горбі?”

Джерело

Фото з мережі

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *