Ніжинець про чоботи в обмін на мед: подарунки німецьких скелетів часів Другої світової війни

 

Друга світова війна 1939-1945 років – найжорстокіше військове протистояння за всю історію людства. Історія досі не знала такої кількості учасників війни, методів боротьби та жертв. До ХХ ст. військові протистояли військовим, вирішуючи свої завдання на театрах бойових дій. Цивільне населення, у разі визнання влади сильнішого, здебільшого отримувало право на життя.

Фото з мережі

Друга ж світова війна стала небаченою бійнею не лише на лініях фронтів, а й в тилу, проти мирного неозброєного населення. Вся сила наукової думки і технічного прогресу, що століттями невпинно рухалася до свого вдосконалення, у 1939 р. була спрямована на знищення ворожих сил та зачистки територій для життєвого простору «арійської нації» Германії чи воїнів імператорської армії Японії. Розвиток військової техніки вперше звів нанівець людський фактор та особисту майстерність воїнів. Байдуже, як вміло ти володієш холодною зброєю чи влучно стріляєш з гвинтівки. Проти танків і авіації це не має жодного значення. Ти просто мішень.

Чи знаєте Ви, яке кладовище у світі є найбільшим? Відповідь може Вас здивувати. Це – планета Земля. Від пісків пекельної Сахари до глибоких безодень океанів та від непрохідних джунглів Латинської Америки до кам’яних мегаполісів Нью-Йорка, все, що є в нас під ногами – густо засіяно рештками тіл померлих та загиблих у війнах. Поважаючи пам’ять померлих та прагнучи не порушувати їх спокій, людство завжди намагалося доглядати на кладовищами та переносити туди тіла померлих. Втім, це не завжди вдавалося зробити вчасно. Особливо, коли мова йшла про періоди воєн. У Другу світову війну люди гинули з такою швидкістю, що їх не встигали ховати на кладовищах чи братських могилах. Через безперервність бойових дій, на окремих ділянках фронтів тіла загиблих могли лежати місяцями, а той роками.

Територія України, якою двічі смерчем пройшов фронт бойових дій, теж належить до категорії кладовищ Другої Світової війни. Мій дід Костянтин Желєзко (р. ж. 1928-2001) згадував, як під час служби в лавах Червоної Армії в кінці 1940-их років, йому неодноразово доводилося розкопувати місця бойових дій. У післявоєнні роки особливо гостро стояла проблема розмінування та розчистки сільськогосподарських земель від ровів, окопів, знищеної бойової техніки та тіл загиблих. Розбираючи окопи, тодішні солдати Червоної Армії – переважно вихідці з бідних сільських родин, влаштовували «цікаві» змагання з пошуків скелетів. Не будемо приховувати, що на момент початку Другої світової війни, армія Німеччини в питанні забезпечення кожного солдата всім необхідним, в рази переважала більшість країн, особливо Радянський Союз. Коли радянський солдат, на прикладі форсування Дніпра під час звільнення Києва у 1943 р., йшов у бій  з самою палкою (радянське керівництво планувало, що на відстані німці подумають, що це в його руках гвинтівка) чи каменем (муляж гранати), німецький воїн мав все: зброю, спорядження, засоби особистої гігієни тощо. Дід не раз розповідав мені в дитинстві, що тіла радянських солдат, які  він знаходив під час служби в армії, нагадувати голих і босих безхатьків. Зовсім інша справа була з тілами воїнів ІІІ Рейху. Суть «цікавих» змагань полягала в тому, щоб знайти якомога більше тіл німецьких вояків. Кількість мала значення. Кожен труп німецького солдата був для бідного радянського воїна трофеєм. Трофеєм, з якого можна було зняти все цінне. Знайдену зброю треба було в обов’язковому порядку здати керівництву. Натомість, особисті речі німця (сталеві ложки, ґудзики, фляги тощо), солдати залишали собі. Навіть станом на 1949 р., одяг німецького солдата, що декілька зим пролежав у землі, міг стати в нагоді бідному червоноармійцю.

 

Але найціннішим дарунком «мертвого німця» завжди були його шкіряні чоботи. Їх можна було носити самому, або ж використовувати як валюту. Бідні повоєнні селяни, які босими ногами ходили аж до морозів, були готові багато що запропонувати, в обмін на затерті чоботи. Та повоєнних червоноармійців в цьому обміні, перш за все, цікавила їжа. Костянтин Желєзко згадував: «Ще один труп. Німець. Беру чобіт, струшую. В середині стукотять рештки кісток ноги. Висипаю їх на землю. Беру другий чобіт й теж витрушую німецьку ногу. Потім чищу чоботи та йду в найближче село. Знайдену пару вдалося обміняти на горщик меду…».

У 2020 р. колекції нумізматів поповнилися новими монетами, присвяченими 75 річниці завершення Другої світової війни. Вже майже немає живий учасників бойових дій, незалежно від протидіючих сторін. Втім, земля досі зберігає особисті речі й пам’ять про ті страшні роки, ставши кладовищем та оселею спокою для тисяч ще не знайдених тіл воїнів, які стали жертвою найжахливішої війни. Війни, яка неповинна ніколи повторитися.

Роман Желєзко – науковий співробітник

 відділу «Поштова станція»

 Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *