Ремесло, що прославило Талалаївку; з історії наших бабусь

 

З давніх давен село Талалаївка Ніжинського району славилося плетінням брилів. Проте з часом, це ремесло стало менш актуальним, і тому, його витіснило інше, а саме: плетіння віників. Своїм досвідом з журналістами Ніжин.Сіty поділилася Вертелецька Ганна Іванівна, яка займається плетінням віників вже багато років. Певним навикам її навчила ще мама, і тому для Ганни Іванівни це заняття є досить звичною справою. Вона знає кожен процес, і з радістю передає свої знання внукам.

Для того щоб зробити віник перш за все потрібно виростити просо. Доглядати за ним потрібно так само як за будь-якою іншою зерновою культурою. Бажано декілька разів проріджувати та сапати. А потім чекати до осені, аж поки не виберуть картоплю, тоді вже можна й приступати до справи.

Першим чином потрібно його зрізати та підготовити. Розмір залежить від того, який ви віник хочете отримати в результаті. Просо слід обчистити від листя та обов’язково відділити зерна, це робиться за допомогою спеціального моторчика.

Після проведених махінацій з очищенням проса, його потрібно підігнати під один розмір, щоб віники були зручними та гарними. А потім дати підсохнути хоча б день. Таким чином головний матеріал для виготовлення готовий. Наступним кроком буде в’язання віника. Для початку потрібно сформувати пучок який вміститься в кулак. Для одного віника потрібно три таких пучки.

На фото Вертелецька Ганна ІванівнаНа фото Вертелецька Ганна Іванівна

У хаті Ганни Іванівни є спеціальне пристосування, за допомогою якого скріплюється віник. Бабуся зізнається, що тут вже просить допомоги у внука, адже в самої не вистачає сил щоб гарно скріпити пучки. Спеціальне пристосування на вигляд досить просте, воно складається з мотузки прикріпленої до стелі та тяжкої дерев’яної дошки, яка закріплена з одного боку на півметра до полу. Суть даного пристосування полягає в тому, що пучки закручуються на мотузку та в цей час ногою натискається на кінець дошки, який не дістає до полу. Після формування форми, потрібно скріпити жмутки між собою.

 

Для цього Ганна Іванівна використовує лозу, завчасно розколовши її за допомогою колуна. Останнім етапом є зв’язування пучків між собою, він виконується з поміччю звичайного шила. Таким чином після скріплення лозою виходить звичайний віник. Взагалі про виготовлення віників Ганна Іванівна говорить, що набагато краще пояснювати не на словах, а показувати діями. Адже досить складно зрозуміти весь процес не побачивши його на власні очі.

За день Ганна Іванівна може зв’язати не більше десяти віників

Даним заняттям займається щороку, проте цьогоріч ніяк не дійдуть руки. Каже що з ару землі, засадженої просом, може вийти близько 25-30 віників, в залежності від урожаю. Збувати товар їздить на базар до Києва, бере із собою близько 5 віників.

І хоча даний предмет побуту досить активно почали витісняти пилососи, проте попит не змінився

Віники продовжують активно купувати. Насамперед більший попит на маленькі віники. Їх зазвичай купують автомобілісти, для того щоб підтримувати в своєму авто порядок. А також господині. В першу чергу бабуся підмічає, що зараз виробленням віників займаються досить мало, саме тому попит поки що не падає.

Мінімальна ціна за великий віник сорок гривень, за маленький – двадцять. Це приносить додаткові кошти в родину, а ще за власними спостереженнями знаю що Ганна Іванівна любить привезти гостинців для онуків. Таким чином ремесло в’язання віників продовжує існувати та передаватися з покоління в покоління.

ВІТА ДЕРЕВ’ЯНКО

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *