Якщо вас раптом охопила нудьга і ви засумнівалися у власних силах, то вам варто прочитати життєписи людей з обмеженими можливостями. Адже вони змогли подолати колосальні проблеми, які і «не снилися» іншим. На сьогодні серед нас чимало людей, які маючи серйозні проблеми зі здоров’ям не зупинилися, а довели собі і світу, що інвалідність – це не обмеження, а простір для дивовижних досягнень. Пропонуємо до уваги історію Валерія Пархоменка з Вертіївки. Його життя один день поділилося «на до і після», але він не втратив оптимізму, а навпаки, іде вперед та надихається на нове.
5 червня 2007 рік. Цей літній день, який змінив звичне життя 20 річного юнака назавжди. Згадує: «Допомагав мамі кропити бур’ян на залізничних коліях (мама працювала на залізниці). Опісля вирішив скупатися на місцевому ставку, «Лебединому». Пірнув, удар головою об дно, а далі нічого не міг зрозуміти. Свого тіла не відчував. Вода викинула мене на поверхню, як поплавок: ні руки, ні ноги не рухалися. Добре, що на ставку був не один. Хлопці побачили – витягли і поклали на березі. Викликали швидку, і в райлікарню. Далі – обласна лікарня, і діагноз – травма шийного відділу хребта : 6 хребець зламаний, 7 – пошкоджений. Великий фізичний біль, та ще більше «пекло в середині» – Як? 16 червня мало виповнюється 21 рік, ще стільки планів на життя : молодий, сильний, а лежу нерухомо у ліжку. За вікном вирує життя, а я дивлюся у стелю.»
Далі на Валерія чекав інститут нейрохірургії і серйозна операція. Пошкоджені хребці укріпили титановими дисками. Ліва сторона тіла почала потроху відновлюватися, нарешті відчув свої руки. Далі, реабілітаційні центри для «шийників» – спинальний санаторій імені Н. Бурденко, санаторій імені Н. Пирогова.
«Там побачив, що я «такий» – не один, – говорить Валерій, – Є важчі, і що головне – люди не падають духом. Процедури зробили своє, як фізично так і морально: почав спиратися на дві палички, а найголовніше – з’явилася мотивація, укріпилося відчуття, що все буде добре. Треба жити далі… Мав велику підтримку від батьків, рідних, друзів, односельців.»
Валерій на своєму трьохколісному
Давали результат і спортивні вправи. «Ще до травми я встиг опанувати професію зварювальника. Вміння були затребувані. І хоч руки були мало слухняні, та все ж зварювальний інструмент тримали міцно. І односельці, дякую їм, – говорить молодий чоловік, – постійно «підкидали» роботу, гукали допомогти. Фізичними вправами займався постійно, не зупинявся, і невдовзі з трьохколісного велосипеда пересів на трьохколісний скутер», – всміхнувся Валерій.
«Велике діло – відчувати що потрібен, – ділиться Валерій, – а ще стараюся знаходити нові заняття для себе. Зацікавився спірографією – «писання вогнем». Ця техніка застосовується в декоративно-прикладному мистецтві і в художній графіці. І відома вона більше, як випалювання по дереву. А ще малюю по дереву фарбами. Захопився фотографією. Знімаю відео краєвидів рідного села. Монтую кліпи, які викладаю у мережу фейсбук. Це для душі. Придбав бінокль – виїжджаю на природу, спостерігаю за птахами. Почав цікавитись психологією, філософією. Розвиваюся духовно. Зараз стільки можливостей є, допомагає Інтернет. Багато читаю. Цікавлюсь релігією. А головне – не закриваюся, йду до людей.»
Роботи Валерія
Він живе на повну і мріє, мріє глобально: « Щоб був мир на землі, щоб люди чули один одного, відкидали свій егоїзм, досягали гармонії і жили по законах моралі!», – ділиться Валерій. – Яким би не було твоє фізичне тіло, та повноцінне життя доступне. От тільки доступне за умови, що своє серце сповнюєш любов’ю і жагою до життя. І повірте тоді ви здатні творити зі свого життя шедеври».
Тетяна Марченко
Джерело: nizhyn.city
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram.
