У пошуках долі та судженого: як ворожити ніжинським дівчатам на Андріївських вечорницях

Кожен хоче знати своє майбутнє. Зазирнути за ширму невідомості. Побачити, який шлях тобі приготували боги, сплівши з нього вузликовату нитку життя. Втім, можливо неповторність життя й полягає в тому, що ти не знаєш його «сценарій». Лише богу долі Калеті відомо, що принесе тобі завтрашній день й на якому вузлику, з рештою, нитка твого життя обірветься. Лише Калеті під силу контролювати майбутнє. Задумайтесь, якби Ви знали, що буде завтра, через місяць, то чи впевнені Ви стосовно того, що робити з цими знаннями? Чи готові Ви змиритися з долею? Чи в пориві емоцій кинете їй виклик? Тому до питання ворожіння на майбутню долю наші предки ставились з острахом та обережністю, які почасти перемагали цікавість.

Ніч з 12 на 13 грудня – магічний, темний і моторошний проміжок часу, коли наші предки низки поколінь прагнули дізнатися своє майбутнє, поворожити на свою долю. Особлива ніч, коли бог Калета (з приходом християнства його замінив Св. Андрій) міг подати бодай натяк на майбутнє. Найбільше це питання бентежило молодих неодружених дівчат, які цієї ночі за допомогою всіляких «ритуалів» прагнули дізнатися «Яким буде їхній обранець, хлопець, з яким вищі сили пов’яжуть життя дівчини?». Для дівчини це було надважливо, адже в ті далекі часи вона почасти не мала права вибору. Нареченого обирали їй батьки. Способів ворожіння існувало, та й існує й понині, безліч. Чи не кожен регіон України мав свої, притаманні лише йому ворожіння, ритуали, через які Калета привідкривав таємниці майбутнього.

Переважно ворожіння проходили на вечорницях в ніч на 13 грудня. Під вечорницями розумілося масове зібрання молоді для розваг та набуття навиків для подружнього життя. Місцем вечорниць була наперед обрана хатина (її називали вечорницька хата), що мала належати самотній вдові. На час вечорниць вдова ставала вечорницькою паніматкою для всіх присутніх та мала стежити за тим, щоб всі дії й поведінка молоді була «в межах правил та пристойності». За оренду цієї хатини завжди платили хлібом, борошном чи полотном, але аж ніяк не грішми.

До ворожінь готувались заздалегідь. У складчину збиралися гроші на солодощі, домовлялися про страви та продукти, які ті чи інші учасники мають принести до обраної хатини. Важливу роль у підготовці Андріївських вечорниць займало випікання калети – обрядового величезного коржа у формі сонця, з отвором посередині. Згаданий корж був головною складовою обряду «Кусання калети». Аби калета була смачною, до неї додавати яйця, мак, мед, варення. Інколи калету поливали буряковим квасом, аби вона червоніла, сяяла як сонце, освітлюючи молоді шлях до гарного майбутнього. Калету випікали у печі. Дрова для випікання завжди розкладалися навхрест – хрест символ Сонця і вогню. Спечену калету вечорницька паніматка урочисто передавала з рук в руки всім присутнім дівчатам. Охололу калету прикрашали калиною – символом дівочості. За допомогою червоної стрічки калету прив’язували до сволока, але з таким розрахунком, щоб можна було її підтягувати чи опускати, залежно від зросту учасників вечорниць. Кожен з учасників мав по черзі, без допомоги рук, спробувати відкусити шматок калети. Важливо було ще й не засміятися. Але це було складно, адже спеціально обраний пан Калетинський щосили намагався розсмішити сміливців. Невдах могли щей смачно вимазати сажею. Вірили, що той, кому вдавалося відкусити шмат калети, буде щасливим, одержить благословення сонця і долі. По завершенню обряду, коли всі охочі здійснили спробу відкусити смачний шмат долі, калету ділили порівну і роздавали всім присутнім.

Розібравшись з калетою, паніматка видворяла допитливих хлопців з хати. А дівчата розпочинали ворожіння. Розмаїття способів ворожінь вражає:

  1. Трактування снів в цю ніч. Вірили, що обранець мав стати «героєм» снів.
  2. Сидіння вночі перед дзеркалом. Бог Калета мав показати в дзеркалі обличчя нареченого.
  3. Випікання балабушок чи інших коржиків. Кожна дівчина мала особисто вимісили і спекти коржик. Ввечері всі по черзі розкладали свої коржики на підлозі та запускали голодного собаку. Чий коржик пес з’їсть першим – та й першою вийде заміж, і так далі за чергою відповідно від вибору пса. Власниці нетронутих коржиків ще рік мали дівувати.
  4. Лічення кілків тину. Цим способом пророкували вроду судженого чи його вік. Перший кілок – молодий, другий – старий, й так по черзі, поки не закінчаться кілки тину. Вирішальним є останній кілок.
  5. Перекидання чобота – аби знати в якій стороні живе суджений.
  6. Опитування імені першого зустрічного чоловіка. Таким має бути ім’я нареченого.

Були й більш складніші ворожіння, за допомогою яких визначали професію й рід занять судженого. Дівчата брали відро і йшли до річки. Потрібно було розбити кригу та зачерпнути відром мул. Кожна дівчина здобувала свою порцію мулу й несла його до хати. Далі мул потрібно було перемити й вибрати з нього всі предмети чи їх частинки. За цими частинками й визначали професію майбутнього чоловіка. Знайдена монета означала, що він буде торговцем чи просто заможною людиною, камінь – будівельником або ж матиме міцний характер, шмат тканини – шевцем, металевий цвях – ковалем тощо. Цікаво, але знайдений шматок дерев’яного попелу чи вуглинки символізував невдачу. Звісно, кожен предмет можна було трактувати по різному, тим самим обираючи собі кращого нареченого і його риси.

Погодьтеся, ворожіння в минулі часи справді було цікавою, неповторною  і небезпечною подією. Деякі батьки суворо забороняли своїм дочкам ходити на вечорниці. У помсту батьку, який не відпустив дочку, хлопці могли навіть вкрасти ворота тину чи огорожі й почепити їх на комин. Не дарма досвідчені предки говорили: «Стережи на Калету ворота, а на Купала колеса». Колеса від возу хвацькі молодики могли закинути на дах хати.

Майбутнє невідоме і мінливе, втім всі хочуть, щоб воно було казкове. Тож створіть й собі казку та гарний веселий настрій. Пропонуємо дівчатам ХХІ ст., й так приворожених чарами всюдисущих сил Facebook, Тік Ток та Instagram, згадати звичаї предків та дізнатися свого судженого. Способів ворожінь більш ніж достатньо. У наявності результатів ми не сумніваємося. Втім, є одна порада – гарненько запам’ятайте, а краще запишіть, результат ворожінь на Андріївських вечорницях (святі Калети): хто наснився, в який бік летів чобіт, чи яке ім’я назвав незнайомець? Хто зна, можливо казка стане дійсністю.

Роман Желєзко – науковий співробітник

відділу «Поштова станція»

Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського.

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *