Веселі й емоційні, щирі й неповторні студентські роки… Це доросле й повноцінне життя, яке ще не увійшло в колію буденності. Це час, коли можна мріяти і здійснювати ці мрії, знаходити нових друзів і закохуватись «по вуха». Так багато сказано про ці роки і всі, хто був студентом, погоджуються з тим, що забути їх неможливо…
Так і вже колишні студенти, які у своїх спогадах на хвилинку повернулися до бурхливої юності, все пам’ятають і діляться цими спогадами з журналістами сайту Нежатин.
Ніна Хоменко, у минулому – студентка Ніжинського університету, нині – досвідчений вчитель з 18-річним стажем:
- Студентські роки я завжди згадую з усмішкою і теплом. Як би хотілося повернутися назад, у минуле, щоб знову відчути безтурботність і легкість. Щодня – нові знайомства і відкриття, нові емоції й бажання… Кудись поспішаємо, біжимо, радіємо… І майже весь час учотирьох – Валя, Наташа, Свєта і я. Чотири щирі подружки, які зростили дружбу з маленького зернятка, коли познайомилися на 1 курсі університету, до великого соковитого плоду Дружби, який дозрів за 5 років навчання.
Де б ми не були, що б не вигадували, але й з роками пам’ятаємо про все, адже плівковий фотоапарат Валі завжди був свідком яскравих моментів нашого студентського життя.
Ніна на фото – перша зліва
Спогадами 12-річної давнини ділиться Олексій Грибан, колишній студент Київського політехнічного інституту:
- Студентське життя згадується найтепліше, особливо часи перед сесіями – вони були «найгарячішими». Як і в кожного студента, все робилося в останній момент – “підтягування хвостів”. Пам’ятаю, як зараз… Перед здачею сесій чи курсових, наш блок в гуртожитку КПІ перетворювався на “вулик”. Оскільки на нашому потоці було 3 групи, то знання здавали ми паралельно. Та саме наша група була, мабуть, “мозговим центром”. Цілий потік наших однокурсників сходились у кімнату задля консультацій, вирішень завдань і тд. Відчуваєш у той час себе потрібним, важливим, і разом набагато цікавіше готуватись до сесій.
Були й смішні випадки. Мій однокурсник Вітя, як і ми всі, готував креслення (зачеплення зубчатих коліс) – розміром з ватман. Це робота, яка робилась на той час вручну і не один день. Тоді ж знову зійшлась до нас у кімнату ціла компанія. І хтось поставив на креслення Віктора чашку з чаєм, від якої, само собою, залишився слід. Бігав він тоді з вигуками: “Хто це зробив? Будеш перероблювати!”. Трагічна була ситуація, і водночас смішна. Впевнений, він тоді став кращим серед нас у плані креслення (Автор посміхається)
Олексій – другий праворуч
Наталія Боришкевич, нині – впевнений лікар-інфекціоніст НЦМЛ:
- Ми з чоловіком навчалися в Полтавському медичному інституті. Важкі тоді були часи. Грошей немає, в країні розруха… Але, попри це, саме ці роки були одними з кращих у нашому житті. Згодом призабулись проведені за підручниками ночі, сесії, іспити… Зате з теплотою згадуються перше кохання і перші помилки, справжні друзі і студентські радості. Хто не був студентом, той упустив чудову частина життя!
Юна Наталія
Її майбутній чоловік Віктор
Згадує ніжинський педагог Олександр Желіба:
– Студенське життя неможливе без жартів. Про один із них коротко розповім. Я навчався в НДУ імені Миколи Гоголя. Жив у гуртожитку. Доки один із співмешканців кімнати гуртожитку був на заняттях (а він навчався у другу зміну), ми організували у кімнаті музей, що був присвячений відсутньому. Було прибрано кімнату, розкладено його речі і підписані мов музейні експонати. Потім сусіди почали приходити на екскурсію, де до кожної речі було додано доважок фантазії. Увечері колега став надзивичайно популярним. До речі, співмешканець за такий жарт не образився…
Фото Олександра з читацького квитка
Талановита та яскрава ніжинська майстриня Оксана Багмет:
-За першою освітою я – медик, навчалася в Ніжинському медичному училищі (нині коледж). 13 років пропрацювала медичною сестрою в міській поліклініці А у 28 років, уже маючи 2 діток, вступила до Ніжинського училища культури і мистецтв. Пригадую, мене не хотіли туди приймати, але закінчила я навчання з червоним дипломом.
Усі знають, що студенти завжди трошки або дуже сильно голодні!
Прийшли ми на останню пару з живопису, буфет вже давно закритий, а нам викладач виставив малювати постановку …. зі свіжим хлібом! Який аромат стояв у аудиторії! Група маленька, всього 8 осіб, і дуже дружна! Переглянулися і … півхліба поділили !!!
Відсутній бік буханки красиво прикрили драпіруванням і, жуючи хлібець, швиденько постановку домалювали… А це привід і інше доїсти!
Інший випадок пам’ятаю з часів навчання в медичному училищі: під час вивчення латинської мови та основ медичної термінології проходили виписку рецептів до ліків. І викладач поцікавився, якою мовою лікар має писати показання до застосування ліків. Викликав одного студента, той говорить «російською». Вчитель поставив двійку. Викликав іншого – така ж ситуація. Так 15 студентів отримали по двійці! А правильна відповідь була – тією мовою, якою розмовляють хворий і лікар!
На фото Оксані ще не виповнилося 19
Леся Дробна, директор Ніжинської територіальної організації УТОГ (Українське товариство глухих):
-Студентські роки – це прекрасно! Я навчалась В Чернігівському інституті права, соціальних технологій та праці. Час пролетів так швидко! У першій половині дня – навчання, увечері – прогулянки… Саме під час навчання я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Денисом. Тоді я й гадки не мала, що цей хлопець стане моїм чоловіком. Підкорила його увага до мене, усі ці романтичні зустрічі, квіти, шоколадки, вечері в кафе… Такого в моєму житті ще не було. Думала тоді: «Нехай, а далі буде видно». І це «нехай» перейшло у весілля…
Перше спільне фото Лесі та Дениса
Вікторія Ландар, у минулому – студентка Ніжинського агротехнічного інституту, за фахом інженер-енергнтик:
– Згадую ці роки, і підіймаю собі настрій спогадами! Як весело і цікаво ми, юні студенти, проводили час! Я любила співати, займалася в хорі, була там старостою. Пам’ятаю, як взимку, в народних костюмах, ми ходили щедрувати та колядувати, вітали всі відділи і підрозділи інституту. Знаючи, як щиро ми даруємо позитив, нас запрошували й інші організації в Ніжині. А весною відбувався конкурс “Голосіївська весна”. Ми їхали великими автобусами в Бровари, Київ та інші міста, які підпорядковавались НАУ. Виборювали призові міста. Я отримала багато дипломів як студентка року і громадський діяч.
Вікторія перша зліва у нижньому ряду
Шумський Микола Олександрович, народний артист України, професор, завідувач кафедрою інструментально-виконавської підготовки НДУ імені Миколи Гоголя
-Моє студентське життя було надзвичайно бурхливим, сповнене цікавих подій і головне тривалим. Три роки я навчався в Хмельницькому музичному училищі та п’ять років у Київській державній консерваторії імені П. І. Чайковського. Мені дуже поталанило з викладачами, у яких я навчався, а також з моїми одногрупниками. У нас були надзвичайно дружні стосунки в колективі. Багато часу ми проводили у неформальному спілкуванні поза навчанням. Організовували різноманітні заходи, спільно відвідували кінотеатри, започатковували традиції.
Так наприклад під час навчання в училищі у нас була гарна традиція – кожного 20 числа, кожного місяця у нас був «День вареників». Вареники готували самі і мінімум трьох видів, а потім влаштовували дружню вечерю. Ще одна започаткована традиція уже в консерваторії – це підготовка гумористичної програми до «Дня сміху» першого квітня. Там ми виконували перефразовані опери, кантати інші твори на актуальні теми студентського життя. На ці заходи ми запрошували викладачів та студентів і мали неабиякий успіх. Ми не чекали щоб хтось організовував наше студентське дозвілля, ми самостійно робили наше студентське життя цікавим.
В групах, у яких я навчався, панувала атмосфера взаємодопомоги, підтримки та неперевершеного студентського гумору. Кожен студент не лише гарно сприймав але і випромінював гумор. Жарти були нормою спілкування. Можливо через почуття гумору за весь період навчання у нас не було якихось непорозумінь, не кажучи вже про конфлікти.
Пройшло багато років після закінчення навчання, але ми намагаємося підтримувати зв’язки, хоча б через соціальні мережі, і у нас є багато приємних спогадів.
Микола Шумський з оркестром в НМАУ 1985
Спілкувалася Валентина Пильник
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
