Євангельські слова цього свята передають нам події, коли Спаситель Світу сидячи на ослі гряде в Єрусалим (Ін.12:1-18). Люди, які бачили це, взяли пальмове віття, вийшли на зустріч Йому і вигукували: осанна, Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів! З подібним торжеством зустрічали земних царів, які входили в місто після довгої відсутності, або після військових перемог. Але Христос входить в Єрусалим не на коні, без військового супроводу, перед цим вчинивши одне чудо – воскресіння Лазаря. Святковість і радість цього Входження полягає у тому, що після нього звершується діло нашого спасіння. А трагічність і плач цього Входу у тому, що потім відбувається смерть Боголюдини, невинного ні в чому, і люди, які кричали «осанна», через декілька днів будуть кричати «розіпни Його». Така гріховна природа людини, що зараз вона сміється, а потім плаче, сьогодні захищає невинного, а завтра виступає агресором. Для того, щоб примирити людину з Богом і саму з собою, Христос і входить в Єрусалим.
Мовою церковного календаря наступає страсний тиждень, коли кожного дня ми будемо актуалізувати спасительні події з земного життя Ісуса Христа. І як страсна неділя завершується смертю, а потім і Воскресінням Сина Божого, так, актуалізуючи ці події в нашому житті, ми повинні вмерти для гріха, умертвити максимально свої пристрасті, і воскреснути для Бога, для життя в Бозі.
Протоієрей Сергій Олексійович Чутченко.
