Лірична поезія ніжинця: доторкніться до сокровенної таємниці серця…

 

 

Наше місто Ніжин славиться не тільки історичними пам’ятками, але й видатними людьми, які будують, зберігають, розвивають та збагачують наше минуле, теперішнє й майбутнє. Фундатором нашої культури, нашого сьогодення є ніжинець Здрок Олександр Федорович. Заслужений керівник не тільки ниви літератури, а й музики свого серця – воно торкається кожної струни мелозвучної скрипки та «грізного велетня» баяна, його клавіші дзвінким струмочком наповнюють душу спокоєм та тишею…

Народився в Ніжині, навчався в рідному містечку, свій період навчання згадує так:

«Напевно, в кожного в школі був такий предмет, де обов’язково запитували, ким ти хочеш бути в майбутньому, моя відповідь була однозначна – я хочу бути письменником, – говорить Олександр Федорович. – Протягом життя людина багато навчається, здобуває навички, самореалізується. Пушкін, Лермонтов, Шевченко, Сковорода – вони ніколи не забували навчатися, їхня дорога вкрита камінням, поросла колючим тереном, але вони знаходили безцінні речі в цьому храмі смутку – знання, набували досвід, а потім відтворювали це в своїх роботах, віддавали емоції, ділилися цим з аркушем паперу, полотна, струнами, клавішами”…

Навчався майбутній поет в Ніжинському фаховому коледжі культури і мистецтв. Грав на баяні та трубі. Після закінчення коледжу подав документи до Чернігівського музичного коледжу ім. Л.Ревуцького, але доля розпорядилось по своєму…

І через багато років Олександр Федорович, маючи за плечима великий досвід, починає займатися літературою. З-під його пера виходить така лірична поезія:

Гарна посмішка вродлива,

Очі світлі – голубі,

І зустрів тебе я красиву,

Вітром буйним навесні.

Світлим промінем сяють,

На лиці твої вуста,

І зізнаюсь у коханні

Ніжна, мила ти краса.

Сонця промінь ніч розвіяв,

Світлом небо заступив…

Тема кохання продовжується в ліричній мелодії «Романс», де глибокі переживання перелились в ніжні рядки:

Я cчаслив был, тобой страдая,

Вина моя – теперь мечтаю,

Увидел я тебя, как тень

Мне сон явился в этот день.

Я образ твой теперь храню

Тебя за все благодарю

Парою я дышу тобою

И голос твой храню с любовью.

На вулиці прекрасна пора року, де пахощі квітів, дерев стоять у повітрі, навіюючи теплі, приємні спогади, особливо перше своє кохання. Не оминула дівчина-весна й нашого поета:

Берёза, верная подруга,

Могу тебя, я так обнять.

Стройна, в мороз и злую вьюгу,

Ветрами, ты сильна – как мать,

И восхищаясь красотою,

Я так хочу тебя понять,

 

Любовь твоя и ты, весною,

Готова вся, себя отдать.

***

Я не знаю, что ты мне ответишь,

Что ты скажешь друг, теперь сей час,

Приходи сегодня в этот вечер,

Кафе рядом – буду ждать я вас.

Ты нежна, как теплый, южный ветер

Ты чиста, как ранняя роса,

И слова твои звучат, как песня,

Не хватает их, мне иногда.

Кожен народ має своїх синів, кожна нація має своїх героїв. Вони  прославляють свій рідний край не тільки вірою – правдою, неймовірною Любов’ю свого серця, кожним подихом повітря, ці почуття оспівуються у піснях, баладах, легендах.

Український народ мав нелегку історію, кожний раз ми мусили боротися за свої права, свою свободу, свою культуру та традиції. Кожний раз падаючи на коліна ми підіймались, підіймалися з піснею. В ній ми розповідали про свій біль та печаль, з піснею працювали та відпочивали…

Ой у полі вітер віє

  • Ой,у полі вітер віє,хилить вербу до землі,

Зламав віти молодії, і розкидав по ріллі.

  • Ой, у полі три тополі, молодії три сестри,

Одна біла, друга чорна, наче в морі кораблі.

  • А та третяя сестриця, зовсім вірно не така,

Наче милая дівиця, молодая і струнка.

  • Вітер буйний – цар у полі, прийшов з ними гомоніть,

Хоче вітер три тополі тай до себе заманить.

Одна біла, друга чорна, відказали: « Іди геть!»

А та третяя сестриця, тай згодилась під вінець.

Що той вітер, буйний в полі,

Став тихіший до землі, він тополю обіймає, і шепоче до її.

Ти зі мною повінчалась, не відмовила мені,

Як ти вірна мені стала, то і вірний я тобі.

Ой, у полі три тополі – біла-чорна вже сухі,

А та третяя дівиця – буйні віти до землі.

Кожна поезія Олександра Федоровича сповнена любові, теплоти, ніжності до своєї героїні, яка надихає його на таку чудову поезію, даруючи задоволення читачеві бути допущенним до сокровенної таємниці серця.

Бажаємо нашому поету довгих років життя, працювати з радістю на літературній ниві, не тільки приносити задоволення, але й отримувати його ще з більшим настроєм.  Нам же, прихильним читачам, лишається тільки чекати з нетерпінням нового творіння з-під золотого пера мудрості.

Іванна Булка для сайту Нежатин

 

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

 

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *