Марина Волинець про журналістику: ця робота дуже цікава і непередбачувана

В Україні 6 червня відзначають День журналіста

День журналіста святкують в Україні вже 26 років. Початок цієї традиції поклав в 1994 році тоді діючий президент Леонід Кравчук. Він підписав «Указ про встановлення в Україні професійного свята засобів масової інформації» – Дня журналіста.

Відомі в певних колах люди, що належать до четве́ртої влади є і в нашому місті!

У Ніжині цю дівчинку знають, як молоду, активну, комунікабельну талановиту і просто красуню!

Вона вкладала в свою роботу всю свою енергію, креативність, свіжий погляд на висвітлення тієї чи іншої події, бувала на різних заходах та подіях, що відбуваються у нашому місті, за результатами конкурсу “Жінка року-2017” дівчина  здобула перемогу в номінації «Кращий працівник засобів масової інформації».

Це відома в Ніжині журналістка, екс-редактор популярного сайту «Нежатин» та газети «Свідомий погляд» – Марина Волинець.

З чого починала свою кар’єру дівчина, які моменти найбільше запам‘яталися, де зараз живе та чим займається. Про все це «Нежатин» поговорили з Мариною особисто.

Детальніше у нашому інтерв’ю:

Є такий вислів «всі ми з чогось починали…». Чому саме журналістика, з чого починала ти і як почався твій журналістський шлях?

Ще навчаючись в Ніжинському коледжі культури і мистецтв на хореографа, закінчуючи 4 курс, розуміла, що хочу пов’язати життя з журналістикою. Проте, ще не знала, як це буде, адже для цього необхідно було здобувати зовсім іншу освіту. Та по правді вірила, все складеться, треба просто використовувати можливості і сигнали, які подає життя.

Влітку взялась за працевлаштування і їздила на співбесіди до Києва з приводу роботи викладача хореографії у дітей. І в кінці серпня, коли мене вже погодили на роботу в одній з приватних шкіл до мене зателефонувала подруга і сказала, що на роботу в Ніжин потрібен журналіст і якщо хочу, маю прийти на співбесіду. І тут у мене постав вибір: їхати до Києва, чи йти на співбесіду. Зарплати, звісно ж, відрізнялись, але я вирішила йти до мрії. Мій перший робочий день на сайті “Нежатин” і в газеті «Свідомий погляд» був 1 вересня, тоді й написала свою першу статтю. Довго я її формувала, хотіла, щоб дійсно було професійно. І мені так сподобалось описувати події, доносити інформацію до людей, дивитись на реакцію читачів в соцмережах! Ще більшого натхнення дарував мені мій колектив, від якого я навчилась всьому необхідному для журналістики. Тож, коли стала редактором видання, для мене це стало новою можливістю проявити себе і допомогти інформацією людям. У цій професії бачила сенс і це було головне!

Що було складного на перших етапах, а що легко вдавалося?

Чесно кажучи, коли любиш професію, труднощів не помічаєш. Єдине можу відмітити, здавалось складно підійти до когось з незнайомих людей сфотографувати на заході. А може їм це не сподобається чи почуєш гнівний коментар у свою сторону і тд… Так само і підійти до когось, аби взяти коментар. Тут також сумніви – а може відмовлять. В журналістиці треба бути наполегливими, десь наглішати, десь йти напролом. Інформація така – її треба добувати, бо ж кому цікаво читати те, що й так лежить на поверхні? А в мене такий характер, що доводилось переступити через себе і свою сором’язливість.  Легко ж вдавалось писати. Ще з дитинства пишу вірші і в мене завжди якось виходило працювати з текстами. Кожній людині з дитинства дається певний талант і тут важливо вміти його використати і вдосконалити. З ним і має бути пов’язана професія.

 У кожного є свої кумири, наставники на початку професійного шляху: чи були такі люди в твоєму оточенні? Чи можливо це були якість книги або ж інші відомі ЗМІ?

Кумирів ніколи не мала, а от наставники, як вже вказала вище – був мій перший колектив. Читала їхні роботи, чула думки, бачила як працюють і випрацьовувала, як то кажуть, свій стиль письма. Товаришувала і з журналістами інших видань. Ми ніколи не були конкурентами, а скоріше – партнерами і завжди ділились не тільки досвідом, інформацією, але й обладнанням, якщо це було треба комусь із нас. Книги, що цікаво, ніколи не любила читати. Можливо й даремно, але так, ніколи не опиралась на чиїсь роздуми і думки, а скоріш формувала свої.

Досвід треба переймати, але вважаю, у невеликому відсотку. Адже якщо у своїй роботі випрацьовуєте свій стиль і намагаєтесь бути не схожими на інших, то успіх забезпечений. Наше ЗМІ не було схожим на інших, і ось чому: намагались інформацію подати завжди з певною родзинкою – «смачно», щоб не була сухою чи сирою. Десь додавали сарказм, десь сатиру, проводили паралелі, чи закладали «подвійне дно», аби надати ситуації більшої окраси. Але завжди правдиво, об’єктивно, оперативно і змістовно. Взагалі, в моєму колективі ми надихали один-одного і були однією командою.

 

 

Чи не важко було постійно бути в центрі тих чи інших подій?

До цього звикаєш, і здається без цього не зможеш. Якщо щось пропустив і побачив це в іншому місцевому ЗМІ, брав смуток і досада: «Як це так, як могли прогавити?». Хотілось завжди бути першими, і як то кажуть «на коні»! Але, що найприємніше – життя здавалось таким барвистим і цікавимі багато моїх знайомих говорили: «Та що в цьому Ніжині робити. Нудно». На що я давала аргумент, що тут стільки подій, що спробуй встигнути. Працюючи журналістом в Ніжині, не маєш часу на нудьгу: зі спортивного заходу на концерт, а потім на засідання в Ніжинраду. Ти звикаєш йти в ногу з часом і дивуєшся потім, як раніше жив без цього своїм спокійним життям. Коли ж в ти центрі подій – це дарує певне приємне відчуття і цікавість – а що ж буде завтра? Ця робота непередбачувана.

А якщо можна було б обирати зараз: тележурналістика чи друковане ЗМІ, яким саме був би твій вибір? Тобто бачиш ти себе на телеекранах, як ведуча, чи все ж таки по ту сторону кадру?

В телевізійних службах новин точно не працювала б. Сам формат роботи не для мене. Перед тим, як вийде матеріал, треба пройти декілька етапів. Щодо газет, то тільки в газеті, також не працювала, бо потрібно чекати на інформацію, поки газета вийде в друк, а на інтернет ресурсах можна подаватиі нформацію, як то кажуть “сьогодні на сьогодні”: як на сайт так і в соцмережі. Адже люди люблять динаміку і читати про події зразу ж, як тільки вони відбулися. Бачу в цьому перспективу розвитку ЗМІ. Навіть телевізійні новини також вже перестають бути актуальними для певних вікових груп, адже більшість знайшли альтернативу в Ютюбі, де ти сам обираєш, яку інформацію дивитись і з різних сторін. У сучасного покоління змінюється мислення і воно хоче аналізувати, а не сприймати на віру.

У багатьох ніжинців зараз виникає запитання: а де Марина Волинець? Розкажи нашим читачам, де живеш зараз, чим займаєшся?

Зараз вже почала працювати на себе. Журналістику не лишила, а разом з партнером створили особистий сайт новин «Вкорінь», де розповідаємо про події в Ніжині, Чернігові та Києві. На це у нас є не так багато часу, але намагаємось тримати руку на пульсі. Своя справа душу гріє і дуже хочеться її розвивати. Також зараз працюю в сфері реклами: займаюсь дизайном сайтів, банерної реклами, оформленням профілів в Інстаграм та просуванням бізнесу через таргетовану рекламу. Також цікаве і творче направлення. Вважаю, що не потрібно стояти на місці, навпаки – необхідно розвиватись, вчитись новому і це дуже підбадьорює створити для себе краще майбутнє.

А що ти любиш окрім своєї роботи: чим живеш, чим захоплюєшся?

Найбільше люблю піші прогулянки з коханою людиною або з друзями. Свіже повітря, нова картинка, душевні розмови, обговорення планів – це для мене відпочинок. Зараз дуже багато часу йде на саморозвиток, тому робота постійно переслідує мене і в телефонному режиімі. Тож вільний час розподіляю лише на близьких людей.

 

Спілкувалася Тіна Кошелевська

Фото з архіву

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram.

 

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *