Олександр Костирко: я мріяв стати військовим, але вибрав медицину

 

20 червня – День медичного працівника

Як повідомляє dilovamova.com, в Україні святкування Дня медичного працівника в третю неділю червня закріплене Указом Президента України у 1994 році.

З нагоди професійного свята, журналісти «Нежатин» зустрілися з генеральним директором Ніжинської центральної лікарні Олександром Костирко і поговорили про здоров’я, про найближчі плани медичної галузі у нашому місті і просто про життя лікаря. Адже перед початком нашої розмови ми чесно зізналися Олександру Михайловичу, що не знаємо про нього нічого, окрім того, що він – лікар!

Тож, до вашої уваги інтервю

Доброго дня! Скажіть, скільки Ви вже років у медицині, що закінчували і чи починали свій професійних шлях у Ніжині, чи приїхали вже до міста досвідченим лікарем? (Звідки ви родом?)

Доброго дня! Можу сказати, що в медицині я з 15 річного віку. З 1990 по ‘93 роки навчався у Ніжинському медичному училищі на фельдшерському відділені – це була військоматівська група. Родом я із Ніжина, закінчив ЗОШ №5, а після 8 класу мріяв вступити до Суворовського училища, бо  дуже хотів стати військовим. Можливо, зіграло роль те, що мої дідусі були учасниками війни, пройшли складний шлях і були для мене прикладом.

Я бачив себе військовим офіцером і мріяв все ж таки ним стати. Але ‘90 роки були своєрідні, жорсткі, це був переломний період, розпад Радянського Союзу і я розумів, що потрібно здобувати освіту на території України. Тому, після отримання диплому вирішив вступити до  Полтавської медичної стоматологічної академії за спеціальністю «лікувальна справа». З 1993 по ‘99 роки навчався у Полтаві і це мої найгарніші, найприємніші спогади: люди там дуже доброзичливі, привітні.

Після закінчення отримав направлення до Ніжинської лікарні. Проходив інтернатуру в Чернігові та в Києві і після її закінчення деякий час чекав на отримання посади, бо влаштуватися на роботу лікарем на той час було не так просто, як зараз.

Та згодом почав працювати у поліклінічному відділенні лікарем урологом і викладав хірургію у Ніжинському медичному училищі, куди мене запросила мій викладач Ніна Іванівна Скалозуб.

Але мені дуже хотілось працювати у стаціонарі, здобувати тут практику.

І  так склалося, що через деякий час запропонували працювати в травматології. Ось тут я зрозумів, що це – моє! Адже коли серед ночі привозять тяжкохворих і ти чітко розумієш, що від тебе залежить наскільки швидко зорієнтуєшся і зможеш допомогти цим людям, які потребують негайної допомоги! Мені це подобалось і згодом я отримав сертифікат лікаря – травматолога, ортопеда. Ось так і працював: лікарем- урологом в поліклініці, в травматологічному відділенні та викладав у медичному училищі.

20

Хто вплинув на вибір професії? Чим займалися ваші батьки?

Батьки – викладачі. Мати – вчитель хімії у ЗОШ №5, а батько викладав у Ніжинській автошколі, яку згодом очолив. Мабуть, вони, як педагоги і вплинули на вибір моєї професії, зацікавили залишитися здобувати освіту в Ніжині, мовляв, є таке поняття як воєнний лікар і можна спробувати з училища.

Які моменти із лікувальної практики Вам найбільше запам’яталися. Чи зможете зараз щось пригадати, поділитися з нашими читачами?

У медичній практиці запам’ятовуються важкі випадки або кумедні.

Найбільше емоцій та переживань було на початку моєї медичної практики. Пам’ятаю випадок, коли із залізничного вокзалу привезли чоловіка, якому відрізало потягом ноги… Це було близько 2 години ночі. Потерпілий був у стані алкогольного сп’яніння і ще не зрозумів, яка біда з ним сталася, кричав на медиків: навіщо ви мене сюди привезли? Намагався вставати, аби піти, але ж… Я виходжу до карети швидкої  і бачу хворого на каталці і поруч два величезні ботинки, з яких стирчать його відрізані ноги!.. Це був шок! Ця картина ще довго стояла у мене перед очима…

 

 

 

Пригадую і кумедний випадок, коли, як-то кажуть і сміх і сльози. Це теж було на початку моєї медичної практики у травматології.

У нас у місті був безхатченко, жив на центральному ринку і мав червоний піджак, який був до того брудним, що нагадував шкірянку куртку. І ось привозять його до мене з вивихом плеча, і як вияснилося, він травмував його ще 2-3 тижні тому. Такий вивих досить складно вправити, а мені потрібно з ним працювати. Я зробив усі методи щодо його вправлення, а в мене не виходить і все тут! І я пропоную йому прийти до нас завтра, коли буде ще один лікар досить досвідчений – Микола Гриновецький і ми разом з ним попрацюємо.

На вулиці було літо і цей чоловік нікуди не пішов, а ліг спати прямо на лавці під лікарнею. А тут, якраз зловмисники побили вікна у приймальному відділенні, приїхала поліція і на їхньому шляху попався цей, скажімо, так сплячий на лавці хворий. Вони його схопили, а той вирвався і втік!

Та кінець цієї історії заключається в наступному: на другий день, після такого спілкування з поліцією, він прийшов до нас а вивиху, як не було!

Якщо повернутися у сьогодення, то як на Вашу думку, пандемія вплинула на медицину загалом, на життя медиків, і Вас особисто? Чи не хворіли Ви?

Можу сказати, що частина медичних працівників відчули, що можуть отримувати біль-менш достойну оплату своєї праці. Змінилося і відношення суспільства до медичних працівників: стало більше поваги і розуміння того, яка це складна і важлива професія.

Ми закупили більш медичного обладнання, це був прорив, поштовх у медицині, який значно покращив матеріально-технічну базу лікарні.

Для медиків – гарна практика, так як було досить багато тяжкохворих, яким терміново потрібно було надавати медичну допомогу.

Щодо здоров’я медпрацівників нашої лікарні то багато хто хворів на COVID-19 . Я теж переніс цю хворобу, але в біль-менш легкій формі.

Чим можете поділитися насьогодні, щодо розвитку медичної галузі у нашому місті? В чому плюс, які мінуси і т.п.(Розуміємо, що можливо тут потрібно говорити й багато, але коротенько назвіть основне)

Ми зараз активно обговорюємо питання, щодо об’єднання Ніжинської районної та міської лікарень. Насьогодні ми не можемо утримувати 2 лікарні, які дублюють одна одну. Тому можна об’єднати цей потенціал і продовжувати надавати ефективну, якісну медичну допомогу у межах наших потужностей.

Враховуючи те, що у нас буде більше приміщень, зараз продумуємо можливі варіанти щодо розширення та відкриття різних відділень: хірургічного, урологічного та проктологічного, офтальмологічного, відділення судинної хірургії, ендокринологічного, розширення інфекційного відділення, реабілітаційне неврологічне відділення, пульмонологічне та інших. Але це ще на рівні обговорень, адже тут також багато чинників: відповідні фахівці, підвищення кваліфікації уже існуючих лікарів, тощо.

Щодо відкриття приймального відділення КНП «Ніжинської центральної міської лікарні» можу зазначити, що воно планується в кінці липня на початку серпня. Адже там наразі ще багато будівельних робіт, які потрібно завершити якісно, продумано та досконало.

А який Олександр Костирко поза межами роботи: чим займаєтесь у вільний час, що любите, чим живете?

У мене дуже мало вільного часу, але якщо з’являється така нагода, я люблю провести його поза межами міста на природі. Тільки спілкуючись з природою, я маю можливість відпочити і звичайно люблю, аби поруч були близькі люди.

Резюме:

Дорогі медпрацівники, бажаємо вам міцного здоров’я, тому що і наше здоров’я в цьому випадку буде під вашим надійним захистом! Щастя вам і вашим родинам! І звичайно ж успіхів у роботі, тому що від цього залежить швидкість нашого одужання!

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

Під час наради
На території Ніжинської міської лікарні
З одногрупником – завідуючим хірургічним відділенням Олегом Бойко

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *