21 серпня на телеканалі «Україна» почнуть транслювати вокальне шоу «Співають всі!» 150 годин зйомок вже позаду. Серед учасників і наш земляк, 32-річний Володимир Михайлов з Городні.
Він ром, соліст Городнянського міського будинку культури. Володю запрошують на дні села, дні народження, благодійні концерти, кооперативи, весілля, ювілеї зустрічі випускників (по всій області).
Торік на день суду спивав у Чернігівському апеляційному суді. Йому кричали «Браво». Це нині доля його балує, а більшу частину життя била.
Єдиного з 19 дітей покинула
— Мої батьки жили і живуть у селі Альошинське під Городнею. Мамі Раїсі 60 років, батьку Петру 65. У них було 19 дітей, одне померло. Мене, єдиного з усіх, мама покинула в пологовому, втекла через вікно. Виховала держава. До семи років був у сиротинці в Прилуках, потім — в інтернаті в Городні, далі — по різних інтернатах області, — розповідає Володимир. — Я чотири рази намагався потрапити на «Х-Фактор». Там була потрібна моя життєва історія. А на той час я не готовий був її оприлюднити. Мені казали: «Ми вам передзвонимо, коли кастинг». Я їздив до Києва, винаймав номер у готелі, чекав… Та є Бог на світі. Я таки став учасником крутого шоу. За контрактом, деталі не можу розголошувати.
З дитинства пам’ятаю, як на вихідні іноді батько забирав мене додому з інтернату в Городні. Мови ромів я не розумів. А як вже жив в інших інтернатах, ніхто мене не провідував. Я звик, змирився. Коли закінчив школу в Батурині, нас не питали, ким ти хочеш бути, про що мрієш. Відправили в училище в Замглай. Нас там годували, платили стипендію. Я вчився на токаря. Хоча до верстата мене навіть не підводили. Після училища поїхав до батьків в Альошинське. Прийняли. Поступово вивчив мову, традиції. Та треба було думати і про майбутнє. Що я вмів? Лише співати. В Городні була студія, і я платив по 50 гривень, щоб поспівати.
— А гроші де брав?
— На той час, після училища, я стояв у центрі зайнятості.
«Не бачилися від народження, а познайомилися на 18-річчі молодшого брата»
Зараз іноді Володимир виступає разом зі своїм молодшим братом, 27-річним Радиславом. Дует «Брати Михайлови». Раніше два роки працювали в парі. Нині у кожного сольна кар’єра.
— Я сьомий за рахунком у сім’ї, — продовжує Володимир. — Вже коли переїхав до батьків, дізнався, що в мене є брат Радислав. Та ми не були знайомі. Якось друзі в Городні показали: «Он він пішов». Я не наважився підійти. З дитинства Радиславу пощастило більше.
Його взяла в свою сім’ю вчителька музики Надія Болох. Нині вона депутат Городнянської міської ради. Вона чимало вклала в Радика. Він вступив до Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв на спеціальність організація культурної діяльності. І закінчив її.
Саме прийомна мама Радика запросила мене на святкування його 18-річчя. Радик приїхав з сесії з Києва, він тоді навчався. Так ми і познайомилися. Я подарував йому мобільний телефон. На ньому було багато фотографій наших братів і сестер. Пили чай з тортиком, довго розмовляли. Згодом я зібрався познайомити його з усією ріднею. Вінг правда, не дуже цього хотів. Декілька разів відмовлявся. Не знав та й зараз не знає ромської мови. Я розповідав брату про циганські закони, традиції. І ось ми поїхали в Альошинське до наших. Мама плакала, просила в нас пробачення. «Ми навіть вдячні тобі, що все так склалося», — заспокоювали її.
Нині з братом бачимося, якщо є спільні виступи. Він, як і я, винаймає житло в Городні.
— Володимире, а дівчата в нього і в тебе є?
— Нині в обох немає.
— Ви часом не «голубчики», як зараз модно в мистецьких тусовках?
— Та ну, — відмахується. — Були в мене стосунки. Не склалося. Боляче згадувати.
Мені вже 32 роки, а житла свого і досі немає. Мрію про нього, бо час спливає швидко. Я прописаний у батьків в Альошинську. А Радик — в інтернаті, як і десятки інших, які закінчили його давно. Є заробітки, і це добре. Але в мене іноді болять зв’язки в горлі, бо я співаю наживо, без фонограми. Викладаюся на повну. Хочеться досягти більшого в житті, — чоловік показує фото з успішними людьми: земляком експрем’єр-міністром Олексієм Гончаруком, мером Чернігова Владиславом Атрошенком та знаменитими артистами.
«Починав з пісень Винника»
— Радик після закінчення вишу працював 1,5 року методистом Городнянського міського будинку культури. Були нюанси, пішов з роботи. їздив на заробітки в Чехію. Брат високої думки про себе. Він з вищою освітою. Співав у військовому оркестрі. Має аніматорські здібності. А я хто? Простий циган, який сам заробляє і радує людей.
— З голосом у Радика все добре, а ось з гонором ні, — приєднується до розмови 39-річна Олена Яцкова, депутат обласної ради від партії «Рідний дім», начальник відділу культури, сім’ї, молоді та спорту Городнянської міської ради. — Якщо Вова відкритий і готовий всьому вчитися, то Радик: «Я сам могу вас научить».
— Олена Юріївна мій наставник, порадник, начальник і друг. Вона доклала багато зусиль, аби я став тим, ким я є нині, — посміхається Михайлов. — Я ж починав співати в кафе «Блюз». А так хотілося на сцену. Ніколи не забуду організований нею концерт, де я виступав. На нього у міському будинку культури розкупили всі квитки (а це 640 місць), ще 150 стільців доставляли. Вона як меценат, коли була підприємцем, вкладала свої кошти в організацію виступів, інших культурних заходів.
Чим більше виступів, тим більше тебе знають. Я співав у Чернігові на корпоративі медиків. Підійшли дві жіночки, попросили номер телефону. Захотіли замовити мене для привітання мам. їм хочеться віддати свою любов таким чином. Я їх розумію, бо теж такий. На всіх концертах у і ородні, і на яких виступаю, моя мама як глядач — у першому ряду. Я її завжди запрошую.
— Який у тебе репертуар?
— Починав я з пісень Олега Винника та «Чорнобривців». Нині багато композицій з репертуару Романа Скорпіона, Андрія Заліска та інших українських виконавців.
Я багато виступаю на благодійних концертах. Бо це шанс проявити себе і знайти корисні знайомства. До мене підходять люди, фотографуються, беруть автографи і візитівки.
— Бог наділив його не тільки голосом, а й вправними руками. Вмієн стригти і робити різні зачіски.
У мене два сини і донька. «Во-во, мені треба Насті креативну зачіску, донька виступає». Він їх не тільки знайомим, друзям робить, а й усьому циганському табору. Дівчата заплетені так красиво. Та якби на якомусь конкурсі взявся заплітати коси, це був би фурор, — продовжує Яцкова.
— Вово, де ти цьому навчився?
— Якось само прийшло.
Мер Городні, Андрій Богдан, навіть домовився про моє працевлаштування в найкрутішому салоні краси в місті. А я так і не наважився. Вирішив, краще співатиму.
— А які він огірки закриває.
Посадив грядки. У нього три види петрушки росте, кріп, цибуля. Цигани городів майже не садять. А Вова не такий, ще й смачно готує, — нахвалює Михайлова пані Олена.
— З Вови не тільки барбер вийшов би хороший, а й стиліст.
У нас в Городні відкрився соціальний проект, магазин «Дякую», куди люди віддають свої речі. До нього приходять багато мам-одиначок, які потребують одягу, взуття. І Вова підбирає їм стиль. Два дні на тиждень, кілька годин, він працює як волонтер. Розбирає речі в магазині, розвішує їх.
І заразом відкладає одяг для певного образу. Ми, жінки, як сортуємо? Відкриваємо пакет, кофта до кофти, сукня до сукні, шух-шух. А він дивиться, що між собою компонується, і творить стиль. Любить все красиве. Без легкого гриму, укладки ніколи не вийде виступати. У нього чимало засобів догляду. Іноді і годину може чепуритися.
Може підійти і сказати мені чи якомусь депутату: «А вам до цієї сукні кросівки підійшли б». Або: «А до цього костюма інша краватка пасувала б».
* * *
Поїхали в Альошинське. Воно єдине на всю область, де переважне населення роми. Нині в їх родинах 70 дітей віком до 18 років. Дорогою Володя купив племінникам печива і цукерок, батькам — цигарок.
— Якщо в Альошинському 70 відсотків ромів, то в кого ж вони крадуть? — не стрималася я.
— Не крадуть. Більшість живуть на виплати на дітей. Отримують пенсії, як моя мама. Збирають щавель, ягоди.
Зустрічати нас вийшла велика родина. Раїса, як квітка, не скажеш, що 19 разів нарощкувала. Фігура хороша на її вік, волосся пофарбоване.
— Раїсо Федорівно, чому Володю, єдиного з усіх, ви покинули?
— Так вийшло. Хата невеличка, нікуди було забирати. Та я й інших лишала. Полехсала після родів пів години чи часок, і пішла. Мене в роддомі вже знали. А згодом забирала.
Те, що я його лишила, думаю, вчинила правильно. Бо чи став би він тим, ким є тепер? Ми з 19 самотужки виховали 12. Дві пари двійнят всиновили іноземці. Борису і Сайхі вже по 19 років. Вони живуть у США. Валі і Марічці буде 18, вони — в Італії. Вова і Радик теж не вдома жили. Тепер вони всі грамотні. А з тих, що з нами виросли, тільки четверо вміють читати й писати.
Нині у нас 36 онуків. Діти живуть у Чернігові, Городні і три сім! з нами. Радик іноді заї»(дх<ає. Володя частіше. Обидва люблять борщ.
— А що вам завадило далі плодитися? — цікавлюся у Раїси.
— Цигани ніколи абортів не роблять, бо це великий гріх, — піднімає палець Петро Михайлов.
— Спіраль поставила, — зізнається жінка.
До речі, батьки Володимира читають «Вісник Ч», а потім він йде їм на самокрутки.
Валентина Остерська, «ВісникЧ» №29 (1836) від 22 липня 2021
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram.
