Таксі – як хобі: історія  20-річного водія з найбільшого села на Ніжинщині

 

 

 

 

Кобижчу на Бобровичині (Ніжинського району) називають одним із найбільших сіл в Україні. Площа населеного пункту – 2 тисячі гектарів. Не кожен зможе перетнути її пішки.

У такому разі приходить (чи, точніше, приїжджає!) на допомогу місцевий 20-річний мешканець Олександр Лук’яненко (на фото). На дозвіллі він перевозить односельців легковим автомобілем ВАЗ-2410. Машина працює на метані.

— Я навчився водити машину у 18 років, бо хотів бути схожим на маму (40-річну Інну Лук’яненко. — Авт), — усміхається Олександр. — Мамин стаж водія — близько 10 років. Вона знає, що мені подобається таксувати і підтримує моє захоплення. Але особливо воно подобається моєму молодшому братові – 5-річному Максиму. Адже я часто вожу його з вітерцем у дитсадок. Повертаємось додому, як правило, теж на машині.

Після школи Сашко вступив до коледжу Національного авіаційного університету, але провчився там лише кілька місяців. Потім забрав документи та влаштувався охоронцем до однієї з київських фірм. Почав збирати на автомобіль. Тепер пишається тим, що придбав легковик за свої кровні.

— Я заощадив на навігаторі (середня вартість цього пристрою — півтори тисячі гривень). Натомість використовую смартфон, оснащений відповідною програмою. Сидіння в авто сірого кольору, можуть легко забруднитись. Тому я постійно їх очищаю. Для цього використовую спеціальний спрей та ганчірку. Гумові килимки мию рідким милом. Часто протираю шибки, панелі та кермо, — каже Олександр.

Він досі працює у охороні. Добу проводить на вахті, потім 2 дні відпочиває. Запевняє, що вільного часу в нього хоч греблю гати. Щоб заповнити його, почав возити земляків. Охочі є завжди. Вони попередньо зв’язуються по телефону та домовляються про подорож.

— Намагаюсь не відмовляти нікому. Найпопулярніший маршрут – від церкви Успіння Пресвятої Богородиці до залізничної станції. Обидва об’єкти розташовані в протилежних кінцях села. Відстань між ними майже 9 км. Не кожен подужає стільки пішки. Також буває, що люди просять відвезти їх у гості, а за кілька годин забрати. Ще один напрямок — до Бобровиці (10 км від Кобижчі. — Авт.).

— Якого віку односельці звертаються найчастіше?

— Різного. Особливо багато дзвінків, коли на вулиці дощ, сніг чи сильний вітер. По 10-12 подорожей протягом дня. Є постійні клієнти.

— Скільки платять?

— Щоб вистачило на пальне та амортизацію, — дипломатично відповідає водій. — З декого взагалі не беру гроші. Адже у кожного різна купівельна спроможність. А їхати треба всім. Якось я безкоштовно підвіз пенсіонерку із залізничної станції. Вона дуже дякувала мені.

За словами Олександра, під час поїздок ні крадіжок, ні бійок у салоні машини не траплялося. Але якщо раптом у когось із пасажирів зачешуться кулаки, водій миттєво заспокоїть забіяку кількома прийомами тайського боксу.

— Я освоїв їх на тренуваннях. Мої фізичні дані стануть додатковим бонусом. У мене високий зріст (1 м 85 см), і я постійно тренуюсь у спортзалі, – каже Олександр.

— Чи не бажаєте ви остаточно перекваліфікуватися на таксиста?

— Ні, бо це справжня морока. Треба або працювати на дядька і при цьому ділитися з власником таксофірми своїм прибутком, або реєструватися як підприємець. Але для цього потрібно витратити багато часу, зібрати цілий пакет документів. А потім стати на облік в податкову інспекцію, заплатити чималі гроші та отримати лієнзію на пасажирські перевезення.

Окрім Олександра, у Кобижчі періодично таксують чи не всі, хто називає себе водієм. Скажімо, 36-річний Микола Новицький їздить на «Славуті». Він опублікував номер свого телефону у соцмережах.

— Прибуток маленький. Якщо протягом дня і вдасться заробити 300 гривень, то 150 із них я маю витратити на бензин (використовую марку А-95), — каже Микола.

Такса у всіх приблизно однакова: 50 грн за 4-5 км та 80-90 грн за 9 км.

Староста Кобижчанського старостінського округу Дмитро Лесенко каже, що останні 15 років по селу курсують два маршрутні автобуси — ПАЗ та РУТА. Проїзд у них коштує 10 грн.

— Послуги надаються місцевими приватними перевізниками. Вони мають намір підвищити ціну до 14 гривень. Маршрути пролягають до залізничної станції Кобижча та зупинки Попудренка. Транспорт курсує 8 разів на день. У п’ятницю та неділю селяни можуть скористатися ще й рейсовим автобусом «Бобровиця – Горбачі».

«Гарт» №51 (3063) від 16 грудня 2021, Ольга Іванченко

 gorod.cn.ua

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram.

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь