Завдання сіверян – вижити, в їх числі селяни Ніжинщини

 

 

 

 

У селах на Чернігівщині люди хвилюються: почули, що скоро їм пенсію не принесуть додому. Треба буде їхати по гроші аж у райцентр. Бо ж там є банк чи банкомат, де можна гроші зняти. Може так статися, що з 2019-го всі пенсіонери користуватимуться пластиковими картками. А ще деякі старенькі і одинокі люди з нового року можуть лишитися без належної соціальної допомоги, яку нині надають працівники терцентру, їх у народі ще називають сестрами милосердя. Приміром, на Варвинщині про це вже балакають…
Аби почути думки людей щодо можливих новацій з виплатами пенсій, ми вирушили в дорогу областю. На своєму шляху, а минули ми сім районів (Чернігівський, Козелецький, Носівський, Ніжинський, Ічнянський, Прилуцький і Варавинський), зупинялися у селах і розпитували зустрічних про їхнє життя і чи зможуть вони (пенсіонери) користуватися банківськими картками, повідомляє газета “Деснянка”.
У Топчіївці, неподалік обласного цент­ру, згорблена жінка у червоній хустині біля свого двору пасе гусей і курей.
– Мені вже майже 80 років! Погано бачу, та й ноги болять, – каже одразу бабуся Галя про те, що найбільше її турбує. – Чи чула, що пенсії не носитимуть? Сусідка оце сказала. Розстроїлася дуже. Як же це мені зробить? Доведеться когось просити, аби у місто їздив щомісяця… Кому попало не довіришся. Треба шукати надійну людину, а де ж її знайти?! Живу сама, дід давно мене покинув – на той світ пішов. А більше рідні немає…
У Прогресі Козелецького району на узбіччі сидить людей з десяток. Переважно жінки. Молодші і старші. Продають яблука, груші, цибулю, картоплю, грибочки.
– Беріть яблучка! Щойно зірвала, солодкі, кріпкі! – пропонує продавчиня, яка назвалася Марією Смілик. – Сьогодні такий день ловкий, торгівля добре йде…
– З вами люди розраховуються готівкою чи картками? – жартуємо.
– Валютою! – посміхається жінка і додає: – Як перейдемо всі на картки, то й банкоматів на всіх не вистачить. А якщо серйозно, то краще б вони пенсії людям хороші зробили. Тоді б і я на трасі не сиділа, не трусилася б над кожною копійкою. А то так, знову повидумують щось, аби останнє з тих нещасних людей видурити. Моя мати менше двох тисяч пенсії отримує. Де ті гроші? Усе йде на ліки та на хліб.
Велика Дорога на Ніжинщині. Домашня птиця пасеться на… асфальті. Вантажівки їдуть і після себе лишають чимало жовтого зерна. Не бояться машин ні індики, ні кури, ні качки.
– Трави не хочуть, – киває головою дідусь з ціпком. – Біжать на дорогу, не втримаєш. Кукурудза – то для них – поживне зерно. Нехай ростуть! Та ось тільки мене баба все лає, каже, не пускай їх і все. Хоч самому посеред дороги ставай. Легковушки ж несуться, як навіжені…
– Банкомат у селі є? – цікавимося.
– Який там банкомат, дітки?! Скоро тут жити нікому буде. Куди двері не відчиниш – старі й немічні… Руки, як крюки…
Під Прилуками проклали новенький асфальт. Не дорога, а – пісня! Їдеш і не нарадуєшся. Якби скрізь таке полотно послали! У Заїзді дід Микола з садка гілля носить і в купу складає. Човгає ногами, калоші завеликі.
– Я б мо’, й розібрався, як тією карткою користуватися, – пояснює дідусь, – скільки треба – стільки й зняв би грошей. Думаю, вдалося б трохи й відкласти. Бо тут скільки не дай, нічого не зостанеться. І те треба, і те. Ви не думайте, що пенсіонери вже такі дурні! Людина, аби вижити, до будь-чого пристосується. Тож нас не злякаєш!
У Прилуках біля банкомата стоять дві жінки: матір з донькою.
– Мамо, оце сюди засовуєш картку, далі вибираєш мову, далі сюди натискаєш, сюди і сюди.., – показує донька, як користуватися банкоматом. – Нічого складного…
– Це тобі, Олю, просто, а мені непонятно! – нервує пенсіонерка. – Я не можу все одразу запам’ятати. Боюсь, що робот картку з’їсть.
Стояли прилучанки ще хвилин двадцять. Черга зібралася. Донька плюнула, взяла матір за руку й повела до банку. Може, там працівниці доступніше розкажуть?!
Квітуча Калиновиця, що на Варвинщині, за останні десять років перетворилася на село пенсіонерів.
– У першій хаті, як в’їжджати, живуть дві пенсіонерки, у другій і третій – пенсіонери, у нас – мама пенсіонерка, далі Ольга Іванівна – пенсіонерка, медичка – пенсіонерка, Пшенична – пенсіонерка, Лозова, Павло Іванович, Олексієнки, Віра Оніщенко – пенсіонери і все. Вулиці немає, людей теж, – констатує місцева жителька, соцпрацівниця Людмила Даниленко.
Село без банку і банкомата. Вже й пош­тове відділення закрили. Приїжджає пере­сувне.
– Люди не знають і не вміють показники за електроенергію та газ передати sms-кою! А ви про картки кажете! У деяких навіть мобільних телефонів немає. Якщо, не дай, Боже, доведеться стареньким пенсію у Варві отримувати, то тільки за таксі туди й назад прийдеться викласти двісті гривень. Що ж їм лишиться? – хвилюється жінка. – Газети із запізненням доставляють або взагалі не приносять. Люди кажуть, що виписувати пресу не будуть, нащо їм старі новини? Ніхто з селянами не рахується, не слухає і не почує. Села доживають своє.
Розбалакалися з пані Людмилою. Їй до пенсії ще далеко. Роботу свою любить, але може з нею незабаром розпрощатися. Нібито Варвинська об’єднана територіальна громада подумує про створення територіального центру надання соціальних послуг населенню. До слова, у Варвинському районі діє такий, де працює перукар, швачка, прачка. Соцпрацівники обслуговують близько ста стареньких людей тільки у Варві, Калиновиці, Григорівщині та Леляках. Їх нині дванадцять на весь район.
– Хтозна, як воно буде? Скоріше за все, наш терцентр закриють, а новий створять. Чула, що там працюватиме чотирнадцять людей персоналу – перукар, швачка, прачка, лікар, а соцпрацівників буде всього три! – каже Людмила Даниленко. – Як вони справлятимуться зі своєю роботою? Уявіть, лише по Варві опікуються одинокими дев’ятеро соціальних працівників. Це тільки так буде: прийдеш, скажеш: «Здрастє!» і підеш далі. Троє робітників нічого не встигнуть, як би цього не хотіли. Ото така буде й допомога…
Поки розмови про створення терцентру затихли, каже жінка, в ОТГ нічого не коментують. Але пані Людмила морально готова до закриття. Її скоріше за все скоротять, піде до центру зайнятості.
– Побуду там сім місяців, а далі як буде, – змахує рукою. – Роботи в селі немає, а у Варві хіба тільки ганчірку тягати чи за прилавком стояти. Поки тепло, можна з села на велосипеді діставатися, а взимку? На таксі не наїздишся. Нащо тоді така робота?!
Тож останні місяці навідується соцпрацівниця до своїх підопічних, щоразу везе їм все, що загадують: ліки, продукти, найпотрібніші речі. Старається переробити всю їхню роботу. Бо ж хто з ними потім возитиметься? А їй люди довіряють!
Надія Юхименко, колишня колгоспниця, живе сама на кутку села. Син десь у Києві працює, донька – під Черніговом. Приїздять рідко, мають свої сім’ї, клопоти. Обслуговує 79-річну бабусю Надю Людмила Даниленко. І на городі старенькій допомагає, і в льосі, і в хаті. Пенсію десь бабця покладе і забудеться. Соцпрацівниця все обдивиться і знайде. Добре, що грошей небагато, всього півтори тисячі! А буває, що й не може одразу відшукати. З часом самі знаходяться. А якщо бабуся Надя банківську картку кудись покладе, то вже справжня біда буде.
Галина Чиж народилася далекого 1939-го, чотири роки тому пережила інсульт. Виховала четверо дітей, живуть вони далеко. Її хата – на окраїні, там навіть мобільної мережі немає. Тож і телефону нема. Поки пенсію приносить старенькій листоноша. А скажуть на карточку гроші отримувати, додасться проблем. Думай, проси, щоб пенсію з Варви в село привезли.
90-річна Марія Мозгова працювала колись швачкою. Доньки її у Києві з сім’ями. На зиму стареньку неньку забирають до себе у столичні квартири. А влітку бабуся Марія, немов на крилах летить додому, не може свою рідну хату лишити назавжди. Пенсію приносить їй поки листоноша. У свої літа вона навряд чи навчиться користуватися банкоматом, та й немає чим до нього дістатися. Автобус не ходить, на таксі – дорого, пішки не дійде. А без пенсії не проживеш…
Тим часом наш Прем’єр-міністр заявив (щоб почули всі пенсіонери), що не допустить, аби «Укрпошта» припинила доставляти українцям пенсії. Коментуючи заяву директора державної компанії Ігоря Смілянського, Володимир Гройсман запропонував менеджменту «Укрпошти» звільнитися у разі, якщо вони не згодні з важливістю цієї соціальної функції.
– Економити хай починають з себе – своїх заробітних плат. Якщо позиція буде незмінна, я би радив їм всім зібратися, написати заяви і перейти на іншу роботу, – сказав Гройсман.
Нагадаємо, генеральний директор «Укр­пошти» Ігор Смілянський повідомив, що з 1 січня 2019 року компанія припинить доставку пенсій, а ще закриє до семи тисяч сільських відділень по Україні. За його словами, це економічно невигідно, оскільки держава не змінювала тариф на цю послугу з 2004 року, тоді як витрати зростають.
Наразі «Укрпошта» ще розвозить пенсії 45 відсоткам українських пенсіонерів, тим, хто за станом здоров’я не може прийти у поштове чи банківське відділення, або живе в селі, де немає нічогісінько. Хто ж з 2019-го відповідатиме за виплати пенсій, поки невідомо.

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь